Центральний персонаж героïчноï комедiï Сирано де Бержерак
У французькiй драматичнiй лiтературi, до появи на рубежi XIX i XX вв.новоï драми, iсторики театру нерiдко вiдзначають три iмена, що
дають подання про еволюцiï поняття героя: Сид, Лоренцаччо й Сирано.
Останнiй до того ж пiдбиває пiдсумок пошукам романтичного героя,
якому французька драматургiя вiддавали настiльки щедру данину протягом
усього XIX сторiччя. Закрiплюючи зближення романтичноï драми з
мелодрамою, почате Гюго й Дюма-батьком, Ростан уводить в iсторiю
сумноï й пiднесеноï любовi С. до своєï кузини
Роксанi мелодраматичний мотив, що слили особливо чiтко у фiнальному актi
Грубiян i бретер, гострослов i поет, хоробрий воïн i жагучий
закоханий, людина слова й дiï, постiйно шукаючих пригод, Сирано де
Бержерак Ростана протягом ста рокiв є втiленням нацiонального
характеру в не меншому ступенi, чим д'артаньян, якого вiн нагадує
бiльше, нiж свiй реальний прототип, — французького письменника,
фiлософа, есеïста, ученого й воïна Сирано де Бержерака (1619-
1655). Ростан запозичив у реального Сирано де Бержерак лише кiлька
епiзодiв з його бiографiï (наприклад, участь в облозi Арраса,
смерть вiд випадково упалоï йому на голову балки), але поглибив
його вiльнодумство й незалежну вдачу, змусивши свого героя словом або
шпагою вступати в бiй побачивши будь-якоï несправедливостi.
Придумана автором i любовною iнтригою, що лежить в основi
героïчноï комедiï. Судячи зi збережених зображень
реального С., у його особi не було нiчого аномального. У Ростана нiс
Сирано, що змушує героя постiйно хапатися за шпагу, щоб помститися
кривдниковi, i лишающий його смiливостi зiзнатися в любовi зi страху
побачити в очах Роксани глузування, стає не тiльки персонажем
блискуче написаного монологу Сирано де Бержерак присвяченого власному
носу, але й пружиною задуманоï С. акцiï: свiй поетичний
дарунок вiн надає в розпорядження щасливого суперника, юного
Кристиана де Невилетта, що володiє привабливою зовнiшнiстю, але не
здатного самостiйно завоювати любов вимогливоï Роксани
И в цiєï придуманоï ïм iнтризi Ростан
виявляється надзвичайно точний i вiрний часу, у яке жила реальний
С. Його Роксана належить до того колу французькоï знатi, що висмiяв
у своïй комедiï Смiшнi жеманници (16S9) Мольер i який
формувався пiд впливом iдей вишуканостi, прециоз-ности (неточно
переведене на росiянин як манiрнiсть), якi сталi надзвичайно моднi в
Парижi в першiй половинi XVI в. завдяки маркiзi де Рамбуйє.
Прециозница Роксана скорiше могла б полюбити талановитого виродка С.,
чим безталанного красеня Кристиана, про що вона й говорить С. перед його
смертю в настiльки мелодрамному, а в чомусь i трагикомичном фiналi.
Безмежно хороброго, безстрашного С. позбавив щастя роздiленоï
любовi страх перед власною зовнiшнiстю
Нiс Сирано давно вже став загальним вираженням. Всiм виконавцям
цiєï ролi доводиться користуватися накладками, що роблять цей
предмет дiйсно застрашливим. Зiграли цю надзвичайно популярну роль за
сто рокiв чимало прекрасних акторiв — вiд першого виконавця,
блискучого Коклена-старшего, до знаменитих акторiв другоï половини
XX в. Д.Сорано, Ж. Марэ, Ж.Вебера й Ж. Депардье.
