Твiр-опис мiсцевостi за картиною К. Ф. Юона Березневе сонце
Скiльки прекрасних полотен створено художниками, в яких вони передали
свою захопленiсть красою рiдноï землi! Золота осiнь i Березень I.
Левiтана Ставок, що зарiс В. Полєнова, Украïнська нiч П.
Куïнджi, Корабельни гай Т. Шишкiна… Усе це шедеври, те, без
чого людина побiднiшає. Художник нiби нагадує нам: Люди,
зачекайте! Озирнiться навкруги свiт дивовижпий та неповторний. У кожнiй
квiтцi, в кожнiй гiлочцi, росинцi, у кожнiм свiтанку та надвечiр'ï
невпинна робота природи, яка вам дарує красу.
Написана 1915 року картина К. Ф. Юона Березневе сонце найвiдомiший
пейзаж видатного росiйського художника. Вiн переносить нас у тi часи,
коли росiйськi селяни ставили своï хати з дерева. Вони були великi,
добротнi, затишнi, як на картинi Юона. Стоять такi хати, повернувшись
лицем до проïзного шляху, поблискують на сонцi високо пiднесеними
над землею вiкнами. Що не хата то хороми. Пiд ïï дахом жила
зазвичай велика родина. З таких осель виходило в поле вiдразу чоловiкiв
з десятеро. Поки що до польових робiт далеко. Дахи хат щiльно вкритi
снiгом. Снiгове покривало огорнуло i землю. Дивишся на картину i
думаєш: мабуть, минулоï ночi по вулицях села носилася
завiрюха. Але розумiєш, що зима мало-помалу починає
поступатися веснi. На снiгу довгi тiнi вiд дерев, вiд коней, яких
осiдлали сiльськi дiтлахи. Протоптаною стежкою вирушили вони кудись за
село , (звертаєш увагу на гряду високих берiз. Березневе сонце на
заходi запалює стовбури та гiлки дерев яскравим полум'ям.
Здається, вiд них ллється тепло. Позолоченi сонцем дерева,
наче велетенськi сторожi, застигли бiля будинкiв селян. Може, посадженi
вони дiдами-прадiдами теперiшнiх мешканцiв села. Старi дерева у правому
кутi картини тягнуться до сонячного свiтла своïми вузлуватими,
скривленими часом та негодою гiлками.
Увагу глядачiв привертає забавна сценка: яскраво-червоне у
сонячних променях лоша щойно прийняло снiгову ванну i ще не встигло
обтруситися. Чорний собака з обуренням обгавкує снiгове
чудовисько.
Дивлячись на картину, вiдчуваєш дивовижний стан спокiйного
умиротворення, яким буквально дихає полотно. Адже К. Ф. Юон
написав цю картину пiсня дев'ятидобовоï бурi i виснажливого
снiгопаду. Хочеться надовго зберегги у пам'ятi цей дивовижний сiльський
пейзаж, вiдчути себе вершником i проскаканi заснiженою вулицею на
околицю села, поглянути у блакитну далечiнь, звiдки неквапливо йде
весна…
