Гжель i Холуй

На видаленнi 50-60 кiлометрiв до пiвнiчного сходу вiд Москви, у
Раменском районi, уздовж егорьевского шосе розташованi два десятки
гарних сiл, що злилися мiж собою, i сiл. Гжель — назва одного iз
сiл — колишнього волостного центра, що став збiрним для
всiєï округи, символом неповторного мистецтва й народноï
майстерностi
гжелью називають випускаються в цих мiсцях високомистецькi порцеляновi
вироби, розписанi кобальтом по бiлому тлу
гжель — назва одного iз провiдних пiдприємств, де вiдроджене
iстинно народне керамiчне мистецтво стародавнiх росiян майстрiв
гжель уперше згадується в письмових джерелах в 1339 роцi в
духовнiй грамотi iвана даниловича калити. З тих пор протягом сторiч, як
одна з найбiльше прибольних волостей, переходила гжель у спадщину в родi
великих московських князiв i царiв, приносячись ïм чималий дохiд
ще в xvi столiттi гжельци возили в москву надлишки побутового посуду, а
також у яузскую слободу московським гончарям свою глину, деякi
залишалися там i працювати. Виïжджали вони й на московськi ярмарки
й торги. Знайомилися на торгах iз привiзними виробами майстрiв з iнших
мiсць росiï, з iнших краïн
на базi селянських промислiв i торгiвлi поступово складався новий тип
селянського населення гжели.
до 70 — 80 рокiв xviii столiття гжель стає центром
виробництва в росiï художньоï майолiки. Справа в тому, що iз
часу вiдкриття мануфактури панаса гребєнщикова в 1724 роцi багато
хто гжельци працювали там гончарями. Метикованi й розторопнi, вони
швидко схоплювали секрети нового виробництва майолiкових виробiв, а
вертаючись на батькiвщину, заводили своï примiтивнi, але численнi
новi горни, створювали своï вироби не тiльки зi звичайних червоних
глин, як ранiше, а використовували за новою технологiєю бiлi маси
з домiшками iнших сортiв глин i мiнеральних добавок
самобутнi гжельские вироби користувалися незмiнним попитом. Селяни-
Кустарi трудилися вiд зорi до зорi, маючи справу iз глиною й творячи з
ïï необхiднi в побутi речi. Кожний з них мав свою манеру, i
створюючи виробу, вносив власне бачення навколишнього свiту.
Достоïнство посуду, iграшок визначалося смаками покупцiв i
управлялося ïхнiм попитом. Популярнiсть гжельских виробiв означала
вiдповiднiсть ïхнiм вимогам, що вiдповiдають утилiтарним цiлям i
художнiм смакам людей того часу. У серединi xviii столiття в росiï
досить швидко почали розвиватися гончарнi виробництва, однак гжельские
вироби користувалися незмiнним попитом. Звiдси виробництво керамiки
поширюється в коломенськоï, серпуховской i iншi повiти
московськоï губернiï
кiнець xviii столiття з'явився часом розквiту гжельской майолiки;
особливо великого мистецтва мiсцевi майстри досягли при виготовленнi
глечикiв, кумганов, квасникiв. Робота вимагала великого терпiння й
мистецтва. Розпис не допускав виправлень i переробок, тому що велася по
м'якому, не обпаленому черепку, покритому бiлою емаллю. Гжедьци
випускали окремо й дрiбну майолiкову пластику, що часто вiдбивала типовi
сценки ïхнього життя, наповненi гумором композицiï, солдат,
селянок, модниць i франтiв, зайнятих тими або iншими справами. Сюжети
були виразнi й дохiдливi, скоряли ястностью задумiв, наïвнiстю
ïхнiх творцiв — простих народних умiльцiв
тут виготовлялися й виробу хазяйновитого-господарчого-промислово-
господарського призначення, як, наприклад каналiзацiйнi труби для
московських вулиць
протягом багатьох десятилiть гжельци створювали дивнi по красi й
розмаïтостi розпису кахлi для оформлення печей i камiнiв. Понад 500
ïхнi зразки зберiгає тепер у своïй колекцiï ермiтаж
багато хто гжельские майстра брали участь створеннi гончарного промислу й в iнших мiсцях росiï
напiвфаянс гжели намагалися робити ще в останнi роки xviii столiття.
Завезенi через границю предмети iз цього матерiалу були настiльки
дороги, що ïх могли купити тiльки деякi, але вони ж мимоволi
штовхали гжельцев опанувати технологiєю ïх виробництва
напiвфаянс уже мав бiлий, хоча й товстий черепок, i розпис вiвся не по
сирiй емалi, як на майолiкових виробах, а пiсля випалу, по твердому
черепку, що значно полегшувало, прискорювало роботу й прискорювало шлюб
напiвфаянс став таким же чудовим художнiм явищем, як i майолiка.
Гжельцам удалося одержати бiлий посуд бiлу, на зразок фаянсу на початку
xix столiття. Додавши у своï глини вапно, гжельци одержали
матерiал, названий простим фаянсом або напiвфаянсом, i протягом xix
столiття створювали з нього десятки тисяч необхiдних предметiв побуту
не вiдразу гжельци виробили свiй самобутнiй стиль розпису кобальтом, але
поступово вiн досяг досконалостi саме в напiвфаянсi. Синiй колiр
стає класичним, невiддiльним вiд гжельского напiвфаянсу. Це була
нова образотворча мальовнича мова , що прийшла на змiну контурному
малюнку з полiхромним розфарбуванням, яка ранiше використовувалася в
майолiцi. Синя фарба найкраще з'єднується iз глазур'ю, при
випалi дає менше шлюбу, випромiнює сяйво, не пiдвладне часу.
У розписi присутнi й елементи олюднення, натхнення речей
до середини xix столiття гжель була самим великим постачальником
керамiчних виробiв краïни
у другiй половинi xix столiття в росiйському керамiчному виробництвi
вiдбуваються значнi зрушення. Лiдирують тепер великi механiзованi
заводи. Економiчнiсть виробництва, добротнiсть виробiв i помiрнiсть цiн
давали можливiсть виграти боротьбу на ринках збуту
в 1926 роцi число працюючих у порцеляново-фаянсовiй промисловостi по
гжельской областi становило 506 чоловiк
товариство гжель створене в результатi об'єднання шести дрiбних
цехiв рiзних сiл в 1972 роцi
у селi жирово випускають керамiчнi камiни, у селах трошково й фенино
— гончарний i майолiковий посуд. У селi фенино разом з iталiйською
фiрмою створюється виробництво по випуску кахлiв i плитки. У селi
коломино — фрязино роблять порцеляновi iграшки, а сучаснi
виробництва в буд. Туригино й бахтеево — головнi центри
виробництва художньоï порцеляни
гжельские майстри глибоко й свято зберiгають традицiï своïх
предкiв, творчо ïх розвивають i збiльшують. У напiвказковому свiтi,
створюваному майстрами — керамистами нинiшньоï гжели, важко
провести чiтку границю мiж мистецтвом минулого й сьогодення. Не
висихає джерело, що виникло сторiччя назад у душi росiйського
народу; пройшовши через товщу столiть, вiн по- колишньому
залишається могутньоï естетической силою й не втрачає
своєï чистоти. У наступностi традицiй народних майстрiв,
вiрностi ïм i перебуває зерно успiху й популярностi гжельской
керамiки в наш час
iсторiя гжели йде вглиб столiть, i ïï народному мистецтву
призначена довге життя, сьогоднi знаменитий народний промисел
набирає новi сили. У рiзнi кiнцi планети летять синi птахи гжели,
щоб прикрашати побут людей, виховувати чуство прекрасного
У сiм'ï сучасних промислiв лакового мiнiатюрного живопису на пап'є-
маше холуйський є самим молодшим за часом виникнення. Холуй, нинi
селище, а ранiше холуйська слобода, розташований по обох берегах рiки
тузи, припливу клязьми
удома в холуï здебiльшого дерев'янi, одноповерховi. Багато хто
прикрашенi прекрасним рiзьбленням з изображениеми фантастичних iстот
— полуриб-полулюдей. Краса житла в сполученнi iз красою
мiсцевоï природи створювала оточення, що сприяло творчостi . Здавна
жителi холуя, не маючи орноï землi, змушенi були займатися яким-
небудь ремеслом. Головним у них було писани iкон i вишивання
холуй славився своïми ярмарками, якi рокiв сто назад суперничали з
нижегородськоï. З рiзних мiсць сюди привозили на продаж рiзнi
вироби й матерiали. Вся округа — холуй, мстера, палех, шуя —
була осередком народного ремiсничого иконописания. Воно зложилося кiлька
столiть назад.
iкони писали темперою. Наприкiнцi xix столiття перейшли на олiйний
живопис. До кiнця xix столiття iконопис у холуï зжила себе
першi боязкi кроки в мистецтвi мiнiатюрного живопису були зробленi в 1930-
х роках
для холуйськоï лаковоï мiнiатюри характерна близькiсть до
натури, мальовнича картиннiсть. Це один з ïï напрямкiв. У
ньому багато побутових сюжетiв; у комрозициях немає перевантаження
подробицями, вони лаконiчнi i яснi. Колорит вiдрiзняється свiжiстю
й чистотою. Золотий орнамент створює перехiд до нейтральноï
площини предмета. Мiнiатюра мiцно злита з рiччю, що вона
прикрашається
уже в самий раннiй перiод дiяльностi iконописцiв холуя визначилося
розходження ïхнiх творчих манер, що виявилося в роботах над
мiнiатюрах i вдальнейшем. в 1960-е роки, крiм колишнiх одноманiтних
скриньок i коробок, з'являються скриньки стародавньоï форми, якi
при розписi дозволяють використовувати кiлька сюжетiв
промисел холуйського лакового живопису, наймолодший за часом виникнення,
нарiвнi з палехом i мстёрой вносить свiй внесок у загальний розвиток
цього мистецтва