Людина сучасноï епохи в драмi Олдингтона Смерть героя

Як би не популярнi були iншi п'єси, жодна не може суперничати з
Гамлетом, у якому людина сучасноï епохи вперше дiзнавалася себе й
своï проблеми. Це найбiльш докладне оповiдання про те, що таке
взагалi вiйна з погляду загубленого поколiння, про те, як
формується це загублене поколiння. Цей добуток вiдрiзняється
вiд творiв Ремарка й Хемингуэя своєю масштабнiстю
Оповiдання починається вже в кiнцi 19 столiття, показуючи, що
вiйна це тiльки пiдсумок того що починалося набагато ранiше, це пiдсумок
полiтики, соцiального розвитку, пiдсумок морального розвитку й
деградацiï. Тому роман має колосальне значення в лiтературi
загубленого поколiння, це викривально критичний пафос. З iншого боку, це
оповiдання про те, як людина втрачає себе на вiйнi. Вiн
простежує свого героя з дитинства до самоï його смертi.
Ричард Уинтербор виявляється экстремумом, у пiдсумку вiйни вiн
розумiє, що життя безглузде не тiльки на вiйнi, але й у мирному
свiтi, що нiчому не навчився й нiчого не зрозумiв
Iснування його настiльки безглуздо, що вiн кiнчає життя
самогубством в останнiй день вiйни, у перший день перемир'я. Суть
свiтовiдчування людини загубленого поколiння це не тiльки потрясiння
вiйною, це ще й потрясiння тим, що мир пройшла повз неï. Мирна
реальнiсть, у яку вертаються загубленi, для них неприйнятна, тому що в
цьому свiтi немає досвiду вiйни, вiн ïх вiдриває, вони
не можуть увiйти в цю реальнiсть. Цей невоєнний мир не знає
трагедiй цiєï вiйни, вiн не хоче знати про масштаб великих
речей, якi вони випробували. Ïхнє фронтове братерство не може
зрiвнятися нi з якими приятельськими вiдносинами Вiйна це трагедiя, жах,
але виявившись усерединi трагедiï, людина втрачає можливiсть
брехати, вiн розкривається, ти знаєш, хто чого коштує.
Мирна дiйснiсть не знає нi трагедiй, нi перемог, нi щиростi. Тобто
в загубленого поколiння не тiльки жах перед вiйною, але й прихильнiсть
до вiйни. Лiтература загубленого поколiння це не тiльки лiтература про I
свiтову вiйну, вона показує, як людина зберiгала себе, свiдомо
втрачаючи своє мiсце в суспiльствi, стаючи загубленим для
суспiльства. Сюжетно вона може бути кожний. Для людини загубленого
поколiння головне це збереження себе як особистостi, тут не важливi
сюжет i час, важлива позицiя
Всi автори лiтератури загубленого поколiння стають експериментаторами.
Найбiльш традицiйний у цьому планi Ремарк, але це дуже тонкi
психологiчнi прози, вiн добирається до найменших рухiв
людськоï душi, на цьому зосереджує й вiдшукує засобу
вiдбиття в словах. Набагато бiльше экспериментален Олдингтон. У першу
свiтову вiйну вiн починав як поет i належав до одному з модернiстських
плинiв впоэзии.
Досвiд вiйни змусив його критично поставитися до модернiзму, змусив його
говорити про те, що реалiстична лiтература людинi бiльше важлива в той
момент, тому що вона розглядає соцiально-iсторичнi змiни й
iснування в них людини. Тому його роман Смерть героя це роман
реалiстичний, але це один iз кращих в 20-иi роки досвiдiв використання
прийомiв модернiзму для написання художнього твору. У цього роману
є пiдзаголовок джаз^-джаз-роман-джаз, тут
проявляється характерне для модернiзму злиття всiх пологiв
мистецтва. Роман написаний за законами джазовоï композицiï.
Герой загинув в останнiй день вiйни. Питання про те, чи була це фатальна
випадковiсть або свiдомий крок самогубства, вiдкрито сформульований на
самому початку, а весь текст роману це спроба вiдповiдi на це питання.
Тема нам дана, далi — варiацiï на неï