Романтична любов Пушкiна
чиПотрiбна така вiльна любов поетовi, що не залишає нiчого в душi,
спустошує душу? Адже в цьому випадку згоряє й джерело
натхнення. Пушкiна починає шукати нове джерело. Цi пошуки
спонукують поета переосмислити й тему любовi, вертаючись до джерел
— саме до порiвняння любовi з волею душi й волею почуттiв. Тепер
Пушкiн розумiє, що романтична любов гарна лише вiрою людини в
неï, хоча ця вiра недовговiчна. I поет створює зовсiм нову
фiлософiю любовi
- Я вас любив так щиро, так нiжно Як дай вам 6ог улюбленоï бути iншим.
Iз цього вiрша ясно видно, що Пушкiн пiднiмається набагато вище над романтичною традицiєю в розумiннi любовi. Для Пушкiна така любов є довгоочiкуване умиротворення й заспокоєння, а також джерело внутрiшньоï волi й гармонiя творчостi , Любов облагороджує душу й надихає поета, звiльняє його вiд низинних проявiв життя
Любов веде поета до високоï мети: Давно, втомлений раб, замислив я
втеча, — говорить Пушкiн у вiршi Пора, мiй друг, пора, зверненому
до своєï дружини. Стан млостi тут — це дружба й любов,
працi — творчiсть, в iнших же проявах життя поет не вважає
себе вiльним, там вiн втомлений раб. Любов у нього здобуває
вiдтiнок жертовностi й рицарственности, вона також безмовна, як
романтична, можливо, також нещаслива, але аж нiяк не марна, Пушкiн
вiдкриває читачевi самоцiннiсть любовi. Любов, у розумiннi поета,
уже саме по собi велике щастя (На пагорбах Грузiï…)
- И серце знову горить i любить — тому, Що не любити воно не може.
Кохана ж його рiвняється з Мадонною, вона найчистiшоï принадностi найчистiший зразок, що прекрасний у своïй недосяжностi, Здiйснилися моï бажання, — говорить Пушкiна. Вiн щасливий в умиротвореннi у своєму почуттi й нiчого не вимагає замiсть. Любов — священне почуття для поета, iз цього народжується творчiсть поета. Про це говориться у вiршi Я пам'ятаю дивовижне мгновенье, присвячене А. П. Керн. Явище коханоï — це момент, коли И серце б'ється в упоенье, i для нього воскресли знову, i божество, i вдохновенье, i життя, i сльози, i любов. А. С. Пушкiн розвив i принципово збагатив живим змiстом тему iнтимних почуттiв. Особливо дороги нам у його творчостi лицарське розумiння любовi, гармонiя почуттiв, навiть не роздiлених. Любов у пушкiнському розумiннi завжди буде для нас iдеалом, до якого вiчно прагне людина. Пушкiнськi традицiï зображення любовi у всiх ïï проявах потiм були успадкованi росiйськими поетами. Лiрична сповiдь поета, що вiдкриває читачевi щиросердечнi таємницi його, все-таки при всiй щиростi, зупиняється там, де замiсть загальнолюдського вираження почуттiв починає бути вираження почуттiв певноï особи. Любовна лiрика Пушкiна завжди була своєрiдним художницьким дослiдженням високого почуття. Навiть у самих iнтимних вiршах Пушкiна, що ставляться до Амалии Ризнич, Е. К. Воронцовой, К. А. Собаньской, А. П. Керн, Н. К. Гончаровой, виражаються почуття, а не чуттєвiсть. У любовнiй лiрицi поета завжди є духовна висота
Особливо примiтно для росiйськоï поезiï те, що вона нiжна,
чиста, чуйна; вона набудовує свого читача на пiднесений лад, И
якщо у вiршах чується iнодi подих пекучоï, захоплюючоï
пристрастi, то було б помилкою змiшувати ïï з елементарною
чуттєвiстю. У багатьох поетiв любов не вiдривається вiд
землi, вiд конкретних ситуацiй, але, проте, це любов поета. Вiн
знаходить у звичайнiй земнiй любовi щось пiднесено^-романтичне. I те, що
здається часом грубуватим, оголеним у реальному життi, вiн
пiднiмає. Вiршi про любов вiдбивають час, долю краïни. От
чому так багато тривожних передчуттiв, так багато прикростi й болю в
нiжних, iнтимних вiршах. Людина не може жити тiльки серцем i тiльки в
жiнцi або в чоловiку знаходити весь сенс життя; так вiн мiг би дiйти до
самого протилежного щироï любовi — до егоïзму
И, навпроти, вiдмовившись вiд любовi й прилучившись тiльки до високих
iнтересiв суспiльства, людина не уникла б почуття внутрiшньоï
неповноти. А може бути, внiс би у свою дiяльнiсть сухiсть i холоднiсть,
що йдуть вiд черствостi душi. Любов, може бути, стала iнший; вона, як i
всякий живий органiзм, розвивається, приймає якiсь вiдмiннi
вiд минулих часiв духовно-тiлеснi обриси й форми, на неï завжди
лягають вiдблиски вiд всiх фарб столiття. Але буде сумно, якщо зникне в
любовi початок поетичне, художнє. Кожний по-справжньому закохана
людина, навiть якщо вiн нiколи не брав олiвця в руки й не написала нi
одного рядка, — художник. Так було в минулому, так повинне бути й
сьогоднi. Поки люди люблять один одного, життя трiумфує. Адже
любов i життя — синонiми. I це, як у дзеркалi, вiдбито в
поезiï. Правильно сказав Н. Карамзин: Любов вiршi животворить.
