Жанрова своєрiднiсть поеми Н. В. Гоголя Мертвi душi

Н. В. Гоголь завжди вважав поему Мертвi душi , робота над якою тривала
близько 17 рокiв, головним добутком свого життя. У листах В. Жуковському
вiн викликує: Клянуся, я щось зроблю, чого не зробить звичайна
людина… Якщо зроблю цей утвiр так, як потрiбно його зробити,
то… який величезний, який оригiнальний сюжет! Яка рiзноманiтна
купа! Вся Русь з'явиться в ньому! Дiйсно, задум добутку був надзвичайно
складний i оригiнальний. Вiн багато в чому вимагав переосмислення
поглядiв на життя, на Русь, на людей. Необхiдно було знайти й новi
способи художнього втiлення задуму. Звичнi рамки жанрiв ставали для
нього занадто тiсними. А тому Н. В. Гоголь шукає новi форми для
зав'язки сюжету i його розвитку
На початку роботи над добутком у листах Н. В. Гоголя часто фiгурує
слово роман. В 1836 роцi Гоголь пише: …рiч, над якою я сиджу й
труджуся тепер, i яку довго обмiрковував, i яку довго ще буду
обмiрковувати, не схожа нi на повiсть, нi на роман, довга, довга…
I все-таки згодом Н. В. Гоголь вiдмiнюється до наступного
визначення жанру свого добутку: поема
Розiбратися в настiльки незвичайному визначеннi жанру Мертвих душ нам
допомагають зробленi пiзнiше начерки Н. В. Гоголя до Навчальноï
книги словесностi для росiйського юнацтва.
Н. В. Гоголь визнає iснування оповiдальноï поезiï й
видiляє в нiй кiлька жанрiв. Найбiльшим з них письменник
уважає епопею, у якiй вiдбивається цiла iсторична епоха,
життя народу або всього людства (Илиада Гомера). Роман Н. В. Гоголь
називає занадто домовленим i вважає, що його предмет —
не все життя, а лише чудова подiя в життi. Увага автора повинне бути
зосереджене на характерах, i насамперед на головному героï. Крiм
цього, Н. В. Гоголь видiляє ще один жанр — менший рiд
епопеï, що коштує посередине мiж епопеєю й романом.
Мала епопея не має всесвiтнiй характер, але мiстить повний епiчний
обсяг чудових окремих явищ. Ïï герой — приватна й
невидна особа, але однак же значне в багатьох вiдносинах для
спостерiгача душi людськоï. I далi: Автор веде його життя крiзь
ланцюг пригод i змiн, щоб представити з тим разом вживе вiрну картину
всього значного в рисах i вдачах узятого ïм часу. Крiм того, Н. В.
Гоголь особливо видiляє сатиричну й викривальну спрямованiсть
меншого роду епопеï. Як бачимо, саме цi сформульованi Гоголем
характеристики малоï епопеï найбiльше точно описують характер
Мертвих душ. Можна згадати й ще деякi ознаки цього жанру: бiльше вiльна,
у порiвняннi з романом, композицiя, прагнення автора вiдшукати в
минулому живi уроки для сьогодення.
Виникає враження, що, описуючи жанр малоï епопеï, Н. В.
Гоголь багато в чому аналiзував головний добуток свого життя. Дiйсно,
Чичиков, герой Мертвих душ, — особа непомiтне, що не
видiляється, але саме така людина представляє для автора
величезний iнтерес як героï нового типу, герой свого часу, що
виходить на арену громадського життя набувач, що опошлив всi, включаючи
навiть саму iдею зла. Саме пригоди Чичикова є сполучним елементом
сюжету. Проводячи героя по росiйських дорогах, авторовi вдається
показати величезний дiапазон росiйського життя у всiх ïï
проявах: помiщикiв, чиновникiв, селян, садиби, трактири, природу й
багато чого iншого. Дослiджуючи частка, Гоголь робить висновки про цiле,
малює страшну картину вдач сучасноï йому Росiï й,
головне, дослiджує душу народу. Мiркування Гоголя можуть
пiднiматися на загальнолюдський рiвень, i судить вiн своïх
героïв судом iсторiï. I крiм того, дiйснiсть письменник
зображує з сатиричноï сторони, а саме це, на його думку,
дозволяє письменниковi створити значний добуток, незважаючи на
дрiб'язок узятого випадку.
Н. В. Гоголь нiколи не ставився до письменникiв, якi прагнули укласти
свiй добуток у рамки якого-небудь загальноприйнятого жанру. Творча уява
могла диктувати йому своï закони. А тому, почавши з жанру
традицiйного авантюрного роману, Н. В. Гоголь, випливаючи усе бiльше й
бiльше расширяющемуся задуму, виходить за рамки й роману, i
традицiйноï повiстi, i поеми. I в результатi письменник
створює, за словами Л. Н. Толстого, щось зовсiм оригiнальне, що не
має аналогiв — масштабний лисичанський добуток. Епiчний
початок у ньому представлено пригодами Чичикова й пов'язане iз сюжетом.
Лiричний початок, присутнiсть якого стає усе бiльше й бiльше
значимим у мiру розгортання подiй, виражено в лiричних авторських
вiдступах, коли думка письменника йде далеко вiд подiй з життя головного
героя й охоплює весь предмет зображення, всю Русь, i навiть
виходить на загальнолюдський рiвень. I тодi Мертвi душi дiйсно
стає поемою, присвяченоï шляхи автора в цьому свiтi, процесу
пiзнавання ïм дiйсностi й людськоï душi
Отже, ми можемо сказати, що в тiм видi, у якому Мертвi душi стали перед
читачем, цей добуток з'єднало в собi елементи рiзних жанрiв. Це й
епiчний масштабний добуток, i шахрайський роман, i лiрична поема, i соцiально-
психологiчний роман, i повiсть, i сатиричний добуток — а в цiлому
— єдиний добуток, що ще довгий час буде вражати нас глибиною
аналiзу росiйського характеру й дивно точним пророкуванням майбутнього
Русi, Росiï
Сучасник А. С. Пушкiна, Н. В. Гоголь створював своï добутки в тих
iсторичних умовах, якi зложилися в Росiï пiсля невдалого першого
революцiйного виступу — виступу декабристiв в 1825 роцi.
Звертаючись у добутках до найважливiших iсторичних проблем свого часу,
письменник пiшов далi по шляху реалiзму, що був вiдкритий Пушкiним i
Грибоєдовим. В. Г. Бєлiнський писав: Гоголь перший глянув
смiло й прямо на росiйську дiйснiсть. Н. В. Гоголь був надiлений даром
надзвичайноï спостережливостi, самi дрiбнi подробицi не вислизали
вiд його уваги. Роблячи своï таємнi спостереження над людиною
й навколишньою його дiйснiстю, аналiзуючи ïх, письменник у
результатi приходить вiд розрiзнених реальних рис до створення цiлiсного
портрета сучасностi
Узагальнення, до якого гоголiвська художня думка завжди тяжiла,
одержує в Мертвих душах нову форму. Менi хочеться в цьому романi
показати… всю Русь, — писав вiн у листi Пушкiну
Н. В. Гоголь ненавидiв крiпосне право, тому в поемi Мертвi душi вiн
гнiвно викриває крiпосництво, що веде до зубожiння краïни, до
економiчноï й культурноï вiдсталостi ïï, до
вимирання селянства
Мертвi душi — це поема про Росiю. Автор вдало вибрав сюжет i зумiв
втiлити свiй задум. Поняття мертвi душi многообразно
переломлюється в поемi, постiйно переходячи з однiєï
значеннєвоï площини в iншу (мертвi душi — як померлi
крiпаки i як духовно омертвiлi помiщики й чиновники). Однак з поняттям
омертвляння людськоï душi зв'язана надiя на гаряче бажане
вiдродження. Тому ми можемо говорити про те, що головною тривогою й
турботою автора була саме живаючи Росiя
Герой поеми Павло Iванович Чичиков побував у багатьох мiсцях, бачив
безкрайнi росiйськi простори, зустрiчався iз чиновниками, помiщиками й
селянами. Вiн бачить убогу селянську Русь iз похилими хатами. Та й
помiщицькi садиби не вiдрiзняються бiльшим порядком. Усього багато в
Плюшкина, але добро й хлiб гинуть без користi людям, хазяïновi й
державi. Манилов безгосподарний, безтурботний, його садиба закинута.
Ноздрев — гравець i п'яниця, його господарство в повному занепадi,
нiкому не приносить користi. Але ж на цих помiщиках тримається
царське самодержавство. Чи мiцна опора? Чи щасливий народ? Чи багато
така держава?
У поемi миру гнобителiв — мертвих душ протипоставлений
багатостраждальний росiйський народ, убожiючи, але повна схованого життя
й внутрiшнiх сил Русь
Батькiвщина — це насамперед народ. Н. В. Гоголь iз бiльшою
майстернiстю зобразив у поемi простих росiйських людей. З перших же
рядкiв добутку ми бачимо двох мужикiв у дверей шинку. Вони прийшли
утопити вiкове горе в провинi, вони ще не знають, що робити, як змiнити
життя, але в них уже зародилася ненависть до гнобителiв. Читаючи поему,
ми знайомимо iз крiпаками помiщикiв Манилова, Коробочки, Ноздрева,
Собакевича, Плюшкина.
Це безправнi люди, але всi вони, жив i мертвi, з'являються перед нами
великими трудiвниками. Цi крiпаки своєю працею створили багатство
помiщикам, тiльки самi живуть у нестатку, мруть, як мухи. Вони
безграмотнi й забитi, вони не намагаються що-небудь зробити для
полiпшення свого життя. Слуга Чичикова Петрушка, кучерi Селiфан, дядько
Митяй i дядько Миняй, Прошка, дiвчинка Пелагiя, що не знає, де
право, де лево, — всi вони безправнi, приниженi, що дiйшли до
отупiння. Вузький духовний мир цих людей. Ïхнi вчинки викликають
гiркий смiх. Петрушка, читаючи книгу, стежить потiм, як з окремих букв
виходять слова, дядько Митяй i дядько Миняй не можуть розвести коней, що
заплуталися в постромках; плюшкинские Прошка й Мавра забитi до крайностi
Властивiстю щиросердечного складу Гоголя, якiстю його психологiï й
iнтелекту було сприйняття всiєï величезне життя, що несеться,
крiзь видимий свiт смiх i незримi, невiдомi йому сльози, — писав
Ф. М. Достоєвський. Але крiзь цi сльози, у цiй соцiальнiй
пригнiченостi Гоголь побачив живу душу жвавого народу i моторнiсть
ярославського мужика. Вiн iз замилуванням i любов'ю говорив про
здатностi народу, його смiливостi, молодецтва, працьовитостi,
витривалостi, спразi волi
Росiянин людина здатна до всьому й звикне до всякого клiмату. Пiшли його
жити на Камчатку, так дай тiльки теплi рукавицi, вiн поплеще руками,
сокира в руки, i пiшов рубати собi нову хату.
Крiпак богатир, тесля Пробка, у гвардiю годився б. Вiн виходив iз
сокирою за поясом i чоботями на плечах всi губернiï. Каретник Митяй
створював екiпажi незвичайноï мiцностi й краси. Пiчник Милушкин мiг
поставити пiч у кожному будинку
Талановитий швець Максим Телятникiв — що шилом кольне, то й
чоботи, те й спасибi. Веремiй Скороплехин одному оброку приносив по
п'ятистах рублiв! Однак …немає життя росiйськiй людинi, всi
нiмцi заважають, так росiйськi помiщики шкiру б'ють.
Крiпаки показанi гарними працiвниками, iз захопленням вони виконують
усяку справу, з таким же захопленням вiддаються веселощам
Гоголь цiнував у народi природний талант, живий розум, гостру
спостережливiсть: Як влучно все, що вийшло iз глибини
Росiï…жвавий росiйський розум, що не лiзе в кишеню за словом,
не висиживает його, як квочка, а влепливает вiдразу, як пашпорт, на
вiчне носiння. Абакум Фиров, не витримавши гнiта неволi в помiщика
Плюшкина, бiжить на широкий волзький простiр. Вiн гуляє галасливо
й весело на хлiбнiй пристанi, пiдрядившись iз купцями. Але нелегко йому
ходити з бурлаками, тягнучи лямку пiд одну нескiнченну, як Русь, пiсню.
У пiснях бурлак Гоголь чув вираження туги й прагнення народу до iншого
життя, до прекрасного майбутнього: Ще досi загадка, — писав
Гоголь, — цей неосяжний розгул, що чується в наших пiснях,
несеться кудись повз життя й саму пiсню, як би згоряючи бажанням
кращоï вiтчизни, по якiй тужить вiд дня створення людина.
Тема селянського бунту виникає в дев'ятiй i десятiй главах. Селяни
сельца Вшиваючи Пиха, Боровки й Задирай-лово вбили засiдателя
Дробяжкина. Судова палата справу зам'яла, тому що Дробяжкин мертвий,
нехай буде на користь живих. Але серед мужикiв не знайшли вбивцю, не
видали мужики нiкого
Капiтан Копейкин покалiчений на вiйнi. Вiн не мiг працювати й
поïхав у Петербург клопотати собi допомога, але йому вельможа велiв
чекати, а коли набрид йому Копейкин, те грубо вiдповiв: Шукай сам засобу
для життя, так ще пригрозив викликати справника. I пiшов капiтан шукати
засоби в дрiмучi лiси, у зграю розбiйникiв
Неспокiйно в крiпосницькiй державi. Повна схованого життя й внутрiшнiх
сил Русь з iншого боку, i невiдомо, чим обернеться розгул широкого життя
народноï… Не бачать цього байдужi очi помiщикiв i правителiв,
зайнятих своïми дрiбними iнтересами, далеких любовi до батькiвщини,
отмахивающихся вiд патрiотiв радами шукати самi собi засобiв…
Ну, що ж, Росiя знайде засоби зрушити з мiсця свою бiдну, безпритульно
життя, що розкинулося на найширших просторах. Гоголь не знає, якi
це будуть засобу, але щиро вiрить у сили росiйського народу й велике
майбутнє Росiï: Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивовижного,
прекрасного далека тебе бачу: бiдно, розкидане й неприютно в тобi,
вiдкрито, безлюдно й рiвно все в тобi; …але яка ж
незбагненна… сила тягне до тебе? Чому чується й лунає
твоя тужлива… пiсня? Що пророкує цей неосяжний простiр? Чи
тут, у тобi чи не народитися безмежноï думки, коли ти сама без
кiнця? Чи тут не бути богатиревi, коли є мiсця, де розгорнутися й
пройтися йому?
Гаряча вiра в схованi до часу, але неосяжнi сили свого народу, любов до
батькiвщини дозволили Гоголевi представити ïï велике й
прекрасне майбутнє. У лiричних вiдступах вiн малює Русь у
символiчному образi необгонимой трiйка^-трiйки-птаха-трiйки, що
втiлює могутнiсть невичерпних сил Батькiвщини. Думою про Росiю
кiнчається поема: Русь, куди ж несешся ти, дай вiдповiдь? Не
дає вiдповiдi. Дивовижним дзенькотом заливається дзвiночок;
гримить i стає вiтром розiрваний… повiтря; летить мимо все,
що не є на землi, i, косячись, постораниваются й дають ïй
дорогу iншi народи й держави.