Рослинний покрив Республiки Саха (Якутiя)
Рослинний покрив Республiки Саха (Якутiя), як i будь-якого великогорайону, досить неоднорiдний. На територiï республiки чiтко
проявляється широтна зональнiсть i меридiональнi змiни. На 40%
територiï, зайнятий гiрськими спорудженнями, добре виражена висотна
поясность. Крiм сучасних фiзико-географiчних умов на характер
рослинностi наклали вiдбиток розходження у вiцi регiонiв, особливо
— складнi процеси четвертинного перiоду. Рiзноманiтнi антропогеннi
впливи також позначилися на особливостях рослинного покриву, викликавши
появу пирогенних, пасторальних, техногенних i iнших вторинних угруповань
На територiï республiки поширенi двi групи типiв рослинностi:
арктична, котра займає чверть загальноï територiï
Якутiï, i бореальная, що займає iнша площа
Арктична рослиннiсть присвячена до Новосибiрських островiв, узбережжю
материка, омиваному водами моря Лаптєви й Схiдно-Сибiрське море, i
до гiр, тобто до мiсць, розташованим пiвнiчнiше полярноï й
висотноï границi лiсу
Мiж високогiрними й приморськими тундрами поряд iз загальними рисами
є екологiчнi вiдмiнностi (розходження у свiтловому режимi,
снiжному покривi, ґрунтах). Проте флористична близькiсть,
спiльнiсть екосистемних особливостей дають пiдстави для ïхнього
об'єднання в одну групу типiв
У складi арктичноï рослинностi беруть участь 550 судинних рослин .
Серед них переважне значення мають арктичнi й арктоальпийские види.
Гипоарктические й бореальние види вiдiграють пiдпорядковану роль, i лише
в пiвденних меж тундровоï зони й у нижньоï межi гольцового
пояса спостерiгається ïхня зразкова рiвновага (по
чисельностi, але не по фитоценотическому значенню) з арктичними й
арктоальпийскнми видами. В арктичних типах рослинностi Якутiï
налiчується 15 ендемичних i субендемичних видiв судинних рослин,
У господарствi арктична рослиннiсть використовується переважно як
пасовища пiвнiчного оленя. Вона представляє також iнтерес як база
iснування ряду коштовних промислових звiрiв: травоïдних (дикий
пiвнiчний олень) i хижакiв (песець), а також птахiв (курiпки, качки,
гусаки й iншi). Арктична рослиннiсть мiстить ряд харчових (брусниця,
лохина, морошка, гриби), лiкарських (золотий корiнь , кисличник) i
декоративних (маки, перстачi, незабудки, митники й iншi) рослин, запаси
яких використовуються в незначному ступенi
Арктична рослиннiсть вiдрiзняється великою нестiйкiстю стосовно
антропогенних впливiв i стихiйних природних явищ (термокарст,
солифлюкция, морозобойная трiщинуватiсть i т.п.) i має потребу в
особливих мiрах охорони й експлуатацiï
У бореальной групi переважне значення має тайговий тип з повсюдним
розвитком светлохвойних лiсiв з модрин Гмелина й Каяндера. Лiсова площа
тут становить 67%, а покрита лiсом 54%. Бореальная рослиннiсть
займає рiвнини до пiвдня вiд арктичноï областi й
розташовується нижче безлiсних поясiв гiр. Клiматичнi умови тут
сприятливi для рослин. До складу бореальной рослинностi входять бiльше 1
500 видiв судинних рослин. Серед них 50 ендемиков i субендемиков.
З'являються й одержують широкий розвиток деревнi породи, що визначають
структуру й функцiонування пануючих фiтоценозiв
Значення бореальной рослинностi в господарствi велико; лiсу як джерела
деревини й багатьох недеревних ресурсiв [гриби, ягоди, хутровi Звiрi,
птахи); долинних i приозерних комплексiв як основноï бази косовиць
i пасовищ. Зростає значення й розмаïтiсть харчових,
лiкарських рослин у складi бореальной рослинностi
Антропогеннi впливи на рослиннiсть розвиненi досить широко. На вiдмiну
вiд арктичноï рослинностi бореальние асоцiацiï бiльше стiйкi.
Проте, великi площi пiддаються впливу таких факторiв, як пожежi,
лiсозаготiвлi, випас худоби, сiнокосiння, гiрськi розробки, що
викликає змiни в характерi рослинностi, iнодi значнi
Розподiл арктичноï й бореальной рослинностi визначає основнi
контури географiï рослинного покриву Якутiï. По високогiр'ях
арктична рослиннiсть впроваджується в межi бореальной, доходячи до
пiвденноï границi республiки. У мiру просування до пiвдня, у
зв'язку з пiдвищенням вертикальноï границi лiсу, а також зниженням
висоти гiр, площi арктичноï рослинностi зменшуються, i в пiвденнiй
i пiвденно-захiднiй Якутiï вони утворять лише невеликi острiвцi
серед безроздiльно пануючоï тайги
Широтна зональнiсть рослинностi на рiвнинних територiях Якутiïпроявляється у виглядi зон i подзон, що простираються в загальному
широтному напрямку, трохи вiдхиляючись вiд нього до пiвденно-сходу. В
арктичнiй областi границi зон i подзон i вхiдних у ïхнiй склад
широтних смуг бiльше певнi, у бореальной — менш чiткi
Висотнi пояси в тiм або iншому ступенi вiдбивають закономiрнi змiни в
зональному рядi, що вiдбуваються на рiвнинi, але в той же час i iстотно
вiдрiзняються вiд них. Нивальний пояс не має в Якутiï аналога
на рiвнинi. Кам'янистi пустелi бiльш-менш вiдповiдають зонi арктичних
пустель i напiвпустель. Пояс гiрських тундр у деяких випадках може бути
пiдроздiлений на подпояса, що вiдповiдають тундровим подзонам на
рiвнинi. Однак, загальна ширина пояса гiрських тундр невелика, у той час
як в арктичнiй областi на рiвнинi тундрова зона переважає, i в нiй
розмiщаються чотири чiтко вираженi смуги. Пояс гiрських чагарникiв не
завжди простежується, що пов'язане з особливостями снiжного режиму
в горах, i не має аналога на рiвнинi. Пояс гiрських рiдколiсь бiльш-
менш аналогiчний подзоне притундрових лiсiв, але в загальному вiн носить
бiльше тундровий характер, що, iмовiрно, пояснюється бiльше
молодим вiком цих рiдколiсь, що розселяються в нижнiй частинi пояса
гiрських тундр. Пояс гiрських лiсiв тiсно пов'язаний з навколишнiми
зональними рiвнинними лiсами. У вiдомiй мерi на рослиннiсть усього
висотного профiлю, особливо його нижнiх поясiв, впливає зональне
положення профiлю. Загальний характер гiрськоï рослинностi трохи
мiняється в мiру просування з пiвночi на пiвдень. Iз цим зв'язане
не тiльки збiльшення кiлькостi поясiв, але й деякi змiни у флористичному
складi й структурi фiтоценозiв
Арктичнi пустелi й напiвпустелi займають пiвнiчний край о. Котельний,
острова Де-Лонга. Рослиннiсть розташовується в депресiях полигонально-
трiщинуватого або медальонно-пятнистого мiкрорельєфу. По кiлькостi
видiв i запасам фiтомаси переважають бриофити, накипнi лишайники й
напочвенние водоростi. Судиннi рослини представленi 20-25 видами
Арктичнi тундри пiдроздiляються не двi смуги. У пiвнiчнiй смузi
рослиннiсть займає 50-60% поверхнi, потужнiсть живого шару 5-5- 10
см , У пiвденнiй смузi покриття збiльшується до 80-100%, висота до
15 див . Флора судинних рослин стає богаче (до 125-130 видiв),
ïхня роль у додаваннi рослинних угруповань значно зростає. У
пiвнiчнiй смузi переважають чагарниково^-трав'янi зеленомошние тундри з
вербою полярноï й лисохвостом альпiйським, у пiвденноï —
кустарничковие зеленомошние з вербою полярноï, дрiадою
крапковоï, аулакомниумом роздутим, гилокомиумом аляскинским. У
зв'язку з термокарстом повсюдно розвиненi бугри, останци-байджерахи з
рiзноманiтними кустарничковими й трав'яними (осока прямостоящая, пухiвка
Шейхцера) тундрами. Рунистих лишайникiв (тамнолия червоподiбна,
дактилина арктична) украй мало. Арктична тундра особливо уразлива до
антропогенних впливiв i вимагає надзвичайно дбайливого вiдношення.
У дельтi Лени створений великий заповiдник для збереження тундри в
природному станi, щоб мати еталон у порiвняннi, з яким можна визначати
ступiнь антропогенноï змiни природи
Субарктические тундри характеризуються подальшим збiльшенням
розмаïтостi флори ( 200-250 видiв в елементарнiй флорi),
ускладненням структури рослинних спiвтовариств, посиленням потужностi
рослинноï дернини, значною роллю чагарникiв, появою одиничних
екземплярiв деревноï рослинностi в пiвденнiй смузi тундр. Великi
площi займають влагалищно-пушицевие кочкарние тундри. Значна участь
мелкобугоркових тундр, особливо до сходу вiд Iндигiрки, з домiнуванням
брусницi, лохини, багна, дрiади. Рiдко-Чагарниковi тундри становлять
найважливiшу особливiсть субарктических тундр. Висота чагарникiв вiд 20-
25 див у пiвнiчнiй смузi, до 35- 50 див у пiвденнiй. Значнi площi
лишайникових тундр поширенi в пiвденнiй смузi. Вони вiдiграють iстотну
роль в оленярствi й дуже чутливi до антропогенних впливiв. Повсюдно
вiдбувається делихенизация, для запобiгання якоï необхiдна
стругаючи регламентацiя випасу оленiв, заборона в безснiжний час руху
всюдиходiв i захист вiд пожеж
Тундровi болота займають великi площi в рiвниннiй тундрi
приморськоï низовини й на островах. Пануюче положення тут займають
полигонально-валиковие тундроболотние комплекси, що розташовуються в
рiчкових долинах, дельтах, озерних улоговинах. Ïхня поверхня
розчленовується мережею морозобойних трiщин, у яких утворяться
крижанi клини. Ширина валикiв до 1 м i бiльше, висота 20- 40 див , вони
обмежують зниженi полiгони площею до 100 квадратних метрiв
прямокутноï або шестигранноï форми. На валиках тундровi
угруповання, у пiвнiчних регiонах з рiзнотрав'ям, осокою прямостоящей,
вербою повзучоï, мохами, у пiвденнi з пухiвкою пiхвовоï,
чагарниками, чагарничками, лишайниками й мохами, бiля границi лiсу тут
з'являється модрина. У полiгонах — болота з осокою
прямостоящей, пухiвкою узколистной, вейником що незауважується, з
видами пологiв дрепанокладус i сфагнум. На старих комплексах валики
сильно розростаються, полiгони здобувають коритоподiбну форму й часто
бувають залитi водою
У рiчкових долинах i на морських узбережжях крiм полигонально-валикових
тундроболот розвивається специфiчна для них рослиннiсть; по
обмiлинах морських берегiв, в устях рiк приморськi луги з бескильници
повзучоï й осоки обертковидной, у заплавах рiк злаково-хвощовi
луги, заросли верб аляскинской, сизоï, гарноï й iн., по
берегах озер заросли арктофили рудуватоï. Велика пiщана низина на
Новосибiрських островах (Земля Бунге), що недавно звiльнилася вiд
морських вод, у мiсцях утворення дюн покрита одиничними дернинками
мятлика високогiрного й рiзнотрав'я
Гори в тундровiй зонi й високогiр'я в тайговiй зайнятi кам'янистими
пустелями й гiрськими тундрами. У межах пояса кам'янистих пустель бiльша
частина поверхнi покрита безжиттєвими брилами каменю й щебенями,
мiсцями — епилитними лишайниками (гематомма вiтрова, ризокарпон
географiчний, умбиликария пiвнiчна), фрагментами вищих рослин (менш 5%).
У верхнiх частинах тундрового пояса звичайнi плямистi тундри з
алекторией бледноохряной, целокаулоном розбiжноï, дрiадою
крапковоï, кассиопой чотиригранноï, у сполученнi iз травяно-
зеленомошними тундрами, у нижнiх — редкокустарниковие (береза
худа, верба гарна) з аулакомниумом роздутим, цетрарией клубочковой, волога-
пищнопушицевие зеленомошние й лишайниковi цетрариево-кладиновие тундри.
По схилах частi деплевие комплекси. Особливостi гiрських тундр
визначаються також складом гiрських порiд. На лужних породах
розвиваються дрiада мелкогородчатая, пухонос одноквiтковоï й
iншоï рослини. Бiльшою флористичною своєрiднiстю
вiдрiзняються гiрськi тундри Пiвденноï Якутiï (рододендрон
Адамса, кассиопа вересковая, филлодоце блакитна). У гiрських тундрах
є сприятливi умови для змiсту оленiв, особливо в лiтнiй перiод
Бореальная рослиннiсть на територiï Якутiï представлена
лiсами: притундровими, северотаежними, среднетаежними й гiрськими. Для
всiх загальною особливiстю є розвиток деревного ярусу, бiльше або
менший його вплив на iншi яруси. Повсюдно у флорi переважають бореальние
види. Пануючою породою в захiднiй частинi є модрина Гмелина, у
схiдному модрина Каяндера (границя мiж ними проходить по 120њ-123њ
в.буд.). Модриновi лiси (81,9 % лесопокритой площi) найбiльшою мiрою
адаптованi до холодних i вологих мерзлотних ґрунтiв, до
рiзкоконтинентального клiмату iз сувороï й тривалоï взимку.
Сосновi лiси ( 6,8 %) зустрiчаються масивами, головним чином, у
среднетаежной подзоне на бiльше легенях, сухих пiщаних ґрунтах.
Темнохвойнi лiси за участю сибiрськоï ялини, кедра i ялицi займають
менш 1% площi й зустрiчаються в пiвденно-захiднiй i пiвденнiй частинах
республiки на бiльше багатих i вологих ґрунтах. Кедр i ялиця
доходять до 62њ с. ш., сибiрська ялина по долинi Лени й на захiд вiд
ïï проникає до 71њ с. ш., на пiвнiчному сходi
ïï немає. Заросли кедрового стланика, що включаються в
лесопокритую площа, займають близько 6%. На частку листяних лiсiв, в
основному березових, доводиться не набагато бiльше 1% загальноï
площi. Бiльша частина березових лiсiв носить вторинний характер i
тимчасово займає гари з-пiд модринових i соснових лiсiв
Притундровие лiсу представляють пiвнiчний форпост i розташовуються по
границi iз субарктической тундрою
У захiднiй частинi (басейни рiк Анабар i Оленек) полярна границя лiсу
розпливчаста, частi рiдколiсся, редини, лiсовi острови й окремi дерева в
безлiснiй тундрi. У схiднiй частинi (у низов'ях Яни, Iндигiрки. Алазеи,
Колими) границя бiльше чiтка. Притундровие лiси характеризуються
редкостойностью (зiмкнутiсть крон звичайно 0, 2-0,3, висота дерев
порядку 10- 12 м), могутнiшим розвитком напочвенного покриву й трав'яно-
чагарникового ярусу, чим у теперiшнiй тайзi, i ïхньою подiбнiстю з
асоцiацiями субарктических тундр. Тут рясна верба гарна й береза худа
(до 0, 8-8- 1,0 м висоти), брусниця, лохина, багно, аулакомниум
роздутий, сфагни, цетрария клубочковая, нерiдко влагалищно-пушицевие
кочкарники. Притундровие лiсу представляють смугу пiвденноï частини
субарктической тундри, заселену лiсом у сучасну епоху. Це
пiдтверджується й структурою древостоев. Нерiдко в межах одного
насадження зустрiчаються рiдкi скривленi дерева у вiцi 200-250 рокiв, що
утворили першi редини в тундрi, i бiльше стрункi 70-лiтнi дерева, що
сформували пiд ïхнiм захистом основний древостой. Смуга
притундрових лiсiв аналогiчна лiсотундрi європейськоï й захiдно-
сибiрськоï пiвночi, але вiдрiзняється бiльшою лiсистiстю,
перевагою лiсових угруповань над безлiсними тундрами й болотами. Охорона
притундрових лiсiв вiд рубань i пожеж — важливе природоохоронне
завдання
Северотаежние лiсу займають рiвниннi територiï на величезних
просторах Якутiï до пiвночi приблизно вiд 64″ с.ш. Вiд
притундрових лiсiв ïх вiдокремлюють не дуже чiткi вiдмiнностi;
збiльшення зiмкнутостi крон до 0, 4-0,6, висоти дерев до 15- 18 м ,
зменшення тундрових елементiв у нижнiх ярусах. Переважна роль належить
модриновим редкостойним лiсам з березами худоï й растопиренной,
вербами гарним i чорничноï, багном, брусницею, зеленими й
сфагновими мохами. Частi деллевие комплекси з лишайниковими (цетрария
клубочковая, кладина лiсова), редкостойними лiсами. На пiвнiчно-заходi в
другому ярусi нерiдко зустрiчаються ялина сибiрська, вiльшняк
чагарниковий. На мiсцi згорiлих притундрових i северотаежних лiсiв
розвиваються вториннi пирогенние тундри iз зеленими мохами й чагарниками
Северотаежние лiсу до пiвдня поступово перемiняються среднетаежними
лiсами. У перехiднiй смузi шириною до 150- 200 км залежно вiд
рельєфу можуть сусiдити обидва типи. Вiдмiнностi мiж ними носять
кiлькiсний характер, тому що склад деревних порiд i домiнуючих видiв у
загальному однаковий. Древостой у среднетаежних лiсах бiльше зiмкнутi й
продуктивнi. Запаси деревини зростають у середньому в 4-5 раз
Переважають модриновi лiси, серед них на бiльше сухих ґрунтах
модриновi брусничнi разнотравние, разнотравние лимнасовие, брусничнi
зеленомошние, на бiльше вологих бруснично-голубично-багульчиковие
зеленомошние й сфагновi. Сосновi лiси займають найбiльш сухi
ґрунти легкого механiчного складу, серед них переважають
толокнянковие й лишайниковi, кустарничковие зеленомошние, часто з
домiшкою модрини. На вологi бiльше багатих ґрунтах розташованi
незначнi площi ялинникiв бруснично-зеленомошних.
У Пiвденнiй Якутiï в среднетаежних лiсах зустрiчаються ялина
аянская, кедр, ялиця, ряд видiв трав'яно-чагарникового ярусу,
характерних для пiвденноï тайги, що дозволяє видiлити
особливу пiвденну смугу в подзоне середньоï тайги
Великi площi займають рiзноманiтнi гiрськi лiси. Це до вiдомого ступеня
азональний тип, для якого характерне розвиток на кам'янистих
ґрунтах, швидка змiна складу й структури залежно вiд
експозицiï й крутостi схилiв, хiмiчних i фiзичних властивостей
породи, висоти над рiвнем моря. Флора гiрських лiсiв збагачена за
рахунок представникiв гольцовой флори (дрiади, рододендрона, арктоуса).
У пiдлiску рясна береза растопиренная, кедровий стланик. Зiмкнутiсть
крон i висота древостоя досить мiнливi. Нерiдко на верхнiй межi лiсу й
на високi плато розвиненi рiдколiсся iз зiмкнутiстю крон 0,3 i нижче й
мозаïчними покривами з достатком гольцових видiв. Деякi особливостi
на характер гiрських лiсiв накладає приналежнiсть до певноï
зональноï областi. У межах типу гiрського лiсу видiляються пiдтипи;
притундровий, северотаежний i среднетаежний. Верхня межа гiрських лiсiв
i рiдколiсь досить мiнливий i залежить не тiльки вiд зональних змiн
клiмату, але й вiд мiсцевих факторiв: на Становiм хребтi вiн
досягає 1100- 1200 м , на хребтi Сунтар-Хаята й у пiвденнiй
частинi Верхоянського хребта 1400- 1600 м , у пiвнiчнiй його частинi 1100-
1200 м , на хребтi Черского 1000- 1050 м , на Оймяконском нагiр'я 1300-
1400 м , на Яно-Адичанском межирiччя 550- 580 м , на хребтi Туора-Сис
200 м . Переважають повсюдно модриновi лiси рiзноманiтного складу. У
подзоне середньоï тайги, особливо в Пiвденнiй Якутiï частi
сосновi лiси, там же має мiсце невелика участь темнохвойних лiсiв
з кедром, ялицею, аянской ялиною. Гiрськi лiси вимагають особливо
дбайливого вiдношення, тому що вони охороняють гiрськi ґрунти вiд
ерозiï
Серед чагарникового типу найбiльш широкий розвиток мають заростi
кедрового стланика, що утворять самостiйний пояс, розташований на
границi мiж групами бореальних i гольцових поясiв у горах пiвнiчного
сходу й пiвдня Якутiï. Мiсцями стланик утворить пiдлiсок у лiсах i
спускається на рiвнину. Висота заростей у лiтнiй перiод до 4 м ,
зiмкнутiсть крон 0, 4-0,5. Значна участь у заростях берези
растопиренной. У горах пiвнiчного сходу республiки переважають
лишайниковi (цетрария клубочковая, кладина зiрчаста) i кустарничковие
покриви. У Пiвденнiй Якутiï заросли стланика могутнiшi (зiмкнутiсть
пологу 0, 6-0,7), чагарниково-лишайниковi iнодi сполучаються з дiлянками
пихтових i соснових лiсiв. У гiрських i передгiрних мiсцях нерiдкi чистi
заростi берези растопиренной, а на рiвнинах тайговоï зони —
берези чагарниковоï
Невеликi площi в тайговiй зонi займають бореальние болота. Потужнiсть
торфу вiд 50 див до 125 див . Дiлянки болiт зустрiчаються на Лено-
Вiлюйськом вододiлi й у Пiвденнiй Якутiï. На вiдмiну вiд тундрових
болiт, вони однорiднi, у них переважають осока ситничковая, пухiвки
узколистная й пiхвова з гипновими й сфагновими мохами, чагарниками
(березою худоï, вербою чорничноï), чагарничками (кассандрой
прицветничковой), Рослиннiсть рiчкових i полонин дуже своєрiдна й
рiзноманiтна. У долинних комплексах домiнуюче положення звичайно
займають лiси. Хоча долини — явище интразональное, але рослиннiсть
носить деякi зональнi риси. У долинах у подзоне притундрових лiсiв
сильно закустаренние й замоховелие модриновi лiси займають 60-70% площi,
розвиненi полигонально-валиковие, частково залесенние тундроболота,
заросли верб аляскинской, удской i iн. У северотаежной подзоне модриновi
зеленомошние й сфагновi лiси займають 70- 80%, лише у верхнiй частинi
басейну Яни облесенность становить 40-45%.
Лугу частково антропогенного походження, займають до 35%. Тут поширенi
луги з вейников Лангсдорфа й що не зауважується, мiтлицi Триниуса,
осок прямостоящей, дрiбноï й прямоколосоц, пухiвки узколистной. По
берегах рiк ряснi заростi верб Шверина й удской. У среднетаежной подзоне
в долинах Лени, Вiлюя, Алдану облесенность досягає 60-80%. У
модринових лiсах зустрiчаються чистi ялинники. У долинах, давно
освоєних пiд сiльське господарство, облесенность i закустаренность
рiзко знижуються. У районi Якутська долиннi лiси становлять лише 5%.
Лугу займають до 45% площi. Тут переважно поширенi ячмiннi,
лисохвостовие лугу. По депресiях i навколо озер зустрiчаються осоковi,
тростянковие угруповання. На високих дiлянках заплави —
остепненние полевицевие лугу й твердоватоосоковие степу. Степи й
солончаки займають 40% площi. У долинi Амги (сiльськогосподарський
район) ячмiннi, вейниковие й лисохвостовие лугу займають 50-60% площi
долини. У полонинах переважають модриновi гiрськi лiси з вiльшняком
чагарниковим, шипшиною голчастим, iнодi кедровим стлаником, великими
злаками (вейником Лангсдорфа й iн.). По галечникам — смуги чозении
й тополi. На пiщано-гальковiй заплавi обмеженi площi займають
колосняковие, вогнищевi, разнозлаковие лугу. На надзаплавних терасах
поширенi кобрезиевие лугу
Невеликi дiлянки приналедной рослинностi поширенi в горах пiвнiчного
сходу Якутiï. Тут переважає хвощ строкатий. Це кращi
нажировочние зимовi пасовища
На невеликих площах центральноï Якутiï й на пiвнiчному сходi
розвиненi степи й псаммофитная рослиннiсть на незакрiплених пiсках
(тукулани). Степу, що займали в плейстоцене великi територiï, нинi
зайнятi тайгою, збереглися в долинах Лени, Яни, Iндигiрки, Колими й у
прилягаючих горах. На надзаплавних терасах переважають степу з осокою
твердуватоï. По схилах корiнних берегiв i в горах переважають
асоцiацiï овсяници ленской, тонконога гребенчатого, полиню що
замiщає, овсеца Крилова, ковили Крилова. На Лено-Амгинском
вододiлi розташовується Чурапчинская лiсостеп з рiзнотравно-
злаковими травостоями в сполученнi з березовими колками (чарани). Пiд
впливом антропогенних факторiв долиннi степи з осокою твердуватоï
розширюються, а самобутнi ковиловi й овсецовие скорочуються. Необхiдно
прийняти ряд заходiв для них охоронi
