Гжель i Холуй

На видаленнi 50-60 кiлометрiв до пiвнiчного сходу вiд Москви, у Раменском районi, уздовж егорьевского шосе розташованi два десятки гарних сiл, що злилися мiж собою, i сiл. Гжель — назва одного iз сiл — колишнього волостного центра, що став збiрним для всiєï округи, символом неповторного мистецтва й народноï майстерностi
гжелью називають випускаються в цих мiсцях високомистецькi порцеляновi вироби, розписанi кобальтом по бiлому тлу
гжель — назва одного iз провiдних пiдприємств, де вiдроджене iстинно народне керамiчне мистецтво стародавнiх росiян майстрiв
гжель уперше згадується в письмових джерелах в 1339 роцi в духовнiй грамотi iвана даниловича калити. З тих пор протягом сторiч, як одна з найбiльше прибольних волостей, переходила гжель у спадщину в родi великих московських князiв i царiв, приносячись ïм чималий дохiд
ще в xvi столiттi гжельци возили в москву надлишки побутового посуду, а також у яузскую слободу московським гончарям свою глину, деякi залишалися там i працювати. Виïжджали вони й на московськi ярмарки й торги. Знайомилися на торгах iз привiзними виробами майстрiв з iнших мiсць росiï, з iнших краïн
на базi селянських промислiв i торгiвлi поступово складався новий тип селянського населення гжели.
до 70 — 80 рокiв xviii столiття гжель стає центром виробництва в росiï художньоï майолiки. Справа в тому, що iз часу вiдкриття мануфактури панаса гребєнщикова в 1724 роцi багато хто гжельци працювали там гончарями. Метикованi й розторопнi, вони швидко схоплювали секрети нового виробництва майолiкових виробiв, а вертаючись на батькiвщину, заводили своï примiтивнi, але численнi новi горни, створювали своï вироби не тiльки зi звичайних червоних глин, як ранiше, а використовували за новою технологiєю бiлi маси з домiшками iнших сортiв глин i мiнеральних добавок
самобутнi гжельские вироби користувалися незмiнним попитом. Селяни- Кустарi трудилися вiд зорi до зорi, маючи справу iз глиною й творячи з ïï необхiднi в побутi речi. Кожний з них мав свою манеру, i створюючи виробу, вносив власне бачення навколишнього свiту. Достоïнство посуду, iграшок визначалося смаками покупцiв i управлялося ïхнiм попитом. Популярнiсть гжельских виробiв означала вiдповiднiсть ïхнiм вимогам, що вiдповiдають утилiтарним цiлям i художнiм смакам людей того часу. У серединi xviii столiття в росiï досить швидко почали розвиватися гончарнi виробництва, однак гжельские вироби користувалися незмiнним попитом. Звiдси виробництво керамiки поширюється в коломенськоï, серпуховской i iншi повiти московськоï губернiï
кiнець xviii столiття з'явився часом розквiту гжельской майолiки; особливо великого мистецтва мiсцевi майстри досягли при виготовленнi глечикiв, кумганов, квасникiв. Робота вимагала великого терпiння й мистецтва. Розпис не допускав виправлень i переробок, тому що велася по м'якому, не обпаленому черепку, покритому бiлою емаллю. Гжедьци випускали окремо й дрiбну майолiкову пластику, що часто вiдбивала типовi сценки ïхнього життя, наповненi гумором композицiï, солдат, селянок, модниць i франтiв, зайнятих тими або iншими справами. Сюжети були виразнi й дохiдливi, скоряли ястностью задумiв, наïвнiстю ïхнiх творцiв — простих народних умiльцiв
тут виготовлялися й виробу хазяйновитого-господарчого-промислово- господарського призначення, як, наприклад каналiзацiйнi труби для московських вулиць
протягом багатьох десятилiть гжельци створювали дивнi по красi й розмаïтостi розпису кахлi для оформлення печей i камiнiв. Понад 500 ïхнi зразки зберiгає тепер у своïй колекцiï ермiтаж
багато хто гжельские майстра брали участь створеннi гончарного промислу й в iнших мiсцях росiï
напiвфаянс гжели намагалися робити ще в останнi роки xviii столiття. Завезенi через границю предмети iз цього матерiалу були настiльки дороги, що ïх могли купити тiльки деякi, але вони ж мимоволi штовхали гжельцев опанувати технологiєю ïх виробництва
напiвфаянс уже мав бiлий, хоча й товстий черепок, i розпис вiвся не по сирiй емалi, як на майолiкових виробах, а пiсля випалу, по твердому черепку, що значно полегшувало, прискорювало роботу й прискорювало шлюб напiвфаянс став таким же чудовим художнiм явищем, як i майолiка. Гжельцам удалося одержати бiлий посуд бiлу, на зразок фаянсу на початку xix столiття. Додавши у своï глини вапно, гжельци одержали матерiал, названий простим фаянсом або напiвфаянсом, i протягом xix столiття створювали з нього десятки тисяч необхiдних предметiв побуту
не вiдразу гжельци виробили свiй самобутнiй стиль розпису кобальтом, але поступово вiн досяг досконалостi саме в напiвфаянсi. Синiй колiр стає класичним, невiддiльним вiд гжельского напiвфаянсу. Це була нова образотворча мальовнича мова , що прийшла на змiну контурному малюнку з полiхромним розфарбуванням, яка ранiше використовувалася в майолiцi. Синя фарба найкраще з'єднується iз глазур'ю, при випалi дає менше шлюбу, випромiнює сяйво, не пiдвладне часу. У розписi присутнi й елементи олюднення, натхнення речей
до середини xix столiття гжель була самим великим постачальником керамiчних виробiв краïни
у другiй половинi xix столiття в росiйському керамiчному виробництвi вiдбуваються значнi зрушення. Лiдирують тепер великi механiзованi заводи. Економiчнiсть виробництва, добротнiсть виробiв i помiрнiсть цiн давали можливiсть виграти боротьбу на ринках збуту
в 1926 роцi число працюючих у порцеляново-фаянсовiй промисловостi по гжельской областi становило 506 чоловiк
товариство гжель створене в результатi об'єднання шести дрiбних цехiв рiзних сiл в 1972 роцi
у селi жирово випускають керамiчнi камiни, у селах трошково й фенино — гончарний i майолiковий посуд. У селi фенино разом з iталiйською фiрмою створюється виробництво по випуску кахлiв i плитки. У селi коломино — фрязино роблять порцеляновi iграшки, а сучаснi виробництва в буд. Туригино й бахтеево — головнi центри виробництва художньоï порцеляни
гжельские майстри глибоко й свято зберiгають традицiï своïх предкiв, творчо ïх розвивають i збiльшують. У напiвказковому свiтi, створюваному майстрами — керамистами нинiшньоï гжели, важко провести чiтку границю мiж мистецтвом минулого й сьогодення. Не висихає джерело, що виникло сторiччя назад у душi росiйського народу; пройшовши через товщу столiть, вiн по- колишньому залишається могутньоï естетической силою й не втрачає своєï чистоти. У наступностi традицiй народних майстрiв, вiрностi ïм i перебуває зерно успiху й популярностi гжельской керамiки в наш час
iсторiя гжели йде вглиб столiть, i ïï народному мистецтву призначена довге життя, сьогоднi знаменитий народний промисел набирає новi сили. У рiзнi кiнцi планети летять синi птахи гжели, щоб прикрашати побут людей, виховувати чуство прекрасного
У сiм'ï сучасних промислiв лакового мiнiатюрного живопису на пап'є- маше холуйський є самим молодшим за часом виникнення. Холуй, нинi селище, а ранiше холуйська слобода, розташований по обох берегах рiки тузи, припливу клязьми
удома в холуï здебiльшого дерев'янi, одноповерховi. Багато хто прикрашенi прекрасним рiзьбленням з изображениеми фантастичних iстот — полуриб-полулюдей. Краса житла в сполученнi iз красою мiсцевоï природи створювала оточення, що сприяло творчостi . Здавна жителi холуя, не маючи орноï землi, змушенi були займатися яким- небудь ремеслом. Головним у них було писани iкон i вишивання
холуй славився своïми ярмарками, якi рокiв сто назад суперничали з нижегородськоï. З рiзних мiсць сюди привозили на продаж рiзнi вироби й матерiали. Вся округа — холуй, мстера, палех, шуя — була осередком народного ремiсничого иконописания. Воно зложилося кiлька столiть назад.
iкони писали темперою. Наприкiнцi xix столiття перейшли на олiйний живопис. До кiнця xix столiття iконопис у холуï зжила себе
першi боязкi кроки в мистецтвi мiнiатюрного живопису були зробленi в 1930- х роках
для холуйськоï лаковоï мiнiатюри характерна близькiсть до натури, мальовнича картиннiсть. Це один з ïï напрямкiв. У ньому багато побутових сюжетiв; у комрозициях немає перевантаження подробицями, вони лаконiчнi i яснi. Колорит вiдрiзняється свiжiстю й чистотою. Золотий орнамент створює перехiд до нейтральноï площини предмета. Мiнiатюра мiцно злита з рiччю, що вона прикрашається
уже в самий раннiй перiод дiяльностi iконописцiв холуя визначилося розходження ïхнiх творчих манер, що виявилося в роботах над мiнiатюрах i вдальнейшем. в 1960-е роки, крiм колишнiх одноманiтних скриньок i коробок, з'являються скриньки стародавньоï форми, якi при розписi дозволяють використовувати кiлька сюжетiв
промисел холуйського лакового живопису, наймолодший за часом виникнення, нарiвнi з палехом i мстёрой вносить свiй внесок у загальний розвиток цього мистецтва