Мова — скарбниця духовностi нацiï

Мова народу — найкраще iз квiтучого його духовного життя, що
нiколи -не в'яне й вiчно знову розпускається. Ще В. Сухомлинский
писав, що рiдна мова — це неоцiненне духовне багатство, у якому
народ живе, передає з поколiння в поколiння свою мудрiсть i славу,
культуру й традицiï. Тому що в рiдному словi народ усвiдомить себе
як творчу силу. Слово рiдноï мови — могутнє —
засiб передачi iсторичного, культурного, морального, естетичного,
побутового досвiду народу. Рiдне слово — це невичерпне,
життєдайне й безсмертне джерело, з якого дитина черпає
подання про навколишнiй свiт, про свою сiм'ю, про свiй сель або мiсто,
про весь свiй край. Столiттями украïнський народ затворiв це
багатство, вiдкладаючи в скарбницю рiдноï мови самi коштовнi
перлини думки, почуття, фантазiï. У мовi одухотворяється весь
народ i вся його Батькiвщина. У нiй втiлюється небо вiтчизни,
ïï повiтря, клiмат, полючи, гори й долини, лiси й рiки, бури й
грози
Глибинах мови вiдображає всю iсторiю духовного життя народу. Мова
є найважливiшим, самим багатим i наймiцнiшим зв'язком, що
з'єднує поколiння минуле iз сучасним в одне велике iсторично
живе цiле
Культура мови кожноï людини є основою духовностi як
окремоï людини, так i всього суспiльства в цiлому. Духовно зростати
й збагачувати своï пiзнання свого народу й усього миру ми можемо
лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасностi прагне знати й зовсiм
володiти не тiльки своєю мовою, а й мовою iнших народiв. Людина
втрачає повагу до себе, до спiввiтчизникiв, до результатiв
загальнолюдськоï дiяльностi, якщо пiдсилює iнтерес до
культури, науцi, якщо не буде пiдтримувати свою язикову культуру,
словниковий запас слiв
Отже, мова — це духовна скарбниця всього народу й кожного з нас,
як частки духовностi всього народу. Ознака етнiчноï єдностi
народу як прислiв'я чудова

• Iде вiд родiв до роду,
• Що народ — зодчий мови,
• Мова — зодчi народу
• Д. Бiлоус

Мова — це найважливiший i наймiцнiшу зв'язок, що з'єднує минулi, сучаснi й майбутнi поколiння народу в одне велике живе цiле. Коли зникає народна мова, народу немає бiльше! Навiть нову Батькiвщину може створити народ, але мова — нiколи: вимерла мова у вустах народу — вимер i народ
Дитина, вивчаючи рiдну мову, п'є духовне життя й силу iз чистого
колодязя рiдного слова. Слово пояснює ïй природу, знайомить
iз характером людей, iз суспiльством, з iсторiєю. Слово
присвячує дитини в народнi вiрування, у народну пiсню й поезiю;
воно, зрештою, дає логiчнi поняття й фiлософськi погляди. Такi
впливи не пiд силу жодному iсториковi, мистецтвознавцевi або фiлософовi
Саме загальна мова є теперiшньою ознакою етнiчноï цiлiсностi
народу. Не рiдко корiнь назв народiв i ïхнiх мов загальнi. Так, у
французiв — французька мова, у полякiв — польський, у росiян
— росiянин, а в украïнцiв — украïнський. Глибинний
зв'язок народу й мови пiдкреслює В. Сосюра:

• Мова рiдний, йому гаряче
• Вiддав я серце недарма.
• Без мови рiдного, юначе,
• i народу нашого немає.
• (Юнаковi)
• На жаль, вiдбулося так, що народ наш хотiли позбавити найцiннiшого скарбу — рiдноï мови, асимiлювати його з населенням Радянського Союзу. Гiрко

тiєï звучать слова О. Олеся:

• У слово рiдне! Орел скований!

• Чужоземцям кинутий на смiх!
• (У слово рiдне)

Можливо, якби радянська iмперiя проiснувала ще кiлька десяткiв рокiв, те пiсля ïï розпаду вже не почалося б вiдродження украïнськоï мови, його б просто стерли, i украïнська нацiï припинила б своє iснування. Коли рiдна мова не передається вiд батька до дитини, пiднiмається механiзм, що забезпечує iснування народу. Сьогоднi ще не пiзно вiдновити його нормальну роботу. Наше поколiння одержало можливiсть опанувати рiдною мовою в юнацтвi. Тепер ми зможемо передати ïï своïм дiтям. I навiть зараз небагато зневажливо ставляться до украïнськоï мови, уважають його мужицьким, немодним. Звичайно, це наслiдку багаторiчноï радянськоï кампанiï, метою якоï було викорiнити нашу мову назавжди. У посланнi В. Сосюри До брата звучить бiль поета за долю рiдноï мови:

• Невже народ моя мова гробить?!
• Не вiрю я! Це не народ!
• Окремi люди… ïм не знати
• Сяючоï творчостi висот
• нехай таких людей багато,
• Але нас бiльше, Ми — народ!

Ще в 1834 роцi вчений-мовознавець И. Срезневський писав, що украïнська мова є одним з найбагатших слов'янських мов, що вiн навряд чи уступає чеському кiлькiстю слiв i виражень, польськiй мальовничiстю, сербському приємнiстю. Чому ж наша мова такий спiвучий, богатий i мальовничий? Я можу пояснити це тим, що генiï нашого слова зробили його лiтературним i передали нам у спадщину. Коли не було можливостi використати мову в повсякденному життi, вона знаходив застосування в поезiï й прозi. Для Тараса Шевченко мова — це найвищий дарунок людини й цiлого народу, талiсман ïхньоï долi, таланта, безсмертя. Продовжуючи традицiï шанувальника украïнськоï мови И. Котляревского, фiлософа Г. Сковороди, Т. Шевченко наддав мовi iнтелектуального загартування, втiлив ïï генетичну здатнiсть до вираження високих понять i загальнолюдських категорiй
Отже, переборюючи утиску, приниження й навiть заборона, мова наш,
оживав, спалахував, дивуючи мир Шевченкiвською поезiєю, вiршами И.
Франко, драматургiєю Лесi Украïнки . Цi творцi
украïнськоï мови пiдняли рiдне слово на таку духовну висоту,
де вiн розправив своï крила й розцвiв поетичними фарбами:

• От, що за мову! Лише торкнешся слова -
• И заспiвує вiн, немов вiтер
• Струни торкнувся — i враз вiн зiтхнув, -
• Струна? Або слово? Чи сама душа?
• (Г. Браун Украïнська мова)

Естафету Т. Шевченко, И. Нечуя-Левицького, И. Франка, Лесi Украïнки пiдхопили П. Тичина, М. Рильськ, В. Сосюра , А. Малишко. Украïнське слово проникало в серце народу

• Об рiдне слово, хто без тебе я?
• Тебе в спадщину вiддалили менi
• Моï батьки й предки невiдомi,
• Що гинули за тебе на вогнi
• Так не засни в запиленому томi,
• У недоторканiй коленкоровiй трунi
• Дзенькай у моєму й правнуковом будинку
• (Д. Павличко Об рiдне слово)

Менi мрiється, щоб вiдродилася наша мова в душi кожного з нас без примуса, як життєва потреба. Треба усвiдомити: якщо ми хочемо бути вiльним народом, а не рабами, ми повиннi берегти мову й передавати його наступним поколiнням. Тодi Украïна сильно й гордо затвердить себе на картi миру. А наш духовний скарб — рiдне слово — завжди буде основою й порукою етнiчноï єдностi украïнського народу