Краïни сходу та латинськоï америки на качану ХХ ст

Нацiональний рух в Iндiï та Китаï. Наприкiнцi XIX ст. у
нацiональному русi Iндiï сформувалися два напрямки: лiберальний,
який не закликав до повалення колонiального режиму, i лiвий радикальний,
що виступав за лiквiдацiю колонiального панування Британiï.
Керiвництво рухом очолив Iндiйський нацiональний конгрес (IНК) -
найбiльша полiтична партiя, що виникла ще в 1885 р. i стояла на позицiях
ненасильницькоï боротьби проти колонiального режиму. Лiдером нацiонально-
визвольного руховi в Iндiï ставши Мохандас Карамчанд ( Ма-Хатма)
Гандi ( 1869-1948).
Мохандас Карамчанд (Махатма) Гандi ( 1869-1948). Нацiо нальний i
духовний лiдер Iндiï (махатма — у пе ре кладi з
iндiйськоï — душу народу). В 1888-1889 рр. вивчав право в
Лондонi. Повернувшись до Бомбея, працював адвокатом. В 1893 р.
поïхав до Пiвденноï Африки. Бравий доля в боротьбi про ти
обмеження громадянських прав азiйських iммiгрантiв. Повернувшись до
Iндiï, активно цiкавився полiтикою; симпатизував IНК. У роки
Першоï свiтовоï вiйни залишався лояльним до Британiï,
розраховуючи, що вона надасть його батькiвщинi незалежнiсть. Член IНК з
1919 р. Неодноразово
( 1922-1924, 1930-1931, 1942-1944) потрапляв до в'язницi за боротьбу
проти британського колонiалiзму. Вбитий iндуïстським терористом.
Вiн сповiдував помiркованi подивися, був прихильником тактики
ненасильницького опору — через мирнi демонстрацiï, припинення
роботи й зайняти, закриття крамниць, вiдмову вiд виконання розпоряджень
колонiальноï влади. Гандi закликав спiввiтчизникiв не вiдповiдати
на репресiï насиллям; виступав проти кастових пережиткiв,
пропагував iдеï вiдродження домашнього ремесла. Така iдеологiя
забезпечила йому пiдтримку мiльйонiв iндiйських кустарiв i ремiсникiв.
На качану ХХ ст. всерединi IНК сформувалася група крайнiх (прихильникiв
радикальних методiв боротьби) на чолi з Б. Тiлаком. Смороду вважали, що
метою IНК винне бути досягнення свараджа (самоуправлiння), а засобом для
досягнення цiєï мети — органiзацiя нацiонально-
визвольного руховi iндiйського народу
Помiркованi ж на чолi з Гандi стояли на тихнув позицiях, що
самоуправлiння може бути досягнуто лише поступово, у спiвпрацi з
британською колонiальною адмiнiстрацiєю. В 1907 р. стався розкол
мiж крайнiми i помiркованими. Крайнi вийшли з Iндiйського нацiонального
конгресу (повернулися в органiзацiю в 1916 р.).
На качану XX ст. в Iндiï почався рух проти засилля англiйських
товарiв — свадешi. У Бомбеï було проведено полiтичний страйк,
створювалися робiтничi профспiлки, якi об'єдналися у Всеiндiйський
конгрес профспiлок. Уже пiзнiше, в 1920-х роках, почалася сатьяграхi
— рух громадянськоï не скори пiд керiвництвом Гандi.
Китай вiдкрився для iноземного проникнення наприкiнцi XIX ст. У цiй
краïнi європейськi держави, США та Японiя проводили полiтику
опосередкованого правлiння: смороду не намагалися вiдiбрати владовi в
китайського правителя, алi взяли пiд контроль економiку краïни. До
1895 р. європейська полiтика в Китаï була вiдома як полiтика
вiдчинених дверей. Пiдприємцi всiх великих держав могли з дозволу
китайського уряду торгувати в будь-якiй частинi краïни. Хоча,
наприклад, iнтерес Британiï в Китаï був у першу чергу
пiдприємницьким, Англiя не збиралася пасивно споглядати, як iншi
краïни будуть змiцнювати своï позицiï на китайськiй
територiï. Вона заволодiла Гонконгом i змусила китайський уряд
сплатити контрибуцiю, надати концесiï, а також змиритися з тiм, що
китайськi законi не дiятимуть на територiï англiйських володiнь у
Китаï.
Великий iнтерес до Китаєвi як одного з найважливiших ринкiв збуту
товарiв виявляли США. Проте, порiвняно з Японiєю, Британiєю,
Францiєю та Росiєю, позицiï американцiв у Китаï
були набагато слабшими. Подiл Китаєвi на сфери впливу, чого
домагалися iншi краïни, не вiдповiдав американським iнтересам,
оскiльки США ще не встигли створити на Далекому Сходi достатньоï
кiлькостi вiйськово-морських баз
1900 р. ставши серйозним випробуванням для Китаєвi. Росiя, Англiя,
Францiя, Нiмеччина нав'язали краïнi домов про оренду ïï
територiï (концесiя) й встановили там своï порядки. У
концесiях дiяли не китайськi законi, а винятково тiєï
краïни, що взяла територiю вконцесiю.
Нацiоналiстично налаштованi китайцi, що боролися за збереження власних
традицiй, об'єдналися в таємне товариство пiд назвою Iхецю
ань (Кулак в iм'я справедливостi й злагоди). Iдеологiя iхецюанiв
повнiстю заперечувала захiдну науку й культуру. Основний кiстяк
товариства складали селяни, якi вiрили, що, натренувавши своє тiло
й завчивши декiлька заклинань, смороду знайдуть безсмертя в битвах з
ворогами. Iноземцi називали членiв товариства боксерами, оскiльки тi
культивували бокс та усiлякi ритуали, якi, на ïхню думку, малi б
зробити ïх невразливими для лантух. Основною метою боксерiв було
знищення Цiнськоï династiï (правила в Китаï вже понад 250
рокiв) i звiльнення краïни вiд iноземного впливу. В iноземцях
членуй товариства вбачали загрозу для iснування самобутньоï
китайськоï культури.
В 1899 р. у сiльських районах Китаєвi почалося повстання. Зажени
боксерiв убивали християнських мiсiонерiв з Європи й США, а також
китайських християн. Iмператриця Ци Сi вела подвiйну гру: робила вигляд,
що захищає iноземцiв, вiдправляючи вiйська проти повсталих, алi в
тоï самий година обiцяла армiйським командирам велику нагороду за
вухо шкiрного мертвого iноземця. Власне, вона пiдтримувала боксерiв,
розраховуючи ïх руками звiльнити Китай вiд iноземцiв. У травнi 1900
р. повстання боксерiв вийшло за межi сiльських районiв i наблизилося до
столицi — Пекiна. Для допомоги своïм спiввiтчизникам i
вiдстоювання своïх iнтересiв у Китаï iноземними державами були
сформованi мiжнароднi сили чисельнiстю понад 2 тис. американських,
британських, росiйських, французьких, iталiйських та японських солдатiв,
якi були вiдправленi для придушення бунту
У червнi 1900 р. iхецюани вступили до Пекiна. Почалася облога
посольського кварталу, що тривала майже два мiсяцi. Пiд година облоги
було вбите кiлькох iноземних дипломатiв та членiв ïхнiх сiмей.
Iмператриця вiдкрито перейшла на бiк повстан цiв. У серединi серпня
мiжнароднi сили увiйшли в Пекiн i придушили опiр iхецюанiв.
Китай був змушений укласти новий договiр -т. зв. Завершальний протокол.
Становище краïни погiршилося ще бiльше. В умовах, коли iмператриця
Ци Сi, яка з дозволу iноземцiв повернулася на батькiвщину, виявляла
безпораднiсть перед захiдними державами, iнiцiативу брала у своï
руки китайська iнтелiгенцiя. У кра ïнi виникли таємнi нацiонально-
визвольнi органiзацiï, як-вiд Тунменхой (Спiлка вiдродження
Китаєвi) на чолi з Суни Ятсеном. Вiн висунув три гаснула боротьби
за звiльнення Китаєвi вiд iноземцiв та режиму Ци Сi: нацiоналiзм,
демократiя, народне благоденство.
Революцiя розпочалася в жовтнi 1911 р., а вже наприкiнцi листопаду в
бiльшостi провiнцiй iмператорська влада була повалена. Маньчжурський
двiр призначив командувача Пiвнiчноï армiï генерала Юань Шiкая
прем'єр-мiнiстром держави. Наприкiнцi грудня 1911 р. з
емiграцiï повернувся Суни Ятсен. 1 сiчня 1912 р. Китай був
проголошений республiкою, тимчасовим президентом якоï обрали Суни
Ят-Сiна. У лютому 1912 р. маньчжурський iмператор малолiтнiй Пу Й зрiкся
трону. Суни Ятсен, зважаючи на тi, що Юань Шiкая пiдтримувала армiя,
добровiльно подавши у вiдставку. Новим тимчасовим президентом ставши
Юань Шiкай.
У серпнi 1912 р. прихильники Суни Ятсена об'єдналися в
нацiоналiстичну партiю Гомiндан для боротьби проти Юань Шiкая. В 1913 р.
смороду спробували пiдняти повстання на пiвднi Китаєвi, алi спроба
була невдалою. На Китай очiкував перiод внутрiшнiх вiйн, що триватиме
пiвстолiття.