Лiтературна спадщина Лева Кассиля

Лев Кассиль, як уже було сказано, виступає в рiзних жанрах. В 1937
роцi вiн написав перший радянський спортивний роман Воротар республiки,
в 1956 — роман Хiд бiлоï королеви, в 1961 — роман Чаша
гладiатора, а в 1967 — Спортивнi оповiдання, вiддаючи данину
своєï закоханостi в спорт. Вiн був знавцем спорту, спортивним
оглядачем i, можна сказати, високопрофесiйним спортивним уболiвальником.
Що займала Кассиля проблема формування характеру розкривається в
його популярних повiстях: Черемиш — брат героя (1938) i Велике
протистояння (перша частина була опублiкована в журналi Пiонер в 1940
роцi). (Нарештi-те дiвчинки дочекалися вiд улюбленого письменника книги
не про хлопчиськ.)
В Великому протистояннi глава перша починається щоденниковим
записом головноï героïнi Сими Крупициной: Тепер я вже можу
судити остаточно, що життя менi не вдалася. Сьогоднi менi стукнуло
тринадцять рокiв. Це вже дуже порядно. I за все моє життя в мене
не було нi пригод, нi захоплень i взагалi нiяких цiкавих випадкiв…
Але дiвчинка ще не знає, який незвичайноï стане ïï
життя, раз вуж вона потрапила в кассилевскую книгу, хоча ця глава
називається полемiчно Дуже звичайно. Перевернула звичайне життя
школярки знаменна зустрiч iз режисером, дiйсно народним артистом
Расщепеем.
Истово служачи мистецтву, володiючи найвищою мiрою особистiсним i
професiйним достоïнством, вiн прилучав до цього пiднесеного й
шляхетного орiєнтирiв свого життя всiх, хто попадав в орбiту його
доброзичливоï й вимогливоï уваги. Чи не нагадує цей
редкостно гармонiйно виписаний образ дорослого героя, яким звичайно не
дуже-те везе в книгах для дiтей, самого автора? Хоча бiографи Кассиля,
мабуть, мають пiдстави вважати прототипом Расщепея режисера Сергiя
Эйзенштейна. Пiд час вiйни письменник став одержувати безлiч листiв:
читачi хотiли знати, як зустрiла Сима велике протистояння в iсторiï
своєï краïни. Кассиль закiнчив другу частину —
Свiтло Москви.
Перша називалася Моя Устя — про роботу Сими пiд керiвництвом
Расщепея над образом юноï партизанки у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi
1812 року. Книга вийшла в 1947 роцi, до 800 — лiтнього ювiлею
Москви й у наступному роцi одержала першу премiю на конкурсi
Мiнiстерства освiти РСФСР на кращу художню книгу для дiтей. Письменник
був розчулений, довiдавшись думку про його повiстi строгого цiнителя, що
видається дiяча мистецтва народного артиста СРСР В.И.Немировича
— Данченко: Повинен зiзнатися, що давно не читав оповiдання,
написаного з такою щирiстю, простотою, зворушливiстю i якимось особьм
ароматом… У всiм оповiданнi я не зустрiв нi однiєï
фальшивоï ноти. Увесь час забуваєш, що це не теперiшнiй
щоденник дiвчинки, а твiр Лева Кассиля.
Є моменти, що захоплюють до слiз… У своєму активному
життi, тримаючи руку на пульсi часу, письменник адекватно вiдбив у двох
своïх передвоєнних повiстях дитячi мрiï про незвичайнi
професiï: льотчика, артистки. А в роки вiйни Кассиль випускає
в Детгизе збiрники оповiдань Звичайнi хлопцi, Твоï захисники
(1942). У них оповiдає про повсякденний героïзм не тiльки
дорослих, але й дiтей. Приголомшливi приклади самопожертви письменник
бачив i на уральських оборонних пiдприємствах, на Захiдному й
Першому Уральськом фронтах, i працюючи кореспондентом Всесоюзного
радiокомiтету на дiючому Пiвнiчному флотi (у Заполярье). Не випадково
збiрник оповiдань Всiм серцем був виданий в 1943 роцi Военмориз-датом.
Збiрник оповiдань Є такi люди, виданий в 1943 роцi, цiкавий для
сучасного читача, зокрема, тим, що, крiм найвiдомiших, таких, як
Оповiдання об вiдсутньому i Федя з подплава, у ньому надрукований i
оповiдання Зелена гiлочка, присвячений дружинi Кассиля, Свiтланi
Леонiдiвнi Собiновiй
Тут же — недостатньо вiдоме оповiдання Тримайся, капiтан!, що, на
жаль, перевидається не часто. Абсолютна бiльшiсть оповiдань для
дiтей, написаних Кассилем у вiйськовi роки, засновано на подiях
достовiрних. Справдi батькiвською турботою про своïх читачiв,
прагненням нагадати ïм про мирне дитинство й вселити вiру в те, що
усе знову стане добре, усе буде, як треба, перейнята повiсть 1944 року
пiд дуже кассилевским назвою: Дорогi моï хлопчиськи. Ïï
тема — реальнi труднощi життя ремiсникiв, школярiв маленького
волзького мiстечка у важкi роки вiйни, ïхнє
суперництво… з юнгами острова Валаам, що поступово переросло в
мiцну дружбу
Ïхня спiльна боротьба з ворогом реальним, а не вигаданим. У цьому
одна iз причин довгоï популярностi книги. Якщо героï
першоï кассилевской повести сприймалися деякими критиками як
забавнi ходячi карикатури, то в Дорогих моïх хлопчиськах письменник
працює не в графiчноï, а, можна сказати, у мальовничiй
манерi. Художнiй задум, стиль повести проявляються вже в ïï
зачинi. З перших рядкiв письменник зацiкавлює читача
взаємозалежними елементами оповiдання: задерикуватою полемiкою на
адресу нудних людей i чарiвною цiкавiстю, створюваноï введенням
улюбленого ïм мотиву придуманоï краïни й казковоï
лексики. Все це ретельно огортається таємницею: перший
роздiл загадково названий Таємниця краïни Лазоревих Гiр.
Таємницi призначено розкритися нескоро. Однак авторськi
нагадування про неï тримають заiнтригованого читача в напруженому
очiкуваннi на всьому протязi повести
Цiєï ж мети пiдпорядкований i прийом перебивання двох
сюжетних планiв: розповiдається про повсякденнi подiï в життi
затонских хлопцiв, про ïхнi первiснi негаразди в спiлкуваннi з
юнгами, але є ще й згадування об який — те Синего-рии. Деякi
дивнi вчинки хлопцiв i численнi авторськi натяки створюють
таємничий пiдтекст. Таємниця хлоп'ячих занять
розкривається тiльки через 10 глав пiсля початку. У главi Пионери-
синегорци Рибальського Затону з'ясовується iсторiя зародження гри
в синегорцев… Придумав ïï разом iз хлопцями ïх
улюблений старший друг i вихователь Арсенiй Петрович Гай, у якому
пiдкреслене подiбнiсть Сгайдаром. Лев Кассиль присвятив Дорогих
моïх хлопчиськ його пам'ятi. Придумана дитячим письменником гра,
увлекшая хлопчиськ, романтична обстановка ïхнiх зборiв, кориснi
справи, чиненi в глибокiй таємницi, — все це вiдверто
нагадує подiï гайдарiвськоï повiстi Тимур i його
команда.
Однак гайдарiвська таємниця розкривається цiлком на
реалiстичному матерiалi. Та ж таємниця дитячоï гри, давно
близька Кассилю, ускладнюється таємноï
лiтературноï казки , лише зовнi пов'язаноï зi справжнiми
справами юних затонцев… Звичайно, близький був би тимуровцам девiз
синегорцев: Вiдвага. Вiрнiсть. Праця. Перемога. Через 15 рокiв пiсля
виходу Дорогих моïх хлопчиськ в одному з листiв (16 лютого 1959 р.)
Л.А.Кассиль, пiдкреслюючи, що в казцi є своя фiлософiя, що i
вiдбита в основнiй тенденцiï повести в цiлому, визнає, що
фабульну iнтригу казки йому не вдалося органiчно зв'язати з основним
оповiданням, зi справами справжнiх героïв повести. Думаю, що
лiтературна казка, що створює фантастичний план,
кинематографически виразна, але вона перетворилася в добре виконаний,
але погано, що прижилося тло, на якому розвертаються реальнi подiï
життя справжнiх героïв повести
И все-таки юним читачам повезло: Кассиль придумав для них свою третю
краïну в повiстi Будьте готовi. Ваша високiсть! У пiонерському
таборi на березi Чорного моря вiдпочиває Дэлихьяр Сурамбук —
наследний дринц Джунгахори. Автор з лукавою офiцiйнiстю дає
довiдку про цю неiснуючу краïну. Називає, як
покладається, ïï площа, чисельнiсть населення, столицю,
тип державного устрою — конституцiйна монархiя. Письменник створив
малюнки трьох його краïн. На джунгахорском гербi девiз стилiстично
вiдповiдає специфiцi цiєï явно
неєвропейськоï краïни: по^-схiдному витiювато
проголошується, що один слон добра розтопче сотнi змiй зла. Книга
пустотливо адресована дiтям до 16-ти. I багато хто з його читачiв не
сумнiваються в iснуваннi придуманоï имстрани.
У книгу, озаглавлену Кассилем Три краïни, яких немає на картi
увiйшли: Кондуïт i Швамбрания, Дорогi моï хлопчиськи, i Будьте
готовi, Ваша високiсть!. Вона стала останньоï, котру письменник
тримав у руках… Вийшла у свiтло буквально за день до його
раптовоï кончини. В автоэпитафии Лев Кассиль написав:
Вiн вiдкривав дiтям краïни,
Яким на свiтi немає
Учачи любити ту землю,
Що була йому дорожче всього на свiтi
Поряд iз самими кассилевскими повiстями, за якi письменник одержав
найбiльше докорiв в помилковому романтизмi, вiн створив добутки в
художньо — документальному жанрi, набагато бiльш прихильно
прийнятi критикою. Повiсть про юного партизана-розвiдника Володi
Дубинiнi Вулиця молодшого сина, написана по документальних матерiалах,
знайденим його старим iншому, журналiстом Максом Поляновским, вийшла в
1949 роцi
У центрi оповiдання не стiльки подiï життя юного героя, скiльки
проблема формування його характеру. Письменник щасливо уник
iдеалiзацiï, досягши того, щоб у книзi жив герой, якого читач мiг
би подумки посадити за парту. Керченськi хлопцi, що знали Володю,
говорили: Хоча Володя й позитивний тип, але вiн i кулаком умiв рушити, i
в смiшнi iсторiï попадав. Йому чимало попадало в школi… У
Володi Дубинiнi, не принижуючи чарiвноï доблестi цього молодшого
сина нашоï Батькiвщини, я прагнув видiлити риси його духовного
спорiднення, тi властивостi, якi можуть бути взятi на озброєння
читачем, обнадiють його (видiлене мною. — М.Б.) i поведуть по
вiрнiй дорозi творчостi , працi, подвигу. Я переконаний, що в маленькому
героï пiонерi- розвiднику Володi Дубинiнi творчий початок не
уступало героïчному Те був чудовий характер дерзання… Володя
Дубинiн став iдеалом для багатьох читачiв. Повiсть про юного
московського художника Колi Дмитрiєвi Раннiй схiд —
принципово важливе вiдкриття не тiльки у творчостi Кассиля. Характерною
рисою Коли Дмитрiєва було сполучення рiдкiсноï творчоï
обдарованостi з ревною працьовитiстю, що могло б привести до
героïчного служiння мистецтву для народу, якби життя його не
обiрвалася на п'ятнадцятому роцi. Раптова загибель 14-лiтнiх героïв
могла б боляче травмувати ïхнiх однолiткiв-читачiв, але Кассиль iз
максимальним людським i художнiм тактом змiг уберегти ïх вiд цього
у своïх книгах