Яка особливiсть назв сатиричних казок Салтикова-Щедрина?

Казка один iз самих популярних фольклорних жанрiв. Цей вид усного
оповiдання з фантастичним вимислом має багатовiкову iсторiю. Казки
Салтикова-Щедрина зв'язанi не тiльки з фольклорною традицiєю, але
й iз сатиричною лiтературною казкою XVIIIXIX столiть. Уже на схилi вiку
автор звертається до жанру казки й створює збiрник Казки для
дiтей неабиякого вiку. Вони, по думцi письменника, покликанi утворити
цих самих дiтей, вiдкрити ïм ока на навколишнiй свiт.
До казок Салтиков-Щедрин звернувся не тiльки тому, що було потрiбно
обходити цензуру, що змушувала письменника звертатися до езоповоï
мови, але й з метою освiти народу у звичнiй i доступнiй для нього формi.
а) За своєю лiтературною формою й стилю казки Салтикова-Щедрина
пов'язанi з фольклорними традицiями. У них ми зустрiчаємо
традицiйних казкових персонажiв: мовцiв тварин, риб, Иванушку-дурачка й
багатьох iнших. Письменник використає характернi для народноï
казки зачини, приповiдки, прислiв'я, язиковi й композицiйнi
троєкратнi повтори, просторiччя й побутову селянську лексику,
постiйнi епiтети, слова з уменьшительно- ласкательними суфiксами. Як i у
фольклорнiй казцi, у Салтикова-Щедрина немає чiтких тимчасових i
просторових рамок.
б) Але використовуючи традицiйнi прийоми, автор цiлком навмисно
вiдступає вiд традицiï. Вiн уводить в оповiдання суспiльно-
полiтичну лексику, канцелярськi звороти, французькi слова. На сторiнки
його казок попадають епiзоди сучасного громадського життя. Так
вiдбувається змiшання стилiв, що створює комiчний ефект, i
з'єднання сюжету iз проблемами сучасностi. Таким чином, збагативши
казку новими сатиричними прийомами, Салтиков- Щедрiн перетворив
ïï в знаряддя соцiально-полiтичноï сатири. Казка Дикий
помiщик (1869) починається як звичайна казка: У деякiм царствi, у
деякiй державi жився-був помiщик… Але вiдразу в казку входить
елемент сучасного життя: И був той помiщик дурний, читав газету Звiстка
газету крiпосницькi-крiпосницьке-крiпосницький-реакцiйно^-крiпосницьку,
i дурiсть помiщика визначається його свiтоглядом. Скасування
крiпосного права викликало в помiщикiв злiсть до селян. По сюжетi казки
помiщик звернувся до Бога, щоб той забрал у нього селян: Скоротив вiн
ïх так, що нiкуди носа висунути: куди не глянути всi не можна, так
не дозволено, так не ваше! Використовуючи езопову мову, письменник
малює дурiсть помiщикiв, що пригноблюють своïх же селян, за
рахунок яких вони й жили, маючи тiло пухке, бiле, розсипчасте. Не стало
мужикiв на всьому просторi володiнь дурного помiщика: Куди подiвся мужик
нiхто того не помiтив. Щедрiн натякає, де може бути мужик, але про
це читач повинен догадатися сам.
Першими назвали помiщика дурним самi селяни: …хоч i дурний у них
помiщик, а розум йому даний великий. Iронiя звучить у цих словах. Далi
тричi називають помiщика дурним (прийом троєкратного повторення)
представники iнших станiв: актор Садовский з акторками, запрошений у
маєток: Однак, брат, дурний ти помiщик! Хто ж тобi, дурному,
умиватися подає?; генерали, яких вiн замiсть говядинки почастував
друкованими пряниками й льодяниками: Однак, брат, дурний же ти помiщик!;
i, нарештi, капiтан-справник: Дурний же ви, пан помiщик! Дурiсть
помiщика видна всiм, тому що на базарi нi шматка м'яса, нi фунта хлiба
купити не можна, скарбниця спорожнiла, тому що податi платити комусь,
поширилися в повiтi грабежi, розбiй i вбивства. А дурний помiщик
коштує на своєму, проявляє твердiсть, доводить панам
лiбералам свою непохитнiсть, як радить улюблена газета Звiстка.
Вiн вiддається нездiйсненним мрiям, що без допомоги селян
доможеться процвiтання господарства. Думає, якi вiн машини з
Англiï випише, щоб холопського духу анiтрошки не було. Думає,
яких корiв розведе. Його мрiï безглуздi, адже вiн нiчого самостiйно
зробити не може. I тiльки один раз задумався помiщик: Невже вiн справдi
дурень? Невже та непохитнiсть, що вiн так плекав у душi
своєï, у перекладi на звичайну мову означає тiльки
дурiсть i божевiлля?.. Надалi розвитку сюжету, показуючи поступове
здичавiння й озвiрiння помiщика, Салтиков-Щедрин прибiгає до
гротеску. Спочатку обростив волоссями… нiгтi в нього зробилися, як
залiзнi… ходив усе бiльше рачки… Втратив навiть здатнiсть
вимовляти членороздiльнi звуки… Але хвоста ще не придбав. Хижа
натура його виявилася в тiм, як вiн полював: немов стрiла, зiскочить iз
дерева, вцепится у свiй видобуток, розiрве ïï нiгтями так так
з усiма нутрощами, навiть зi шкiрою, i з'ïсть.
Днями ледве капiтана-справника не задер. Але отут остаточний вирок
дикому помiщиковi винiс його новий друг ведмiдь: …тiльки, брат, ти
дарма мужика цього знищив! А чому так? А тому, що мужика цього є
не в приклад здiбнiше було, нiж вашого брата дворянина. I тому скажу
тобi прямо: дурний ти помiщик, хоч менi й друг! Так у казцi використаний
прийом алегорiï, де пiд маскою тварин виступають людськi типи в
ïхнiх нелюдських вiдносинах. Цей елемент використаний i в
зображеннi селян. Коли начальство вирiшило изловить i оселити мужика, як
навмисно, у цей час через губернське мiсто летiв отроившийся рiй мужикiв
i обсипав всю базарну площу. Автор порiвнює селян iз бджолами,
показуючи працьовитiсть селян. Коли селян повернули помiщиковi, у той же
час на базарi з'явилися й борошно, i м'ясо, i живнiсть усяка, а податей
в один день надiйшло стiльки, що скарбник, побачивши таку купу грошей,
тiльки сплеснув руками вiд подиву й скрикнув: И звiдки ви, шельми,
беретi!!!
Скiльки гiркоï iронiï в цьому вигуку! А помiщика изловили,
вимили, постригли йому нiгтi, але вiн так нiчого й не зрозумiв i нiчому
не навчився, як i всi правителi, що розоряють селянство, що оббирають
трудiвникiв i не розумiючi, що це може обернутися крахом для них самих