Тема вiчноï памятi у вiршах Гiйома Аполлiнера Мiст Мiрабо та Зарiзана голубка i водограй

Французький поет Гiйом Аполлiнер, творчiсть якого нинi стала класикою,
жив на межi девятнадцятого, залiзного столiття (за словами О. Блока), i
столiття двадцятого, насиченого катастрофами i вiйнами.
Вiршi Гiйома Аполлiнера являють собою дивне поєднання емоцiйного
лiризму i внутрiшньоï трагiчностi. Аполлiнер один iз перших поетiв,
котрий заторкнув у своïх творах найзвичайнiсiнькi, на перший
погляд, теми i порушив проблеми нового часу. Складнiсть
аполлiнерiвськоï творчостi пояснюється не замуреням у туман
дiйсностi, а навпаки тiсним звязком iз навколишнiм, прагненням реагувати
на мiнливе життя межi столiть.
У вiршах Мiст Мiрабо та Зарiзана голубка i водограй поет
звертається до теми людини i ïï буття у сучасному свiтi.
У першому творi це зображення внутрiшнього свiту людини, ïï
вiдчуття невмолимого плину часу, i водночас неугасноï надiï на
вiчнiсть кохання , навiть якщо це кохання спогад. Тема памятi звучить i
у вiршi Зарiзана голубка й водограй, але вже не в мiнорi, з трагiчним
забарвленням. Поет згадує своïх друзiв i подруг, життя яких
забрала вiйна . У страшнiй дiйсностi вiйни людина залишається
самотньою перед бездонним кривавим морем, i єдине, що може
пiдтримати ïï вiчна память про близьких людей. Море
перетворюється на нетлiнний фонтан памятi.
Книга Аполлiнера Алкогом була опублiкована у 1913 роцi пiсля тривалого
перiоду мовчання поета й обєднує твори 18981913 рокiв.
Спочатку Аполлiнер замислював свою збiрку як революцiйний календар у
вiршах, але цей задум не був втiлений. Проте назва книги нагадує
про те, що життя ХХ столiття, сповненого революцiями i вiйнами, пекуче,
як напiй вогненного змiя.
Поезiя Мiст Мiрабо, написана приблизно у 1912 роцi, одна iз знакових у
збiрцi. У цьому вiршi яскраво виявилося лiричне начало: твiр
оповiдає нам про кохання, яке йде безповоротно, як Сена пiд
паризькими мостами, а також про кохання i надiю, що так само безмежнi i
непоборнi, як бурхливi води Сени. У Мостi Мiрабо простi слова й образи в
єдностi з непристойним ритмом, що нагадує ритм народних
пiсень, справляють потужний лiричний вплив. У цьому вiршi Аполлiнер
сприйняв i передав сам дух народних пiсень, котрий виявився i в образах,
i в поетицi, i в композицiï твору. Так, повторюванi рядки в
поезiï нагадують приспiв у фольклорнiй пiснi:
Хай бє годинник нiч настає
Минають днi, а я ще є
Образ над рiкою ненастанно плинного часу, що забирає i радостi, i
печалi, протиставляється iншому образовi образу сплетених рук,
моста кохання над вiчнiстю: Рука в руцi постiймо очi в очi Пiд мостом
рук Вода тече хлюпоче Од вiчних поглядiв спочити хоче Хоча лiричний
герой вiрша самотнiй, його память про кохання стає джерелом життя
i надiï:
Любов сплива як та вода бiгуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надiя ж невгамовано жагуча
Друга велика поетична збiрка Аполлiнера Калiграми. Вiршi Миру i Вiйни.
Переважна частина вiршiв, що увiйшли до збiрки, була написана пiд час
вiйни, тому поет назвав свiй витвiр книгою воєнного часу. Частина
вiршiв збiрки була набрана у виглядi калiграм, тобто так, щоб ïх
текст утворював малюнок-будинок, зiрку, скiснi лiнiï дощу Калiграми
(чи iдеограми) добре вписувалися у вiрш-плакат, як, наприклад,
антивоєнна поезiя Зарiзана голубка i водограй. Потужнi струменi
фонтана, зображенi i поетично, i графiчно, символiзують скорботу за
друзями, якi гинуть на фронтi, i фонтан кровi, що проливається на
вiйнi. Як скорботний фонтан, спогади в небо летять, iмена загиблих
друзiв чути у плюскотi води.
Дiвчата-голубки теж знищенi вiйною i лише у памятi поета залишились
ïх нiжнi образи Але в калiграмi Аполлiнера голубка усе ж
злiтає у височiнь над фонтаном жалоби, над морем кровi i слiз.
Зарiзана голубка Аполлiнера стала прототипом голубки Пiкассо, який
створив образ-символ миру.
Вiрш Мiст Мiрабо та Зарiзана голубка й водограй це не просто поетичнi
спогади, а данина вiчнiй памятi, яка може зберегти людське в людинi,
незважаючи на ïï самотнiсть у страшнiй дiйсностi. Память про
коханих i друзiв протистоïть i нестримному часу, i всiм руйнiвним
силам, що прагнуть розiрвати звязки людини зi свiтом.
Незважаючи на вiдлуння печалi i свiтовоï скорботи, поезiï
Аполлiнера пройнятi вiрою у свiтле, незаймане, вiчне