Iсторiя вiдкриття й освоєння Курильських островiв i острова Сахалiн

Починаються процеси глобалiзацiï, краïни активно один з одним
спiвробiтничають, але все-таки залишилися невирiшенi проблеми,
територiальнi питання, наприклад спор iз приводу Захiдноï Сахари
мiж Мавританiєю й Марокко, iз приводу острова Майоте (Маоре) мiж
Францiєю й Федеральною Iсламською Республiкою Коморськi Острова,
iз приводу Фолклендських (Мальвинских) Островiв мiж
Великобританiєю й Аргентиною, Вiйна за незалежнiсть Палестини й
т.буд. Росiя теж у числi сперечальникiв, Японiя пред'являє права
на пiвденну частину Курильського архiпелагу. Про це я й збираюся
говорити у своєму рефератi. Древня й середньовiчна iсторiя
Сахалiну й Курильськi островiв повна таємниць. Так, сьогоднi ми не
знаємо (i навряд чи коли-небудь довiдаємося), коли на наших
островах з'явилися першi люди. Археологiчнi вiдкриття останнiх
десятилiть дозволяють сказати тiльки, що це вiдбулося в епоху палеолiту.
Загадкою залишається й етнiчна приналежнiсть населення островiв аж
до появи тут перших європейцiв i японцiв. А вони з'явилися на
островах тiльки в XVII сторiччi й застали на Курилах i пiвденному
Сахалiнi айнов, на пiвнiчному Сахалiнi — нiвхiв. Iмовiрно вже тодi
в центральних i пiвнiчних районах Сахалiну жили ульта (ороки). Першою
європейською експедицiєю, оказавшейся в курильських i
сахалiнських берегiв, стала експедицiя голландського мореплавця
М.Г.Фриза. Вiн не тiльки дослiджував i нанiс на карту пiвденний схiд
Сахалiну й Пiвденнi Курили, але й проголосив Уруп володiнням
Голландiï, що, однак, залишилося без яких-небудь наслiдкiв.
Величезну роль у вивченнi Сахалiну й Курильськi островiв зiграли й
росiяни землепроходци.

Спочатку — в 1646 р. — експедицiя В.Д.Пояркова
вiдкриває пiвнiчно-захiдне узбережжя Сахалiну, а в 1697 р.
В.В.Атласiв довiдається про iснування Курильських островiв. Уже в
10-е рр. XVIII в. починається процес вивчення й поступового
приєднання Курильських островiв до Росiйськоï держави. Успiхи
Росiï в освоєннi Курил стали можливi завдяки заповзятливостi,
мужностi й терпiнню Д.Я.Анциферова, И.П.Козиревского, И.М.Евреинова,
Ф.Ф.Лужина, М.П.Шпанберга, В.Вальтона, Д.Я.Шабалина, Г.И.Шелихова й
багатьох iнших росiйських дослiдникiв -землепроходцев. Одночасно з
росiянами, якi рухалися уздовж Курил з пiвночi, на Пiвденнi Курили й
крайнiй пiвдень Сахалiну починають проникати японцi. Уже в другiй
половинi XVIII в. тут з'являються японськi факторiï й риболовлi, а
з 80-х рр. XVIII в. — починають працювати науковi експедицiï.
Особливу роль у японських дослiдженнях зiграли Могами Токунай i Мамия
Риндзо.

Наприкiнцi XVIII в. дослiдження в берегiв Сахалiну вели французька
експедицiя пiд командою Ж.-Ф.Лаперуза й англiйська — пiд командою
В.Р.Броутона. З ïхньою роботою зв'язана поява теорiï про
пiвострiвне положення Сахалiну. Свiй внесок у цю теорiю внiс i
росiйський

мореплавець И.Ф.Крузенштерн, що улiтку 1805 р. безуспiшно намагався
пройти мiж Сахалiном i материком. Крапку в суперечцi поставив
Г.И.Невельськоï, котрий в 1849 р. зумiв знайти судноплавну протоку
мiж островом i материком. За вiдкриттями Невельського пiшло
приєднання Сахалiну до Росiï. На островi один за iншим
виникають росiяни вiйськовi пости й селища. В 1869-1906 гг. Сахалiн був
найбiльшою каторгою в Росiï. З початку XIX в. Сахалiн i Курили
стають об'єктом росiйсько-японськоï територiальноï
суперечки. В 1806-1807 гг. на Пiвденному Сахалiнi й Итурупе росiянами
моряками були розгромленi японськi поселення. Вiдповiддю на це стало
захоплення японцями на Кунашире росiйського мореплавця В.М.Головнiна.
Протягом двох останнiх сторiч росiйсько-японська

границя неодноразово мiнялася. В 1855 р. вiдповiдно до Симодским
договору границя пройшла мiж островами Уруп i Итуруп, Сахалiн же був
залишений нероздiленим. В 1875 р. Росiя передала Японiï Пiвнiчнi
Курили, що належали ïй, одержавши замiсть усi права на Сахалiн.
Початок XX сторiччя Сахалiн i Курильськi острова зустрiли в складi
рiзних держав. Сахалiн входив до складу Росiйськоï iмперiï,
Курильськi острова — до складу Японськоï iмперiï.
Питання про територiальну приналежнiсть островiв був вирiшений росiйсько-
японським

договором, пiдписаним в 1875 роцi в Санкт-Петербурзi. Вiдповiдно до Санкт-
Петербурзького договору Японiя поступилася Росiï всi своï
права на Сахалiн. Росiя ж в обмiн на це поступилася принадлежавшие
ïй Курильськi

острова. У результатi поразки Росiï в росiйсько-японськiй вiйнi 1904-
1905 гг. Японiï вдалося отторгнуть у неï Пiвденний Сахалiн. В
1920-1925 гг. пiд японською окупацiєю перебував Пiвнiчний Сахалiн

Востаннє росiйсько-японська границя перетерпiла змiни в 1945 р.,
коли наша краïна в результатi перемоги в другiй свiтовiй вiйнi
повернула собi Пiвденний Сахалiн i Курильськi острова. У серпнi-вереснi
1945 року Ради зi схвалення США окупували всi Курили, i в 1946 роцi
Окупацiйна Адмiнiстрацiя США оголосила японському уряду, що весь ланцюг
Курил, включаючи Хабомаи, виключена з територiï Японiï. В 1951
роцi Японiя початку мирнi переговори зi США i ïхнiми союзниками.
Москва брала участь перший час, але потiм вийшла з переговорiв пiд
прийменником розбiжностей щодо дiй США в холоднiй вiйнi. Незважаючи на
це остаточний текст Сан-Францисского мирного договору встановлює
зовсiм однозначно, що Японiя “вiдмовляється вiд всiх прав,
претензiй i п1ритязаний на Курильськi острови”.

У цей час ведучий переговори з японськоï сторони прем'єр-
мiнiстр Сигеру Йосида привселюдно заявив, що Японiя незадоволена таким
формулюванням, особливо вiдносно пiвденноï частини островiв. В
адмiнiстративному вiдношеннi Хабомаи й Шикотан пiд японським керуванням

завжди ставилися до Хоккайдо, а не до Курил. Що стосується Итурупа
й Кунашира, те iсторична доля цих двох островiв вiдрiзняється вiд
долi iнших Курил, права Росiï на якi були визнанi Японiєю ще
в 1855 роцi

Проте Йосида пiдписав договiр. Всi, чого йому вдалося домогтися вiд
американцiв, представлених затятим антикомунiстом держсекретарем Джоном
Фостером Даллесом, була заява, що якщо вже Японiя харчує настiльки
сильнi почуття до Хабомаи, вона може спробувати звернутися Мiжнародний
суд. Щодо японських претензiй на iншi острови — вiдповiддю було
дуже голосне мовчання

В 1955 роцi Японiя початку спроби укласти окремий мирний договiр з
Москвою. Японiя розумiла слабiсть своєï позицiï щодо
островiв. Але вона сподiвалася, що ïсти можливiсть одержати хоч
якiсь

поступки вiдносно Хабомаи й Шикотана й домогтися того, щоб США, Францiя
й Британiя визнали, що хоч цi острови не ставляться до Курил , вiд яких
Японiя вiдмовилася в 1951 роцi

На диво Токiо Ради погодилися з такою вимогою: вони хотiли зупинити
Токiо вiд зближення зi США. Але консерватори в Мид'е, боячись будь-якого
японо-радянського примирення, негайно втрутилися й включили Итуруп i
Кунашир у перелiк територiальних претензiй. Москва сказала
“нi”, i консерватори заспокоïлися

Проте в 1956 роцi прем'єр-мiнiстр Итиро Хатояма вирiшив спробувати
вирватися з тупика й послав свого консервативного мiнiстра закордонних
справ Мамору Сигемицу в Москву з повноваженнями вести мирнi переговори

Сигемицу почав зi стандартних уже японських вимог Итурупа й Кунашира,
— — одержав негайно вiдмову. Однак Ради знову запропонували
повернути Шикотан i Хабомаи за умови, що буде пiдписаний мирний

договiр. Сигемицу вирiшив прийняти це речення. Однак коли новини про
можливу угоду просочилися назовнi, токiйськi антикомунiстичнi

консерватори знову приступилися до рiшучих дiй

Сигемицу був вiдкликаний i на шляху додому був
“перехоплений” всi тим же Джоном Фостером Даллесом, що
усього за п'ять рокiв до того змусив японцiв вiдмовитися вiд Курильських
островiв, включаючи бiльшу частину того, що нинi зветься Пiвнiчними
територiями. Даллес попередив, що, якщо Японiя перестане претендувати на
всi Пiвнiчнi територiï, США не

стане повертати японцям Окiнаву. Токiо вiдразу розiрвав переговори
Смосквой.

Ученi чимало сперечалися про те, як же це Даллес умудрився зробити такий
поворот на 180 градусiв. Одна з теорiй затверджує, що в 1951 роцi
США знали, що якщо вони не стануть дотримувати ялтинские угоди по
Курилам, Москва може перестати дотримувати ялтинские

угоди по Австрiï — проблема ця практично зникла до 1956. Ще
одна цiкава теорiя, висунута професором Кимитадой Мива з Унiверситету
Софiï в Токiо затверджує, що американська позицiя 1951 року
була результатом угоди з Радами, що закрiпила рiшенням Ради безпеки ООН
Микронезию за США трьома роками ранiше.

И, нарештi, є така теорiя, що пiдступний Даллес усе обмiркував i
спланував заздалегiдь. Його намiром iз самого початку було змусити
Японiю вiдмовитися вiд Курил в 1951 роцi й, знаючи, що японцi стануть
пiзнiше намагатися повернути острова, включити в мирний договiр статтю,
що дозволяє США перетворити у свою користь будь-яку поступку, якi
японцi могли б у майбутньому зробити росiянином. Коротше кажучи, якщо
Японiя дозволяє Радам удержати хоч частину Курил, США втримують
Окiнаву

Сьогоднiшня японська позицiя повнiстю iгнорує всi описанi вище
тонкостi. Вона попросту затверджує, що Пiвнiчнi територiï
є

споконвiчнi японськi землi (”яку але редо”) i як такi
повиннi бути повернутi. У тiм же, що стосується Сан-Францисского
договору, Токiо висуває

два вкрай спiрних аргументи. Перший полягає в тiм, тому що в
договорi не сказано, хто саме повинен одержати тi самi Курили, вiд яких

Японiя вiдмовилася, то на них може претендувати хто завгодно, у тому
числi й самiй Японiï. Iнший аргумент — що Пiвнiчнi
територiï не ставляться до тих

Курилам, вiд яких Японiя вiдмовилася, та й не можуть ставитися, будучи
знову ж “споконвiчними японськими землями”. З останнiм
аргументом, однак,

не все в порядку. Якби Японiя справдi не вiдмовлялася вiд Пiвнiчних
територiй в 1951, то чому б це Йосида заявляв усьому свiту в 1951,

що вiн-де засмучений потерею Пiвнiчних територiй? Пiсля повернення iз
Сан-Франциско вiн став перед парламентом i одержав запит, чи
включає

термiн “Курильськi острова”, використаний у Сан-Францисском
договорi, Итуруп i Кунашир. Керування по договорах мiнiстерства
закордонних справ,

вечая офiцiйно на цей запит з доручення прем'єр-мiнiстра,
вiдповiло парламенту 19 жовтня 1951: “на жаль, так,
включає”.

Протягом наступного рокiв офiцiйнi представники Мид'а коментували цей
ключовий момент так: що вiдповiдь парламенту 19 жовтня була:

а) неправильно зрозумiлий, б) застарiв, i, нарештi, в) був
“кокунай борошна”, тобто “для внутрiшнього
споживання”, — iнакше

говорячи, iноземцям начебто мене не слiд сунути свiй нiс у такi справи.
Офiцiйнi представники Мид'а також люблять указувати енергiйну пiдтримку
з боку США, якi, починаючи з 1956 року офiцiйно затверджують, що Итуруп
i Кунашир виразно не ставляться до територiй, вiд яких Японiя
вiдмовилася в Сан-Франциско. Ясно, що США, що говорять прямо

протилежне тому, що вони ж говорили в 1951, попросту застосовують
маленький виверт у стилi холодноï вiйни, щоб тримати Токiо й Москву
на ножах, — але таке припущення чемно iгнорується. Але не
тiльки США брали участь у цьому процесi. В 1951 роцi Британiя зiграла
важливу роль у тiм, щоб змусити Японiю вiдмовитися вiд Курил, i
британське посольство в Токiо має у своïх архiвах доповiдь
вiд 1955 року, де несподiвана вимога японцями Итурупа й Кунашира названо
“забавним i наïвним”. Сьогоднi ж Британiя
пiдтримує ту ж саму вимогу як зовсiм розумне. Австралiя, що в 1951
роцi уживала зусилля для того, щоб запобiгти якi або поступкам Йосиде по
територiальних питаннях (з побоювання, що пiслявоєнна Японiя
використовує будь-яку невизначенiсть iз границями як прийменник
для мiлiтаризацiï) сьогоднi також беззастережно пiдтримує
японську позицiю. Коротше кажучи, те, що почався як захiд щодо покарання
Японiю за агресiю часiв вiйни ревратилось в успешнейшую операцiю
холодноï вiйни по втриманню Японiï в таборi Заходу. Я не
пропоную повнiстю вiдкинути японську позицiю. Якби Токiо послався на те
небажання, з який Йосида вiдмовлявся вiд Курил, i особливо вiд
пiвденноï ïхньоï частини в Сан-Франциско й представив би
якiсь секретнi документи, що демонструють, чим саме США примусили його
здатися, — це склало б гарну юридичну базу для того, щоб
домагатися перегляду цiєï частини мирноï угоди. Але
сьогоднi Японiя перебуває в пастцi власних заяв про те, що вона
нiбито нiколи не вiдмовлялася вiд Пiвнiчних територiй, так що не
смiє бiльше сказати правду про те, що ж саме вiдбулося в 1951
роцi. Для неï

легше валити все на колишнiй Радянський Союз, чим на США. Вона марне
наполягає на поверненнi Москвою цих “споконвiчних
земель”, не розумiючи, що перед особою саме такоï вимоги
Москва не може поступитися, навiть якби й хотiла, — з остраху
створити прецедент, що дозволить iншим ïï сусiдам пред'явити
права на колишнi “споконвiчнi землi”. Речення Хасимото, що
Москва може контролювати територiï ще кiлька рокiв за умови, що
вона визнає японський над ними суверенiтет,

казивает, наскiльки неадекватно в Токiо сприймають як закони
мiжнародноï дипломатiï, так i росiянин менталiтет

Тим часом бiльшiсть японцiв, навiть утворених, зовсiм забули, що саме
трапилося тодi, в 50-е роки, i перебувають у переконаннi, що вимоги
Токiо абсолютно законнi. Уряд примушують продовжувати переговори

у твердому ключi й iгнорувати регулярнi натяки Москви, що вона усе ще
готова повернути Шикотан i Хабомаи. Така суперечка приречена на вiчне
продовження. А Джон Фостер Даллес хихикає собi в трунi. Я вважаю,
що Курили повиннi належати Росiï, тому що Японiя вiдмовилася вiд
них в 1951 роцi й уже пiзно вiдмовлятися вiд своïх рiшень вона
програла у вiйнi й повинна стерпеть позбавлення, пов'язанi iз цим. Адже
якщо всi народи будуть вимагати своï землi, то не стане таких
держав як США, Великобританiя, Росiя й т.д. А по-друге, Росiя з
Японiєю усе ще в станi вiйни, i з початку потрiбно пiдписати
мирний договiр, а тiльки потiм розмовляти про територiальнi суперечки

Бiблiографiя

М. Високов Проекти

Георгiй Кларк Пiвнiчнi територiï

Е.Л.Катосанова Загадки Японськоï компанiï

Богатуров А.Д. Великi держави на тихому океанi. Iсторичнi й
територiальнi мiжнароднi вiдносини в схiднiй Азiï пiсля другоï
свiтовоï вiйни.1945-1995 Москва 1997г.

Торкунов А.В. Сучаснi мiжнароднi вiдносини Москва 2000г.

Петровский В.Е. Азiатсько-Тихоокеанськi режими безпеки пiсля
холодноï вiйни Москва 1998г.

Каловокересси Питер Свiтова полiтика пiсля 1945р. 2 тому Москва 2000г.

Гиссенджер Генрi Дипломатiя Москва 1997г.

Yahuda M. The international politics of the Asia -Pasific New York 1996
р.