Антропологiчний тип ефiопськоï раси. Мiсце проживання

Життя абиссинцев у стародавностi iз зовнiшньоï сторони по деяких
рисах була подiбна з життям арабiв. Чоловiка носили широкi шаровари,
накидку й пов'язку навколо тiла, жiнки — довгi сорочки й накидки,
абиссинци магометани — тюрбан i сандалiï. Для теперiшнiх
абиссинцев особливо характернi були шаровари. Сама вживана прикраса в
абиссинцев — шийнi пов'язки з амулетами, а в жiнок — срiбнi
й золотi прикраси, кiльця, дзвiночки, щипчики, вушнi розетки й т.п. Як
зброя колись служили ґнотовi рушницi, як i в Аравiï, списи й
бiльшi щити з буйволовоï шкiри. У вiйнах останнього часу в руках
абиссинцев перебувала й сучасна вогнепальна зброя
У числi жител кам'янi будiвлi займали видатне мiсце, але, по бiльшiй
частинi, вони вибудуванi недбало, так само, як i хатини, що були в
багатьох випадках круглими солом'яними житлами, оточеними огорожею з
тернику. Церкви вiдрiзнялися бiльше ретельною архiтектурою, хоча часто
являли собою лише круглi солом'янi хатини, але там можна було знайти й
церкви, висiченi в скелях, досить значноï величини
Зовнiшнє життя древнiх абиссинцев здається вбогий i
малорозвиненоï, i характер народу не робить сприятливого враження.
У Європi вiдомi, по перевазi, дурнi сторони народного характеру й
державного життя абиссинцев, у всякому разi, набагато бiльше, нiж бiльше
вигiднi риси, якi, звичайно, не зовсiм ïм далекi. Правда,
абиссинское християнство, у своïй довгiй замкнутостi й глибокiй
нерухомостi, не може робити враження освiжаючi й приваблюючого до себе,
але навряд чи йому можна вiдмовити в здатностi до подальшого розвитку.
Воно дотепер майже заглушалося дрiб'язковою обрядовiстю, зовнiшнiм
святенництвом i символiчними прийомами: воно страждає й моральними
недолiками, недостатньою чистотою життя бiлого й чорного духiвництва,
загальною закостенiлiстю, вiрою в чаклунiв i гадання. Це
виражається й у зовнiшнiх обрядах, що мiстять багато ветхоï
врочистостi; правда, у духовних осiб можна знайти стародавнi книги й
церковнi рукописи, але знання ïх дуже обмеженi; новi книги можна
знайти дуже рiдко й загальна освiта перебуває в станi регресу. Але
якщо християнська церква в Абiссiнiï не виявляє внутрiшнього
розвитку, то християнство, взагалi, останнiм часом усе бiльше й бiльше
здобуває ґрунту: iслам вiдступає тут, протилежно
многим iншим краïнам Африки. Незважаючи на всi, християнство все-
таки сприяло тому, що ця краïна зайняла трохи вище культурне
положення; наслiдками християнства є почасти бiльше м'якi вдачi й,
особливо, вiдсутнiсть работоргiвлi й вище положення й недоторканнiсть
жiнки
Проте, iсторiя Абiссiнiï до новiтнього часу показувала, що в народi
ховається вiдома схильнiсть до жорстокостi й звiрства. В
англiйськоï армiï зник усякий жаль до низверженному Феодору,
коли стало вiдомо, що ще за день до настання, 350 полонених були
порубанi, i сам правитель приймав у цьому участь доти, поки в нього не
утомилася рука. На початку XX столiття абиссинскими полчищами, що
проникали до пiвдня до Огадена, навiть до Бердери на Джубе, були
зробленi в краïнах галласов страшнi жорстокостi. “Абиссинци
iз Шоа, говорить Менгес,- теперiшнiй бич i загибель кожноï
краïни, де вони поселяються”. Неохайнiстю хижацьких
абиссинцев порозумiються й разюче поширення холери в краïнах
галласов, що спостерiгалася кiлька рокiв тому назад.
Правитель, негусак негести, цар царiв, був абсолютним владарем i в очах
народу є уособленням уряду. Негусак один був вiдповiдальний за
всi, за вiйну й мир, за гарне й дурне положення краïни. За старих
часiв негусак обирався знатними особами з якого-небудь стародавнього
роду. Цьому порядку обрання повинен бути приписаний занепад царства,
тому що протягом 55 рокiв, мiж 1778 i 1833 р., на престолi побувало 22
iмператора, i з тих пор iсторiя Абiссiнiï була рядом зiткнень мiж
негусом i окремими вiце-королями й намiсниками, що виражали домагання на
престол. Кожний намiсник намагався, у мiру можливостi, експлуатувати
свою провiнцiю, i навiть таким енергiйним правителям, як Феодор, що за
допомогою свого вiйська намагався потопити в кровi всякий опiр, не
вдавалося встановити порядок i спокiй: як тiльки вiн придушував
повстання в однiй частинi краïни, воно спалахувало знову в iншому
мiсцi. У часи правлiння Менелика II Абiссiнiя являла собою
з'єднання королiвств (Годжама, Шоа, Джимми, Каффи й Валомо) i
провiнцiй iз залежними начальниками; проте, нацiональна згуртованiсть
Абiссiнiï була досить значна
Палеоантропологические знахiдки. Гiпотези В 1929 р. у Трансваалевi, у
мiсцевостi Спрингбок-Флетс, був знайдений череп, що ставиться, цiлком
ймовiрно, до палеолiту. Вiн характеризується долихокефалией,
злегка похилим чолом, помiрковано розвиненими надбрiвними дугами й,
наскiльки можна судити по досить смiливiй реставрацiï, дуже високою
особою. Череп не подiбний нi з австралоидними, нi з боскопскими
черепами. Висловлювалася думка про подiбнiсть його iз черепами
сучасноï ефiопськоï групи. Висновок цей був би дуже важливий
для розумiння проблем етногенезу народiв Пiвденноï Африки, якби вiн
не був заснований тiльки на одиничноï, i притiм реставрованоï,
знахiдцi. Тому, незважаючи на можливу правильнiсть цiєï
гiпотези, уважати ïï доведеноï нельзя.
Численнi знахiдки кiсткових залишкiв дають можливiсть затверджувати, що
населення всiєï Пiвнiчноï Африки й пiвнiчноï Сахари
в епоху неолiту в загальному мало вiдрiзнялося в антропологiчному
вiдношеннi вiд сучасного й мало всi ознаки сучасноï европеоидной
раси (з безсумнiвною домiшкою ефiопського типу). Цей тип був
розповсюджений як у Єгиптi, так i на захiд вiд його, у Суданi й у
Сахарi, не говорячи про областi до сходу й пiвдня вiд Єгипту, де
вiн iснує до наших днiв
Хоча будова черепа древнiх єгиптян має в загальному
европеоидний характер, але, очевидно, йому властива дуже значна домiшка
ефiопського расового типу. Треба мати на увазi, що черепа европеоидов i
черепа ефiопськоï расовоï групи iз працею отличими друг вiд
друга. Беручи до уваги, що самi єгиптяни зображували себе червоно-
коричневими й безбородими, ми доходимо висновку, що населення древнього
Єгипту мало риси европеоидного типу в сполученнi з рисами
ефiопського расового типу
При археологiчних вишукуваннях у Нубiï в 1929-1934 гг. неподалiк
вiд пiвденноï границi Єгипту, бiля мiстечка Аниба, були
знайденi поховання, у яких виявленi черепи ефiопського типу. Вони
вiдрiзняються крайньоï долихокефальностью, високими вузькими
особами й ортогнатностью. Наявнiсть прикрас i рiзних предметiв побуту
дозволило точно визначити вiк цих поховань часом середнього царства
(початок II тисячорiччя до н. е. ). Таким чином, цi знахiдки
встановлюють, що область поширення ефiопського типу простиралася далеко
на пiвнiч уже в цю епоху
Основнi знахiдки, що свiдчать про стародавнiсть расового ефiопського
типу, були зробленi в районi Схiдноï Африки — у Кенiï й
Угандi
В 1913 р. у пiвнiчнiй частинi Танганьïки пiд руслом рiки Оль-Геджу-
Олдоваи при геологiчних роботах був знайдений кiстяк сучасного виду
людини. Череп дуже великий, iз прямим чолом i рiзко долихокефальний.
Особа дуже високе й вузьке, злегка прогнатное, нiс теж дуже вузький i
виступаючий. Рiст “олдовайского людини” 180 див. Визначення
геологiчного вiку знахiдки викликало жваву полемiку. Череп виявлений пiд
руслом рiки, на пiдставi чого, визначаючи геологiчну епоху утворення
русла, вважали за можливе вiднести цю знахiдку до найглибшоï
стародавностi. Очевидно, даний випадок — це поховання в руслi
рiки. Поховання подiбного типу вiдомi в етнографiï. Iз цiєю
метою вiдводили рiку, ховали померлого на днi, а потiм направляли
ïï в колишнє русло. По переказi, вождь гунiв Аттила був
похований у вiдведеному заздалегiдь руслi рiки. Аналогiчнi способи
поховань засвiдченi також у деяких народiв Африки. Очевидно, мiсце
олдовайской знахiдки представляє собою досить пiзнiше поховання
такого типу
Бiля озера ельментеита (Кенiя) при археологiчних дослiдженнях у печерi
Гембл знайдено кiлька кiстякiв, похованих у скорченому положеннi. Вони
були густо обсипанi червоноï охрой i заваленi каменями. У
навколишньому шарi знайденi кремiннi знаряддя й керамiка. Неподалiк, на
так званiй дiлянцi Бромхеда, виявленi такi ж поховання. Усього в печерi
Гембл знайдено два повних кiстяки, на дiлянцi Бромхеда — шiсть бiльш-
менш повних черепiв i багато iнших костей. Черепа всiх цих знахiдок
схожi на олдовайский череп. Всi вони долихо- або мезокефальние, особи
винятково високi, орто- або мезогнатние, носи вузькi й помiрковано
виступаючi. Рiст дуже високий. Всi цi знахiдки зовсiм явно визначаються
епохою неолiту. З антропологiчноï точки зору вони належать древнiм
представникам ефiопськоï расовоï групи, що вiдрiзняються вiд
сучасного типу бiльшими абсолютними розмiрами черепiв
Антропологiчний тип ефiопськоï раси. Мiсце проживання
Ефiопська раса, або ефiопська антропологiчна група, представляє
собою як би ланка мiж негроïдними й европеоидними типами. До
цiєï групи належать народи пiвнiчно-схiдноï частини
Африки: Сомалiйського пiвострова, Ефiопiï й прилягаючих до неï
краïн. Очевидно, ефiопський тип представлений також i в пiвденнiй
частинi Аравiйського пiвострова. Усе найбiльш значнi народи Ефiопiï
(амхара, тигрi, гураге, галла, сомалi, данакиль, беджа й iн.) входять у
цю ефiопську групу
Антропологiчнi типи ефiопськоï групи, з одного боку, мають деяка
подiбнiсть iз негрскими. До числа загальних ознак ставляться, по-перше,
коричневий iз червонуватим вiдтiнком колiр шкiри: вiн лише небагато
свiтлiше кольору шкiри негрских народiв тропiчного лiсу; по-друге, що
в'ються волосся, iнодi майже кучерявенькi, хоча нiколи не сягаючi
характерноï для негрiв ступеня курчавости; по-третє, досить
повнi губи, але не настiльки роздутi, як у представникiв
негроïдноï раси. З iншого боку, ознаки вiдмiнностi носять
зовсiм европеоидний характер: прогнатизм повнiстю вiдсутнiй, але вузький
i виступаючий. Таким чином, по лицьовому кiстяку ефiопська група рiзко
вiдрiзняється вiд негроïдноï раси. Тому деякi
антропологи вiдносять ефiопську групу до числа европеоидних. Специфiчнi
для неï ознаки: дуже вузьке (близько 130 мм) i досить висока особа,
вузький довгий череп (головний покажчик 74-76), iз прямим чолом i слабко
розвиненими надбрiвними дугами, середнiй i високий рiст. Уважати
ефiопську расу результатом змiшання европеоидной i негроïдноï
рас не можна, тому що в цьому випадку повиннi були виникнути промiжнi
форми. Уважати ïï вихiдною формою, з якоï розвилися й
негри, i темноволосi европеоиди, також не можна. Бiльш можливо iнше
припущення. Одна iз древнiх форм негро-австралоидной раси могла
розвитися в напрямку зменшення прогнатизму й ширини носа, загальноï
грацилизации черепа й т.п. Питання цей доводиться вважати вiдкритим. У
всякому разi, палеоантропологические данi вказують на те, що ефiопська
група вже цiлком сформувалася в ранньому неолiтi в межах Схiдноï
Африки. Досить iмовiрно, що антропологiчнi особливостi негроïдних
типiв Схiдноï Африки виникли при участi древнiх форм ефiопського
типу
Мови Семiтськi мови Ефiопiï, або, як ïх iнодi називають,
ефiопськi, становлять одну з пiдгруп семiтських мов, найбiльш
приближающуюся до семiтських мов пiвденноï Аравiï
Ефiопськi мови пiдроздiляються на наступнi:
(a) мови североефиопские. До них ставляться геез, тигрi й тиграи
(тигринья). Геез — мова древньоï держави Аксум — у
цей час зник. Мовою геез в Ефiопiï тепер ведеться тiльки
богослужiння, i його викладають у монастирських школах як мова
богослужбових книг. Тигрi — мова населення основноï
частини еритреи, бiля Массауа й на всьому узбережжi, аж до Касали.
На ньому говорять також на островах архiпелагу Дахлак. Мова тигринья
вживається до пiвдня вiд областi поширення тигрi.Назва його
походить вiд амхарского слова “тигринья”, яким населення
центральноï частини Ефiопiï називає своïх
пiвнiчних сусiдiв тиграи. У межах властиво Ефiопiï живе лише
частина тиграи, iншi —i в еритрее;
(b) мови южноефиопские (мови властиво Ефiопiï) пiдроздiляються на
захiднi й схiднi. До захiдного ставляться амхара — державна
мова Ефiопiï, захiднi дiалекти гураге й, можливо, мова аргобба;
до схiдних-схiднi дiалекти гураге й мова населення Харара —
харари.
Мiсто Харар уже в XIV в. був центром мусульманства. Вплив арабськоï
культури помiтнiше всього в цiй частинi краïни. Харари, на вiдмiну
вiд всiх iнших мов Ефiопiï, має писемнiсть, засновану на
арабському алфавiтi. Писемнiсть всiх iнших мов Ефiопiï —
амхара, тигрi, галла й iн. — заснована на древнеабиссинском
алфавiтi. Писемнiсть всiх iнших мов Ефiопiï — амхара, тигрi,
галла й iн. — заснована на древнеабиссинском алфавiтi геез, з
деякими до нього додаваннями. Древнеефиопская писемнiсть виникла на
основi сабейской писемностi — одного з видiв южноарабского листа
У число южноефиопских мов входить майже зниклий нинi мова гафат.
Наприкiнцi XVII в. на ньому говорило населення областi Гафат, що
зберегла ця назва до наших днiв. Судячи з повiдомлення сучасного нам
ефiопського iсторика Аляка Тайе, що видав в 1927 р. “Iсторiю
Ефiопiï”, дотепер мiсцевi жителi областi Гафат iнодi ще
говорять мiж собою на цiй мовi. Зникнення його показує, з якою
швидкiстю поширюється державна мова Ефiопiï —
амхарский.