Гарасим Калитка — вiчний?

Драма Сто тисяч написана з використанням зображення украïнського
побуту, критики тодiшнiх реалiй. За формою, по художньому жанрi —
це локальний твiр , у якому описана окреме життя окремоï людини в
обмежених iсторичних рамках. Але за змiстом, по проблематицi цей твiр
зовсiм не локальне. Ким є Гарасим Калитка — дивний i
незвичайний образ в украïнськiй iсторiï, розвиток нашого
суспiльства або вiчний образ? Пройшло багато часу, скiльки ще пройде
часу?
Для початку заглянемо в лiтературу. Калитка, вiдгукнися! Чуються
вигуки Пушкiнського Скупого лицаря, от голос подав i Плюшкин Гоголя. Не
самотня Калитка, ох, не самотня. Що ïх поєднує? Звiдки
стiльки? А як народ любить цi трагедiï — радується:
жваво, як жваво героïв зобразили! I лякається разом з тим:
про Боже, це ж живих, теперiшнiх зобразили, такi ж усюди навколо!
Гримимо далi… Сварливий скрипливий голос — от i Гобсек
Бальзака приєднався до них. Виходить не тiльки в нас, у слов'ян
зустрiчаються такi люди…
Якщо Калитки є в лiтературi в такiй кiлькостi, у лiтературi
рiзних народiв ïхнiх епох, те, виходить, вони є й у життi
— рiзних епох, рiзних народiв. Звiдки беруться, куди запроторюють?
Чи подiнуться взагалi кудись? Непростi питання. Насправдi непростi Що
примушує людину ставити матерiальне вище духовного? Що
змушує людини вiдверто зневажати щастям близьких, iнтересами
навколишнiх, людськими почуттями — заради грошей? Насправдi це не
свiдомий вибiр, це наслiдку чого завгодно: самiтностi, виховання, ударiв
долi, ненавистi iнших, впливу середовища — усього що завгодно. I
це, я думаю, однаково не привiд вибачати… Найгiрше, зрештою, це не
результат: певнi причини, повлекшие моральне виродження. А процес,
процес цього духовного загнивання. Люди не бачать, не контролюють самi
себе, не усвiдомлюють. Взагалi — гiрше всього, коли людина не
усвiдомлює
По лiтературi покликали, тепер ближче до реального життя. Iснують
зараз Калитки? Лицемiрством було б затверджувати, що немає! I, ви
знаєте, я думаю, Калитки як суспiльний образ буде iснувати завжди.
Так, Калитка вiчний. Змiнилися, може бути, масштаби дiяльностi,
змiнилися, можливо прiоритети, втiм, не виходячи за рамки сугубо
матерiального… Можливо, навiть сучасний Калитка не так
принижує близьких. Чому? Тому що й близьких Калитках — теж
Калитки, якi також тягнуть у свою сторону. Нарештi, навiщо ж тодi
намагатися змiнити мир, навiщо бити по Калитцi сатирою, смiхом,
комедiями? Насамперед, щоб вiн не став еталоном, щоб люди розумiли, що
таке є, але так не повиннi бути. I ще — щоб кожний, хто
прочитав Сто тисяч i тим бiльше, побачив Калитку i його iсторiю власними
очами, знищив i висмiяв Калитку в собi, у самому собi. Тому що зiпсованi
iдеали, знаєте, заразнi…
Калитка так само вiчна, як вiчний Гамлет або Дон Кихот. У цьому,
напевно якийсь вищий змiст. Так, можливо, установлюється рiвновага
у свiтi, своєрiдний баланс мiж добром i злом… Але сучасний
мир небезпечно швидко рухається убiк твердження зiпсованих
iдеалiв. Iз цим варто боротися, я думаю. Iсторiя Гарасима Калитки
— iсторiя про втрату духовностi й людяностi, зрештою, якщо
говорити про цю втрату, то насправдi — краще смерть, чим така
втрата…