Свiтлi образи лiрики Ф. Тютчев

Якось Лев Миколайович Толстой запитав у знайомих, чи знають вони, хто
його улюблений поет. I сам вiдповiв, що це Тютчев. А iншого разу вiн
дуже здивувався, що його гiсть не знає вiршiв поета, i сказав: Без
нього жити неможливо.
Цього лiрика називають людиною, яка оспiвує природу. Вiн є
майстром вiршованих пейзажiв. “У його картинах, де
оспiвується краса природи, немає звичнiшого милування
мiсцевiстю. Природа постає перед читачами загадковою i вiчною, як
питання про сенс нашого життя. Митець сповнений любовi до рiдного краю,
до всього живого, що оточує його.
Поезiя Ф.Тютчева Весняна гроза захоплює читача з самого початку.
Автор пересипав вiрш дiєсловами, якi створюють вiдчуття вiчного
руху в природi:
От дощик бризнув, пил летить.
Краплин прозорчасте намисто
На сонцi золотом горить.
Нiби вiдчуваєш наближення самоï грози, бачиш дощ, який
розлився рясними краплинами, а в них заграли маленькi дiаманти. I вся ця
краса зачаровує, чути пташиний гомiн, шум у горах. Усе нiби
радiє i пiдспiвує веснянiй порi. Автор згадує богиню
Гебу, яка у давньогрецькiй мiфологiï була символом вiчноï
юностi. А весна це i є юнiсть природи, бо вона в цей час
прокидається i радує нас молодим листячком, зеленою
травичкою. Здається, нiби й справдi богиня торкнулася своєю
рукою сонноï землi. А у поезiï Веснянi води також зображено
пробудження весни. На землi лежить снiг, але веснянi потоки вже
перерiзають кригу, соннi будять береги…. Весна це образ юноï
природи. А веснянi води це першi гiнцi новоï пори року.
Iде весна, iде весна!
Весни ми юноï гiнцi.
Вперед послала нас вона.
Iде весна, iде весна!
А що ж далi? Прийдуть новi травневi днi, якi наповнять природу спiвами,
веселим щебетанням птахiв, веселкою над полями, гучними дитячими
голосами. Все радiтиме i славитиме квiтучу пору року весну:
То лине вслiд юрба гучна
Травневих днiв, веселих днiв!