ЧИ МОРОЗ ВИНИЩИВ ФРАНЦУЗЬКУ АРМIЮ В 1812 РОЦI?
Присвячується графовi Карловi Федоровичу ТолюДва отшиба потрясли дощенту влада й господствование Наполеона,
казавшиеся неколебимими. Отшиби цi зробленi були двома народами, що
живуть на двох краях завойованоï й поневоленоï ïм
Європи: Испаниею й Россиею.
Перша, противуставшая французькому ополченню, самотньому, без союзникiв
i без Наполеона, затрясла ярмо, що накладається на неï, за
допомогою величезних грошових капiталiв i численноï армiï
союзной з нею Англiï. Остання, що прийняла на свiй щит удари того
французького ополчення, але посиленого повсталоï на неï всiм
Заходом, яким передував i управляв сам Наполеон, — досягла того ж
предмета без усяких iнших союзникiв, крiм ображеноï народноï
гордостi й полум'яноï любовi до батькiвщини. Однак ж всi вуста, всi
журнали, всi iсторичнi добутки епохи нашоï звеличили й не
перестають звеличувати самовiдданiсть i великодушне зусилля iспанських
нацiй, а про подiбну самовiдданiсть, про подiбне ж зусилля росiйського
народу анiтрошки не згадують до того ж поглинають ïхнiм
розголошенням, начебто всi удачi вiдбулися вiд однiєï
суворостi зимового часу, несподiваного й року, що наступив у незвичайний
строк.
Двадцять два роки триває це розголошення мiж сучасниками, i
двадцять два роки готується передача його потомству за допомогою
друкарства. Всi вороги Росiï, всi союзники Францiï, згодом по-
зрадницькому на неï повсталi, але в невдалому разом з нею замаху
проти нас разом з нею же роздiлили й сором невдалого замаху, невтомно
клопотали й клопочуть про розсiювання й укорiнення в загальному думки
цiєï помилковоï причини торжества нашого.
Повинне, однак, помiтити, що не в Нiмеччинi, а у Францiï виник
перший зародок цього безглуздого розголошення; i не могло бути iнакше.
Надута двадцятилiтнiми перемогами, завоюваннями й пануванням над
європейськими державами, чи могла Францiя простити тому з них, що
без найменшоï сторонньоï допомоги й у такий короткий час
вiдстояло незалежнiсть свою не токмо отбитием вiд себе, але й
поглинанням у надрах своïх всiєï європейськоï
армади, що належала ïй, ополчившейся з нею й предводительствуемой
найбiльшим генiєм столiть i миру? Чи нацiï цiєï,
виконаного самолюбства й самохвальства, переслiдуваноï осудженнями
й, що ще дошкульнiше, карикатурами й глузуваннями, найбiльше для
неï нестерпними, ïй чи можна було зiзнатися в щирiй причинi
неспроможностi своєï в обiцянках слави й видобутку захопленим
нею державам? I коли! Коли, володiючи монополиею словесностi, що
проникає в усi чотири частини свiтла, завойованi ïï
прислiвником, справедливо шанованим загальним прислiвником нашого
столiття, вона бiльше iнших народiв могла ввести в оману й сучасникiв i
потомство щодо пригоди, що настiльки жорстоко омрачили честь
ïï зброï, що настiльки насильно прогнали примару
ïï непереможностi! Будемо справедлива; якi нацiï
зважилася б на пожертвування такоï переваги, яка нацiï,
навпроти, не пiдтримала б за допомогою його й кредиту свого в загальнiй
думцi, i слави своєï зброï, вражених настiльки
несподiваним злополучием?
Францiя не зневажила цiєï переваги й похвально зробила:
священнейший борг усякого народу — дорожити своïм
достоïнством, рятувати й захищати всiма мiрами й всiма способами це
моральне буття своє, нерозривно сполучене з його буттям
речовинним. Але чи похвально для деяких з нас, ще бiльше для тих з нас,
росiян, якi, бив свiдками, що навiть дiяли особами на цьому чудовому
позорищi, знають щиру причину загибелi полчищ, що нахлинули на нас,
— чи похвально ïм повторювати чужий вимисел для того тiльки,
щоб не вiдстати вiд модноï думки, як не вiдстають вони вiд покрою
фракiв або пов'язки краваток, винайдених i носяться в Парижу? I нехай би
розголошували це мiськi господчики або мамiï, яким вiдомий вогонь
одних воськових свiч i кенкетов так запах пороху тiльки на
феєрверках. Словам, вимовним подiбними вустами, нагорода вiдома.
Але смутно чути цього ж слова вiд тих самих людей, яким знайомi й чавун,
i свинець, i залiзне вiстря, як хлiб насущний. Смутно чути, що тi, яких
я сам бачив небезпеки, що пiддавала, i спокiй, i здоров'я, i життя свою
на вiйнi Вiтчизняноï, що вони приписують тепер лаври ïï
однiєï й тiй же причинi з ворогами, проти яких вони так
безстрашно, так ревно тодi подвизались; що нинi, у догоду ïм, вони
жертвують i власними працями, i подвигами, i ранами, i торжеством, i
славою Росiï, начебто нiчого цього нiколи не бувало!
Збройний незаперечними документами, я спростував у виданiй мною нiколиособливiй книзi неправдиве свiдчення Наполеона, начебто в кампанiï
1812 року легкi вiйська нашi не нанесли нi найменшоï шкоди його
армiï. Тепер приступаю до iншого питання, до спростування того,
начебто армiя Наполеона загинуло єдино вiд холоднечi, настигшей
зненацька й у незвичайну пору року, а не вiд iнших обставин; начебто
вона загинула:
По-перше, не вiд митецького заняття нашою армiєю тарутинськой
позицiï, що прикривала хлебороднейшие губернiï й у той же час
угрожавшей єдиному шляху ворожого повiдомлення, позицiï, на
якiй князь Кутузов обiцянкою миру встигла приспати Наполеона на стiльки
часi, ськiльки потрiбно йому було для вiдродження нашоï армiï.
По-друге, не вiд заслонения Калузького шляху при Малоярославце, чим
примусив вiн Наполеона звернутися на Смоленський шлях, спустошений i
безпритульний. По-третє, не вiд флангового маршу армiï вiд
Тарутиного до Березини, що прикривали, подiбно тарутинськой
позицiï, всi життєвi й бойовi нашi пiдвози, якi йшли до нас
iз хлебороднейших губернiй, i разом з тим що угрожали заслонити
єдину вiдступальну рису, мимоволi вибрану ворогом, як незабаром би
вiн малейше на нiй сповiльнив.
По-четверте, не вiд зусиль, праць i хоробростi наших вiйськ, що
розбудували єднiсть ворожоï армiï при Малоярославце,
Вязьмi й Червоному.
В-П'ятих, не вiд чудесного з'єднання, майже в певний день у
Борисова на Березинi, трьох армiй, що прийшли: одна з-пiд Моськви, iнша
з Фiнляндiï й вiд Пськова, третя з Молдавiï й Волинi.
В-Шостих, не вiд винищування пiдвозiв i фуражирiв нашими партiями й не
вiд виснаження щогодинними, денними й нiчними тривогами й наïздами
ворожоï армiï цими ж партiями, якi тiснили ïï, як у
ящику, вiд Моськви до Нiману, не дозволяючи жодному солдатовi на крок
вiдлучатися вiд великоï дороги для вiдшукання собi ïжi або
притулку вiд холоднечi.
В-Сьомих, нарештi, начебто армiя ця загинула не вiд невсипущого нагляду
над нею тих же партiй, отчого кожний рух кожноï ïï
частини було негайно вiдомо нашому головнокомандуючому й зустрiчало
протидiю.
Я вже виклав в
Досвiдi партизанськоï дiïдумка
моє на цей рахунок; тут представлю думку iноземних письменникiв,
охолоджена вiд тоï огидноï пристрастi, яким ознаменованi всi
добутки ïх, що стосуються до вiйськових подвигiв французькоï
армiï. Почнемо з пана Коха[63]. Вiн говорить:
Взагалi точнiсть.
зауважень генерала Гурго гiдна похвал; але пристрасть до Наполеона
захоплює його до захисту думок зовсiм помилкових. Таке, наприклад,
запевнення його, що одна холоднеча причиною злополучия французькоï
армiï. Пiд час походу вiд Смоленська до Орши холоднеча в усi чотири
днi була слабкiше, нiж в 1795 роцi, коли пiвнiчна армiя перейшла по
льоду Вааль i опанувала голландським флотом у Зюйдерзе; слабкiше, нiж в
1807 роцi, коли величезнi юрби кiннот кiлькаразовими наськоками
збивалися на покритих льодом i снiгом озерах. Следственно, якщо, по
власному розрахунку генерала Гурго, французька армiя ськладалася тiльки
в сорока п'яти тисячах вiйська, що дiяло, пiсля прибуття ïï на
береги Березини, то повинне шукати iнших причин ïï зменшення.
Вони, як здається, ськладаються в недолiку розпорядливостi щодо
продовольства
Але той самий Гурго, на який повстає пан Кох за те, що вiн всi
нещастя французькоï армiï приписує однiй холоднечi, сам
собi суперечить, говорячи наступне[64]:
У цей час, 22-го жовтня ( 3-го листопада нов. ст.), тобто по дорозi.
назад бiля Вязьми, французька армiя не була ще в тiм безладдi й
розпусному положеннi, у якому французький iсторик намагається
показати ïï… До 25-го жовтня, тобто по дорозi назад
бiля Дорогобужа, погода була гарна й холоднеча умереннее тоï,
котру ми переносили пiд час кампанiï в Пруссiï й у Польщi в
1807 роцi й навiть в Iспанiï серед Кастильських гiр, протягом
зимовоï кампанiï 1808 року, пiд предводительством самого
iмператора… Жовтня 25-го, по дорозi назад бiля Дорогобужа,
корпуса армiï ще перебували в пристроï; вони були ськладенi
з дивiзiй, бригад i полкiв, хоча втрата, понесена ними в походi,
багато зменшив числительную силу ïх…
Пан придворний чиновник (граф Сегюр) помиляється ще й у тiм,
нiбито в Орше безладдя в армiï помножився; навпроти, знайденi в
Орше запаси розданi були вiйськам, а вiдлига, пiсля сильних морозiв,
зробила бiваки стерпними… Що стосується до сильноï
холоднечi, то мiру ïï визначити можна тим, що Березина не була
ще покрита льодом пiд час переправи через неï
Пан Шамбре представляє нам наступнi змiни термометра[65]:
Жовтня 15-го ст. ст. — чотири градуси холоднечi. (Це було
по дорозi назад вiд Малоярославца.)
було по дорозi назад з Вязьми.)
Вязьмою й Дорогобужем.)
холоднiше, нiж напередоднi. (Це було там же й уже бiля
Дорогобужа.)
Жовтня 28-го — дванадцять градусiв холоднечi. (Це було по
дорозi назад мiж Дорогобужем i Смоленськом.)
холоднечi. (Це було по дорозi назад у Смоленськ.)
дорозi назад, по виступi зi Смоленська до Червоного.)
Червоним i Оршею.)
дорозi назад мiж Оршею й Борисовим.) Вiн же продовжує:
другий i дев'ятий корпуси дотримали зробленого порядку, незважаючи на
претерпiння такоï ж холоднечi, як i головна армiя. Холоднеча,
суха й помiрна, що супроводжувала вiйська вiд Моськви до першого
снiгу, була бiльше корисна, нiж згубна. Головнi причини злополучия,
що постигли нашу армiю, минулого: по-перше, голод, потiм безперервнi
переходи й кочовища й, нарештi вже, холоднеча, коли вона була
сполучена зi снiгом. Що стосується до коней, те ситими вони
досить легко переносять холоднечу, як вона нi жорстока. Вони гинули
не вiд ïï, а вiд голоду й утомi… Я вже ськазав, i
ще повторюю: ситi конi переносять кочовище без утруднення, як би
холоднеча не була надмiрна. Отже, не холоднеча погубила коней
французькоï армiï, i ïх упало не до тридцяти тисяч в
одну нiч, як ськазано в одному з бюлетенiв… Сама жорстока
холоднеча, у листопадi мiсяцi, тривала вiд 28-го жовтня до 1-го
листопада ст. ст., тобто по дорозi назад мiж Дорогобужем i
Смоленськом.
Сам Наполеон говорить[66]:
Ще три днi гарноï погоди, i армiя.
зробила б у пристроï вiдступ своє
Генерал Жомини, в останньому своєму творi[67] змушує
говорити Наполеона:
Головнi причини невдалого пiдприємства на.
Росiю вiдносили до ранньоï й надмiрноï холоднечi; всi моï
прихильники повторювали цi слова до пересичення. Це зовсiм ложно. Як
подумати, щоб я не знав про строк цього щорiчного явища в Росiï!..
Не тiльки зима наступила не ранiше звичайного, але прихiд ïï
26-го жовтня ст. ст. був пiзнiше, нiж як це щорiчно трапляється.
Холоднеча не була надмiрна, тому що до Червоного вона змiнювалася вiд
трьох до восьми градусiв, а 8-го листопада наступила вiдлига, що тривала
до самого прибуття нашого до берегiв Березини: один тiльки день пiхота
могла переходити по льоду чрез Днiпро, i те до вечора; увечерi вiдлига
знову ушкодила переправу. Холоднеча ця не перевищувала холоднечi
Ейлавськой кампанiï: в останньоï громади кiннот носилися по
озерах, покритим льодом, i в цю епоху рiка була так сильно ïм
схоплена, що могла б пiдняти целую армiю з артиллериею. Але при Ейлау
армiя моя не розбудувалася, тому що була в краï рясному й що я мiг
задовольняти всiм ïï потребам. Зовсiм противне вiдбулося в
1812 роцi: недолiк у ïжi й у всiм необхiдному зробив розбрiд
вiйська; численнi колони нашi звернулися в буйну сволоту, у якiй солдати
рiзних полкiв були далекi один iншому. Щоб зiбратися й розплутатися, нам
належало зупинитися днiв на вiсiм в укрiпленому таборi, постаченому
величезними магазинами.
У Смоленську цього не можна було зробити, i ми повиннi були загинути,
тому що звiдти до Вiсли не було вже мiсця, досить безпечного для
пристановища, а у Вiсли армiя вже не iснувала… Я прибув у
Смоленськ 28-го жовтня ст. ст. Вся армiя зiбралася 1-го листопада. Вона
у всiм бiдувала. Поспiшаючи до Смоленська, як до землi обiтованоï,
як до межi свого злополучия, що знайшла вона там? Заваленi доми,
заваленi хворими, що вмирають, i порожнi магазини! Двомiсячне
перебування корпуса маршала Вiктора навколо мiста, гарнiзон, п'ятнадцять
тисяч хворих i поранених i команди, що проходили, издерживали в добу по
шiстдесяти тисяч рацiонiв.
Армiя вступила в Смоленськ юрбами й несхожа на себе: триденна, зовсiм не
надзвичайна холоднеча достатня була, щоб ïï частию
розбудувати
У примiтцi ськазано:
Холоднеча пiд час кампанiï в Голландiï
в 1795 роцi й в Ейлавськую кампанiю в 1807 роцi була сильнiше тоï,
котра тривала вiд Моськви до Березини. Але в цих двох кампанiях вiйська
одержували ïжу, вино й горiлку, а не щодоби, як в останнiй
кампанiï, кочували голодними, iз упевненiстю, що завтра буде гiрше.
Тому що вже вiдомо, що холоднеча до Березини була умереннее, а попри все
те пiсля прибуття до берегiв цiєï рiки в нас залишилося не
бiльше п'ятдесятьох тисяч iз трьохсот тисяч, якi я привiв на береги
Двiни й у Моськву, те повиннi бути iншi причини настiльки жахливому
злополучию.
Не на користь мою дiють тi, якi ганьблять моïх супротивникiв i
принижують ïхнi подвиги. Вони разом з тим принижують i мою славу й
славу французькоï армiï, що ськладає в подоланнi
перешкод несподiваних. Як би те не було, нiхто не викраде в росiян, що,
незважаючи на розрив ïхньоï лiнiï при першому кроцi мого
вторгнення, вони вмiли уникнути поразки й вiдступити тисячу двiстi
верст, зберiгши всi ваги й не залишивши нам жодного трофея. Якщо б ми
творили однi чудеса, а вороги нашi однi помилки, то як Барклай i
Багратiон, що виступили один iз Дрисси, iншоï зi Слонима й
вiддаленi один вiд iншого трьомастами тисячами мого вiйська, — як
могли б вони з'єднатися всупереч моєму старанню не давати
ïм з'єднатися? Як Витгенштейн, начальствовавший над корпусом,
вполовину малочисленнее трьох корпусiв, що дiяли проти нього, мiг би
зберегти угрожательную поставу протягом всiєï кампанiï?
Не менш сверхъестественно було б i те, щоб при безперестанних промахах
армiя, розстроєна пiд Бородiним, могла з'явитися в призначену
годину пiд Червоним i схопитися груди iз грудьми з нашоï армиею, як
це трапилося. Нарештi, чи мiг ворог, якби вiн не мав нi вiйськовi
якостi, нi даруваннями й при початку кампанiï роздiлений i
роздроблений на частинi, — чи мiг би вiн змiркувати й виконати
наступальне з'єднання обох крив i середини армiï
своєï при Березинi й до самоï рiшучоï епохи
привести з Фiнляндiï й вiд берегiв Пруту вiйська, що долженствовали
заперечувати нам переправу?
Без сумнiву, йому воспомоществовали обставини, а проти мене повстало все
те, що йому благоприятствовало; але треба бути надмiру ненавистливим,
надмiру несправедливим, щоб гудити те, що гiдно похвал i наслiдування.
Звичайно, росiяни дiяли не без помилок. Найголовнiшi суть: початкове
розмiщення сил на границi, напрямок до Дриссе й образ вiдступу вiд
Смоленська; дознано також, що Кутузов мiг би зробити бiльше того, що вiн
зробив, i будь я на його мiсцi, я б, вiрно, не пропустив нагоди винищити
армiю, що верталася з Моськви: але, незважаючи на зайву його
обережнiсть, повинне зiзнатися, що вiн дав митецький напрямок рухам
своєï армiï.
Смiшно запевняти, начебто росiяни зроблений минулого далекi в нашiм
злополучии. Правда, злополучию цьому причиною не генеральнi боï,
вигранi в нас нашими супротивниками; але як не погодитися в тiм, що йому
сприяло полум'яну запопадливiсть армiï, уряду, народу й генералiв,
ознаменована особливо в другiй частинi кампанiï? Пишномовнi лайки
можуть мати тимчасовий вплив на чернь i людей що не розумiють: iстина
панує над столiттями!
Укладемо виписьки цi витягом з вiдомого твору сера Вальтера Ськотта[68]:
Причини такоï жахливоï подiï були в помилковихДо 25-го жовтня ст.
розрахунках, якi зародилися при перших думках про це
пiдприємство й зробилися очевидними при першому кроцi до
приведення ïх у дiю. Ми знаємо, що такий спосiб дивитися
на предмет не в смаку залицяльникiв Наполеона. Вiрячи безумовно
словам, якi сам вiн розсiяв, вони вважають, що ïхнiй герой нiчим
не мiг бути переможений, хiба одними тiльки стихiями. Про це
оголошено й у двадцять дев'ятих бюлетенiв:
ст., говорять там, успiхи його були однаковi, але снiг, що випав
тодi, у шiсть днiв розбудував дух його армiï, вiдняв мужнiсть у
солдатiв його й, пiдбадьоривши презирливих козакiв, позбавив
французiв артилерiï, фуражу й кавалерiï й повалив ïх,
хоча росiяни мало тому сприяли, у те жалюгiдне положення, у якому
вони вступили в Польщу
. Наполеон нiколи не виходив iз цього.
запевнення, i воно — один з тих пунктiв, вiд яких захопленi
його залицяльники вiдступають iз крайнiм небажанням. Але колись нiж
погодитися з ïхньою думкою, потрiбно вирiшити три питання: 1)
Звичайне падiння снiгу або похiд чрез краïну, покриту снiгом, чи
належнi неодмiнно самi по собi заподiяти всi тi нещастя, якi французи
ïм приписують? 2) Можливiсть такоï чи подiï не повинна
була входити в розрахунки Наполеона? 3) чи Падiння снiгу, як би,
втiм, воно надмiрно не було, причиною розладу армiï Боннапарте,
або не чи дiя клiмату благоприятствовало якнайшвидшому розвитку
багатьох iнших причин рє загибелi, — причин нерозлучних
iз цим походом при самому його зародженнi й уже ранiше жорстокостi
зими?
Даремно поширюватися щодо першого питання. Падiння снiгу, супроводжуване
сильним морозом, недостатньо саме собою для того, щоб зруйнувати
вiдступаючу армiю. Без сумнiву, у цьому випадку солдати самi слабкi
повиннi загинути; але цiлоï армiï зручнiше робити рух зимою,
нiж у дощову погоду
Отут знаменитий автор представляє деякi зручностi для
воєнноï дiï зимою, що винагороджують певною мiрою
потреби, заподiюванi суворiстю часу.
нещастя непереборнi, владнi знищувати цiлi армiï, то як же цi
обставини не ввiйшли в розрахунки генерала, настiльки знаменитого, що
замислив пiдприємство настiльки величезне? Хiба в Росiï
нiколи не йде снiг? Хiба морози в листопадi мiсяцi там рiдке явище?
Говорять, що морози почалися ранiше звичайного; ми впевненi, що це
виправдання не має нiякоï пiдстави; але у всякому разi
найбiльша нерозсудливiсть — пiддавати збереження й цiлiсть
всiєï армiï, армiï настiльки численноï й
ужитоï на таке важливе пiдприємство, залежностi вiд
морозу, що може трапитися декiлькома днями ранiше або пiзнiше. Справа
в тому, що Наполеон передбачав, що в жовтнi настане холоднеча, тому
що вiн у липнi передбачав необхiднiсть зiбрати ïстiвнi припаси,
достатнi для продовольства своєï армiï; але,
захоплений нетерплячiстю, вiн нi в тiм, нi в iншому випадку не вжив
заходiв для подолання нi голоду, нi холоднечi, якi передбачав.
У двадцять других бюлетенiв ськазано:Можна чекати, що Моськва-Рiка
та iншi рiки Росiï змерзнуть у половинi листопада
. Це повиннеЧас прекрасне, — говорить бюлетень, —
було приготувати iмператора до снiгу й до початку морозу п'ятьома або
шiстьома днями ранiше.
У двадцять п'ятих бюлетенiв визнана необхiднiсть зимових квартир, i
iмператор представлений з видом самопостачання осматривающим навколо
себе, де б йому обрати квартири: на чи пiвднi Росiï або в приязних
володiннях Польщi.
але повинне очiкувати холоду в перших числах листопада й, следственно,
повинне пiклуватися про зимовi квартири; особливо кавалерiя має в
них нестаток
. Неможливо, щоб той, перед очами якого ськладалися цi
бюлетенi, або той, хто становив ïх сам, був здивований випаданням
снiгу 6-го листопада: ця така подiя, iмовiрнiсть якого була передбачена,
але проти якого не взято було обережностей…
Далi говорить автор про забуття начальством велiти перекувати коней i
запастися пiдковами.
нещастя й втрати армiï, що мала недолiк у ïстiвних
припасах, в одязi й подвергавшейся всякому родi потребам, однак ж
вона не була первою й нi з якого погляду главнейшею причиною цих
нещасть. Читач повинен пригадати похiд чрез Литву: Наполеон, не бив
уражене жодного разу, втратив десять тисяч коней i бiля ста тисяч
людей уже тодi, коли вiн проходив страною дружелюбною. Хiба ця
втрата, случившаяся в червнi й у липнi, заподiяна раннiм снiгом, яким
називають снiг, що випав 6-го листопада? Зовсiм немає: причину
цьому знаходять, як говорить бюлетень, у невiдомостi, у томлiннi, у
маршах i контрмаршах вiйськ, у ïхнiй утомi, у претерпiннi
потреб, словом, у цiй системi посилених переходiв, що, втiм, не
доставила Наполеоновi нiякоï iстотноï вигоди, —
системi, що завжди коштувала йому бiля четвертоï частини
армiï, колись нiж вона доводила ïï до якого-небудь
бою[69]. Якщо припустимо, що вiн залишив на обох флангах i позаду
силу зi ста двадцяти тисяч чоловiк, пiд командою Макдональда,
Шварценберга, Удино й iнших воєначальникiв, то вiн почав
сьогодення хiд на Росiю iз двомастами тисячами. Половина
цiєï значноï сили загинула ранiше прибуття його в
Моськву, у яку вiн вступив iз сотнею тисяч чоловiк. Утома погубила
безлiч, битви й гошпитали поглинули iнших.
