Моï враження вiд перегляду кiно: Жертва Плато

Кiно — одне з наймолодших i в теж час одне iз самих масових
мистецтв. Його iсторiя в порiвняннi з тисячолiтньою iсторiєю
музики, живопису або театру коротка. Разом з тим мiльйони глядачiв щодня
заповнюють зали кiнотеатрiв, i ще бiльше людей дивляться кiнофiльми по
телебаченню. Кiно впливає на серця й розуми молодi. Природно, що
до нього притягнуте увага соцiологiв, эстетиков, мистецтвознавцiв,
теоретикiв культури — усiх, кого цiкавлять проблеми художньоï
творчостi й сприйняття, засобiв масовоï комунiкацiï, динамiки
суспiльних настроïв i так далi.
Насамперед, кiно вiдрiзняється вiд iнших видiв мистецтва (зокрема,
вiд театру) тим, що воно займає набагато бiльше соцiокультурного
простору, виходить далеко за межi художнього кола. Якщо театр, умовно
говорячи, зiбраний навколо мистецтва, то кiно охоплює своïм
впливом буквально всi, вiд духовних iдеалiв до етикету й моди
Але вдаючись у суперечки про культуру, скажемо, що культура є,
насамперед, мiра органiзацiï, порядку, чина людськоï
дiяльностi, що вiдбиває собою ïï фундаментальнi соцiально-
iсторичнi характеристики. Реалiзувати культурологiчний пiдхiд до
кiнематографа — значить розглянути його як спосiб i форму
органiзацiï iдейно-художнього життя свого часу, у якiй, як у
дзеркалi, вiдбивається все це життя i яка, разом з тим, є
однiєï з iстотних сторiн цього життя
Жертва Плато Хвиля романтизму захльостує Європу 1830 р.
Прагнення панувати панує в цю епоху всюди — i в
промисловцiв, якi накопичують багатство, створюване простим людом
передмiсть, i у фiзикiв, i в хiмiкiв, якi у своïх лабораторiях
прагнуть проникнути в таємний природи
Першi локомотиви пихкають по тiльки що прокладених залiзних рейках. Нове
газове свiтло мерехтить по ночах у столицях. Паровi машини дiють на
ткацькiй i прядильнiй фабриках
А тим часом усюди технiка розвивалася так раптово й так швидко, що
заговорили про необмежений прогрес, що забезпечить повне оволодiння
силами природи, панування розуму над миром
И не дивно тому, що одним з улюблених мiфiв романтизму, злiт якого
збiгається з розвитком технiки, був мiф про Прометее, укравшем
небесний вогонь, для того щоб пожвавити глиняну статую
В епоху мрiянь про новому Прометее не так дивний i вчинок Жозефа Плато,
молодого бельгiйського професора, що один раз улiтку 1829 р. у
Льєжi, не вiдриваючись, дивиться 25 секунд на розпечений диск
полуденного сонця, намагаючись вирвати у свiтила його таємницю,
бажаючи довiдатися межа опiрностi сiткiвки людського ока, i слiпне
Протягом наступних днiв, якi вiн примушений був провести в темнiй
кiмнатi, Плато нiчого не бачив крiм роздираючий i гнiтючий образи сонця,
вiдбитого на його сiткiвцi. Потiм поступово до нього вернувся зiр. З
необачною гарячнiстю вiн негайно вiдновив своï роботи з оптики, i
зокрема, дослiдження здатностi людського ока зберiгати зображення
Ще в 1680 р. Ньютон спробував зробити експеримент, подiбний до досвiду
Плато. Знаменитий англiйський фiзик дивився правим оком на вiдбиття
сонця в дзеркалi. Пiсля цього вiн був примушений провести три днi в
темнiй кiмнатi й поправився тiльки через кiлька тижнiв Плато пожертвував
зором заради своïх досвiдiв. В 1842 р. вiн остаточно ослiп. Але за
десять рокiв до цього йому вдалося вiдкрити воiстину прометеевский
секрет: формулу, що дозволяє вiдтворити людини у всiм рiзноманiттi
його природи. Плато дiйсно побудував в 1832 р. фенакистископ —
маленький лабораторний приборчик, просту iграшку, з якоï, однак,
виросло все сучасне кiно, тому що в нiй були закладенi основнi його
принципи
Сiмейство видовищних мистецтв (кiно, телебачення, театр) Трикутник театр-кино-
тв вичленяет певну зону видовищноï областi сучасноï
художньоï культури. Цi три мистецтва (говоримо про художнi форми
кiно й ТВ) родиннi один одному, оскiльки ïх зближає й
вiдокремлює вiд всiх iнших мистецтв лежачий в основi
художньоï тканини акторський спосiб вiдтворення людського життя
Повнота подання про природу будь-якого мистецтва вимагає його
розгляду у двох планах — гносеологiчному й функцiональному. Перший
припускає з'ясування особливостей вiдбиття дiйсностi в даному видi
мистецтва i ïï перетворення в тканину художнiх образiв; другий
— особливостей впливу даного мистецтва на людську свiдомiсть, i
через нього — на життя й розвиток суспiльства
Театр має прямим предметом вiдтворення людини й людських вiдносин.
По сутi справи, мiнiмально необхiдно для iснування спектаклю наявнiсть
двох персонажiв, що ведуть мiж собою дiалог, хоча б на сценi нiчого крiм
них не було. Бiльше того, навiть другий персонаж не абсолютно необхiдний
театру — тому-те можливий театр одного актора , у якому його
єдиний герой — оповiдач — зав'язує дiалог iз
залом для глядачiв. Цей рiд сценiчного мистецтва можливий тому, що
головний матерiал театру — жива людина, що вiдтворить своє
буття з такою адекватнiстю, з який цього не можна зробити нiякими iншими
засобами
чиНе очевидно, що в мистецтвi кiно немислимий зовсiм фiльм одного актора
, що не може бути фiльму у сукнах , i що навiть дiалог двох персонажiв
є найрiдша й гранична форма кiнематографiчного мистецтва? Йому
потрiбний, принаймнi груповий портрет в iнтер'єрi , а ще краще
— портрет маси людей в екстер'єрi , тобто зображення
соцiального життя в тих ïï формах, у яких дiється
iсторiя, дiється й великими людьми — Iваном Грозним,
Ленiним, i масою простих людей — героями повсякденного буття, що
з'являє перед нами як рух iсторiï
Звичайно, у центрi киноповествования залишається конкретна людина,
i основним засобом його зображення є актор, найчастiше той же, що
грає в театрi, однак спiввiдношення людини й середовища в предметi
художнього пiзнання радикально iнше в обох випадках — тому в кiно
актор уже не є винятковим творцем художньоï тканини, який вiн
втеатре.
Не дивно, що, як давно з'ясувалося на практицi, кiнематограф ближче до
роману, чим до драми, до епiчних оповiдальних лiтературних форм, нiж до
театру — екранiзацiя п'єси представляє не менше
труднощiв, чим iнсценiвка роману
Саме в театрi слово грає безумовно вирiшальну роль — це
доводиться самостiйною художньою цiннiстю драматургiчного тексту, що,
хоча й створюється для сценiчного втiлення, може сприйматися й у
процесi читання
У цьому змiстi iз всiх видовищних мистецтв театр ближче всього до
мистецтва слова, лiтературi. Кiномистецтво, навпроти, родинно
образотворчим мистецтвам, будучи в основi своєï зображенням
видимий свiт. В остаточному пiдсумку, тiльки цим можна пояснити
iснування нiмого кiно як самостiйноï й художньо повноцiнноï
форми мистецтва, так само як i те, що нiме мистецтво Чаплiна могло жити
великим художнiм життям в епоху звукового кiно
Кiнематограф як засiб масовоï комунiкацiï Буття добуткiв
кiномистецтва формує закономiрностi соцiально-психологiчного й культурно-
iсторичного плану. Виникає проблема з'ясування взаємин
кiнематографа не тiльки з явищами художньоï культури, його мiсця
серед iнших мистецтв, але й усвiдомлення тiєï ролi, що
грає кiно в суспiльствi, його здатностi впливати на суспiльну
свiдомiсть
Отже, кiнематограф, що сам по собi є системою й має складну
структуру, реалiзує всi функцiï засобiв масовоï
комунiкацiï — iнформацiйноï, виховна, органiзацiï
поводження, розважальна, комунiкацiï — але специфiчним
способом. Отут необхiдно зробити одне застереження: iснують види кiно
дiяльностi, якi по перевазi виконують одну з перерахованих вище функцiй,
примiром, хронiка, навчальне кiно. Обмежимося в розглядi iгрового
кiнематографа у двох його iпостасях: як виду мистецтва, з одного боку, i
як засобу масовоï комунiкацiï, з iншоï. Це деякою мiрою
ускладнює завдання, тому що контакт iз творами мистецтва
здiйснюється вже не за законами комунiкацiï, а за законами
спiлкування