Незабутня сторiнка росiйськоï лiтератури роман Доктор Живаго
Борис Пастернак найбiльший росiйський письменник i поет XX столiття.Двадцять третього жовтня 1958 року йому була присуджена Нобелiвська
премiя по лiтературi за видатнi досягнення в сучаснiй лiричнiй
поезiï й на традицiйному поприщi великiй росiянцi прози
Роман Доктор Живаго займає, мабуть, центральне мiсце у творчостi
Бориса Леонiдовича. Цьому добутку Пастернак присвятив своï кращi
роки лiтературного життя й дiйсно створив шедевр, рiвного якому
немає. Цей роман краща, гениальнейшая й незабутня сторiнка
росiянцi й свiтовiй лiтературi. Так, по генiальностi й майстерностi
написання iз цим романом мало якi добутки можуть зрiвнятися
По-перше, роман багатогранний: у ньому поставлене величезна кiлькiсть
проблем: людина й совiсть, людина й людина, людина й любов, людина й
влада, вiчна й скороминуще, людина й революцiя, революцiя й любов,
iнтелiгенцiя й революцiя, i це ще не все. Але я б хотiв зупинитися на
проблемi взаємини iнтелiгенцiï й революцiï
Вовторих, цей добуток потрясає своєю художньою
своєрiднiстю; а тим часом Доктор Живаго навiть не роман. Перед
нами рiд автобiографiï, у якiй дивним образом вiдсутнi зовнiшнi
факти, що збiгаються з реальним життям автора. Пастернак пише пр самому
себе, але пише як про сторонню людину, вона придумує собi долю, у
якiй можна було б найбiльше повно розкрити перед читачем своє
внутрiшнє життя
Як уже було сказано вище, я б хотiв зупинитися на проблемi
iнтелiгенцiï й революцiï, тому що, як менi здається,
саме в нiй найбiльше повно розкриваються найцiкавiшi моменти роману
У романi головна дiюча сила стихiя революцiï. Сам же головний герой
нiяк не впливає й не намагається впливати на неï, не
втручається в хiд подiй. Яка велика хiрургiя! Взяти й разом
артистично вирiзати старi смердючi виразки! Простiй, без натякiв, вирок
вiковоï несправедливостi, що звикла, щоб ïй кланялися,
расшаркивались перед нею й присiдали
У тiм, що це так без страху доведено до кiнця, ïсти щось
нацiональне близьке, здавна знайоме. Щось вiд беззастережноï
светоносности Пушкiна, вiд вiрностi, що не виляє, фактам
Толстого… Головне, це генiально! Якби перед ким-небудь поставили
завдання створити новий мир, почати нове лiточислення, вiн би
обов'язково мав потребу в тiм, щоб йому спершу очистили вiдповiдне
мiсце. Вiн би чекав, щоб спочатку скiнчилися старi столiття, перш нiж
вiн приступився до будiвлi нових, йому потрiбно було б кругле число,
новий рядок, необписана сторiнка
А отут нате, будь ласка. Це небувале, це чудо iсторiï, це
одкровення ахнуто в саму гущавину триваючоï буденщини, без наперед
пiдiбраних строкiв, у першi буднi, що пiдкрутилися, у самий розпал
трамваïв, що курсують по мiсту. Це всього генiальнiше. Так
недоречно й несвоєчасно тiльки саме велике
Цi слова в чи романi не найважливiшi для розумiння Пастернаком
революцiï. По-перше, вони належать Живаго, ïм вимовляються, а
отже, передають думку самого Пастернаку. По-друге, вони прямо присвяченi
тiльки що що совершились i ще не що цiлком закiнчилися подiям
Жовтневоï революцiï. I по-третє, пояснюють вiдносини
передовоï iнтелiгенцiï й революцiï: …одкровення
ахнуто в саму гущавину триваючоï буденщини…
Революцiя це i є одкровення (ахнутое, дане, i вона, як i всяка
данiсть, не пiдлягає звичайнiй оцiнцi, оцiнцi з погляду
сиюминутних людських iнтересiв. Революцiï не можна уникнути, у
ïï подiï не можна втрутитися. Тобто втрутитися можна, але
не можна повернути. Неминучiсть ïх, невiдворотнiсть робить
кожноï людини, залученого в ïхнiй вир, як би безвладним. I в
цьому випадку вiдверто безвладна людина, однак обладающий розумом i
складно розвиненим почуттям, кращий герой роману! Вiн бачить, вiн
сприймає, вiн навiть бере участь у революцiйних подiях, але бере
участь тiльки як пiщина, захоплена бурою, вихром, заметiллю. Примiтно,
що в Пастернаку, як i в Блоку в. Дванадцяти, основним образом символом
революцiйноï стихiï є заметiль. Не просто вiтер i вихор,
а саме заметiль iз ïï незлiченними снiжинками й пронизуючим
холодом як би з мiжзоряного простору Нейтральнiсть Юрiя Живаго в
Громадянськiй вiйнi декларована його професiєю: вiн вiйськлiкар,
тобто особа офiцiйно нейтральне по всiх мiжнародних конвенцiях
Пряма протилежнiсть Живаго жорстокий Антипов Стрельников, що активновтручається в революцiю на сторонi червоних. Стрельников втiлення
волi, втiлення прагнення активно дiяти. Його бронепоïзд
рухається з усiєю доступноï йому швидкiстю, нещадно
придушуючи всякий опiр революцiï. Але й вiн також неспроможний
прискорити або сповiльнити торжество подiй. У цьому змiстi Стрельников
безвладний так само, як i Живаго. Однак Живаго й Стрельников не тiльки
протипоставленi, але й зiставленi, вони, як говориться в романi, у книзi
долi на одному рядку
Що таке Росiя для Живаго. Це весь навколишнiй його мир. Росiя теж
створена iз протирiч, повна подвiйностi. Живаго сприймає
ïï з любов'ю, що викликає в ньому вище страждання. На
самотi Живаго виявляється в Юрятине. I от його надзвичайно важливi
мiркування почуття: …весняний вечiр надворi. Повiтря весь
розмiчене звуками. Голосу граючих дiтей розкиданi в мiсцях рiзноï
дальностi як би в знак того, що простiр наскрiзь живе. I ця далечiнь
Росiя, його незрiвнянна, за морями нашумiла, знаменита мати, мучениця,
упрямица, навiжена, шала, боготворимая, з вiчно величними й згубними
витiвками, яких нiколи не можна передбачати! ПРО, як солодко iснувати!
Як солодко жити на свiтi й любити життя! ПРО, як завжди тягне сказати
спасибi самого життя, самому iснуванню, сказати це ïм самим в
особу! Чи то це слова Пастернаку, чи те Живаго, але вони злитi з образом
останнього й
Як би пiдбивають пiдсумок всiм його блуканням мiж двома таборами.
Пiдсумок цих блукань i оман (вiльна й мимовiльних) любов до Росiï,
любов до життя, очисна свiдомiсть неминучостi совершающегося.
чиВдумується Пастернак у змiст iсторичних подiй, яким вiн є
свiдком i описателем у романi. Що вони означають, чим викликанi. I в той
же час вiн сприймає ïх як щось незалежне вiд волi людини,
подiбно явищам природи. Почуває, чує, але не осмислює,
логiчно не хоче осмислити, вони для нього як природна данiсть. Адже
нiхто й нiколи не прагнув етично оцiнити явища природи дощ, грозу,
заметiль, весняний лiс, нiхто й нiколи не прагнув повернути по-
своєму цi явища, особистими зусиллями вiдвернути ïх вiд нас.
У всякому разi, без участi волi й технiки ми не можемо втручатися в
справи природи, як не можемо просто стати на сторону якоïсь
контрприроди.
Щодо цього дуже важливо наступне мiркування про свiдомiсть: …Що
така свiдомiсть. Розглянемо. Свiдомо бажати заснути вiрне безсоння,
свiдома спроба вчувствоваться в роботу власного травлення вiрний розлад
його iннервацiï. Свiдомiсть отрута, засiб самоотруєння для
суб'єкта, що застосовує його на самому собi. Свiдомiсть
свiтло, що б'є назовнi, свiдомiсть висвiтлює перед нами
дорогу, щоб не спiткнутися. Свiдомiсть це запаленi фари поперед
паровоза, що йде. Звернете його свiтлом усередину, i трапиться
катастрофа!
В iншiм мiсцi Пастернак вустами Лари висловлює свою нелюбов до
голих пояснень: Я не люблю творiв, присвячених цiлком фiлософiï.
Помоему, фiлософiя повинна бути скупою приправою до мистецтва й життя.
Займатися нею одною так само дивно, як є один хрiн
Пастернак строго треба цьому правилу: у своєму романi вiн не
пояснює, а тiльки показує, i пояснення подiй у вустах Живаго
Пастернаку дiйсно тiльки приправа. У цiлому ж Пастернак приймає
життя й iсторiю такими, якi вони є
Щодо цього дуже важливе мiркування Живаго Пастернаку про iсторiю: За цим
плачем по Ларе вiн також домелював до кiнця свою мазанину рiзних часiв
про всякоï всячине, про природу, про повсякденний. Як завжди з ним
бувало й колись, безлiч думок про життя особистоï й життя
суспiльства налiтало на нього за цiєю роботою одночасно й попутно.
Вiн знову думав, що iсторiю, те, що називається ходом
iсторiï, вiн уявляє собi зовсiм не так, як прийнято, йому
вона рисується на зразок життя рослинного царства. Зимою пiд
снiгом оголенi прути листяного лiсу худi й жалюгiднi, як волоски на
старечiй бородавцi. Навеснi в кiлька днiв лiс перетворює,
пiднiмається до хмар, у його покритих листами нетрях можна
заблудитися, сховатися. Це перетворення досягається рухом, по
стрiмкостi переважаючий рух тварин, тому що тварина не росте так швидко,
як рослина, i якого нiколи не можна пiдглянути. Лiс не
пересувається, ми не можемо його накрити, пiдстерегти за переменою
мiсць. Ми завжди застаємо його в нерухомостi. I в такiй же
нерухомостi застигаємо ми вiчно зростаючу, вiчно мiнливу,
неуследимую у своïх перетвореннях життя суспiльства iсторiю
Толстой не довiв своєï думки до кiнця, коли заперечував роль
зачинателiв за Наполеоном, правителями, полководцями. Вiн думав саме т
же саме, але не домовив цього iз всею Яснiстю. Iсторiï нiхто не
робить, ïï не видно, як не можна побачити, як росте трава.
Вiйни, революцiï, царi, Робеспьери це ïï органiчнi
збудники, ïï бродильнi дрiжджi. Революцiï роблять люди
дiйснi однобiчнi фанатики, генiï самоорганизования. Вони в кiлька
годин або днiв перекидають старий порядок. Перевороти тривають тижнi,
багато роки, а потiм десятилiттями, столiттями поклоняються духу
обмеженостi, приведшей до перевороту, як святинi
Перед нами фiлософiя iсторiï, що допомагає не тiльки
осмислити подiï, але й побудувати живу тканину роману: роману-
епопеï, роману лiричного вiрша, що показує все, що
вiдбувається навколо, через призму високоï iнтелектуальностi
Так, безперечно, Доктор Живаго найбiльший добуток. Недарма воно визнано
шедевром свiтовоï лiтератури
Почути майбутнього заклик
Б. Пастернак
Цi пастернаковские рядка виглядають епiграфом до роману Доктор Живаго,
над яким Борис Леонiдович працював бiля чвертi столiття. Роман як би
увiбрав його самi таємнi думки й почуття. I от на схилi вiку роман
завершений, остаточний варiант пiдготовлений до печатки, але
опублiкований роман був тiльки за кордоном. В 1958 р. за нього
Пастернаку була присуджена Нобелiвська премiя. На Батькiвщинi ж Бориса
Леонiдовича не визнавали. У газетi Правда була опублiкована стаття
Заславского Галас реакцiйноï пропаганди навколо лiтературного
бур'яну. Автор статтi затверджував, що Пастернак нiбито нiколи не був
справдi радянським письменником i навiть у свiй золотий час не значився
в майстрах першого класу. Поета називали зрадником, внутрiшнiм
емiгрантом. Вiн був виключений зi Сполучника письменникiв. Пастернак
заявив, що вiдмовляється вiд премiï й нi при яких умовах не
покине Радянського Союзу. Вiн важко переживає огульнi
обвинувачення, що обрушилися на нього, i зраду деяких друзiв. Цi
подiï прискорили його кончину
А от проводити поета в останню путь прийшли багато кращих представникiв
радянськоï iнтелiгенцiï. Твардовский на зустрiчi iз Хрущевим
сказав: Отож у порiвняннi з Пастернаком я не занадто великий поет
Свiтовою популярнiстю Пастернак користувався завжди. Роман, що ходив
тридцять рокiв у самиздатовских екземплярах, нарештi, опублiкувалися
У добутках Пастернаку головний герой людина, його душу, його доля,
спiвчуття й розумiння. Академiк Д. С. Лихачов уважає, що Доктор
Живаго навiть не роман, а рiд автобiографiï, i переконливо
обґрунтовує, що це бiографiя часу. У романi головна дiюча
сила стихiя революцiï. Очами героя ми бачимо розгул убивства й
беззаконня, розруху й голод, наснагу простих людей, ïхню надiю на
краще життя й кров, кров, кров. Герой бiжить вiд цiєï
вакханалiï насильства. Йому хочеться спокою, звичайного життя в
колi сiм'ï, примитивнейшего щастя. Але й на це в нього немає
права. Панують тiльки два кольори часу. Третього не дано. Цей шлях веде
в тупик. А чому треба вибирати. Чому не можна просто жити, радуватися
сонцю й любовi, спокою й нескiнченному щастю. Завжди перебувають люди,
яким дана влада, якесь право втручатися в чуже життя й кроïти
ïï за якимись стандартами, на догоду собi, часу, обставинам
Фiлософський пiдсумок усьому пiдводить героïня роману. Лара йшла
уздовж полотна по стежцi, протоптаноï мандрiвниками, i звертала на
лугове стьобання, ведшую до лiсу. На одна мить сенс iснування знову
вiдкривався Ларе. Вона отут, осягала вона, для того, щоб розiбратися в
божевiльнiй принадностi землi й усе назвати по iменi, а якщо це буде
ïй не пiд силу, те, з любовi до життя, народити собi
спадкоємцiв, якi зроблять це.
Роман Доктор Живаго в дев'яностi роки був опублiкований у Росiï, i
читачi його прийняли захоплено. Багато хто знаходили його стиль схожим
на тургеневский або навiть бунинский з докладним i багатослiвним описом.
Так, безумовно, Пастернак спадкоємець традицiй росiйськоï
класики, i не тiльки зовнi: у лексицi, манерi викладати своï думки.
Цей зв'язок набагато складнiше, нiж може здатися на перший погляд.
Пастернак письменник-гуманiст, що продовжує традицiï
росiйськоï лiтератури в головному: нести людям добро, любов,
справедливiсть. Будучи генiальним поетом, вiн прекрасно почуває
слово. Звiдси отточенность його фраз, ïхнiй лаконiзм i виняткова
краса найбагатшоï росiйськоï мови
И прекрасно, що цей добуток повернувся в Росiю, воно допомагає
зрозумiти происходящее сьогоднi, тому що не втратило актуальностi в
теперiшнi днi. Не про це чи мрiяв Пастернак, працюючи над романом, вiн
хотiв бути корисним Батькiвщинi, бути що читають, популярним. Все це
прийшло, на жаль, пiзно, але прийшло
У центрi роману образ Юрiя Андрiйовича Живаго. Пастернак i в прозi
залишається лiриком. Багато сторiнок Доктора Живаго
автобиографични, особливо тi, що присвячено поетичнiй творчостi ; адже
лiкаря Юрiй Живаго теж поет. Перед нами зовсiм не роман, а рiд
автобiографiï самого Пастернаку… Це духовна автобiографiя
Пастернаку, затверджує Д. С. Лихачов. I iз цим важко не погодитися
Юрiй Живаго збiрний образ росiйськоï iнтелiгенцiï, що не без
коливань i духовних втрат прийняла революцiю. Трагедiя Живаго в
постiйних сумнiвах i коливаннях, однак у ньому ïсти рiшучiсть не
пiддаватися спокусi однозначних i непродуманих рiшень. Вiн коштує
як би над сутичкою, вiдчуваючи громадность його подiй, що вiдбуваються
мимо його волi несучих. Його сприйняття революцiйного рокiв, як менi
здається, дуже спiвзвучно сприйняттю волошинского лiричного героя
з вiрша Громадянська вiйна:
- А я коштую один меж ïх У ревучому полум'ï й димi И всiма силами своïми Молюся за тих i за iншi.
Що таке Росiя для iнтелiгента Юрiя Живаго, що гибельно заблудився в
революцiï й виявився мiж двох таборiв, точно так само, як вiн
метався мiж двома жiнками Ларой i Тонею, кожну з яких вiн любив особою
любовьюроссия це насамперед живе чудо Природи. Вона теж виткана iз
протирiч, повна подвiйностi. Живаго любить Росiю, i ця любов
викликає в ньому безмежне страждання: …Росiя, його
незрiвнянна, за морями нашумiла, знаменита мати, мучениця, упрямица,
навiжена, шала, боготворимая, з вiчно величними й згубними витiвками,
яких нiяк не можна передбачати!.. Разюча по точностi характеристика, у
якiй злилися воєдино й бiль i любов. I знову пригадується
волошинское: гiрка дiтовбивця Русь!
У сприйняттi iсторичного процесу, судячи з роману, Пастернак був
послiдовником Л. Н. Толстого, що заперечував роль особистостi в
iсторiï й багато в чому фаталiстично, що сприймав ïï хiд.
Iсторiю нiхто не робить, ïï не видно, як не можна побачити, як
трава росте, все вiдбувається мимо волi людини таке переконання
Пастернаку. Щодо цього характерне зiставлення в романi доль
Антипова/Стрельникова й Живаго.
Те, що вони обоє пов'язанi з Ларой, зовсiм не випадково. Iз
класичноï лiтератури нам вiдомо, що некоторие жiночi образи
персонiфiкують собою Росiю. Наприклад, Тетяна Ларiна в А. С. Пушкiна,
Тетяна Маркiвна Бережкова в Обривi И. А. Гончарова, росiйськi жiнки
Некрасова, тургеневские дiвчини й т.д. Можна сказати, що Лара це теж
Росiя, саме життя. …Найчистiша, як кришталь, що блискає, як
каменi ïï весiльного намиста Лара Гишар. Дуже вам удався
портрет ïï, портрет чистоти, що нiякий бруд… не очорнить
i не забруднить… Вона живаючи в романi. Вона знає чтото
бiльше високе, чим всi iншi героï роману, включаючи Живаго, чтото
бiльше теперiшн i важливе… писав про цю героïню Варлам
Шаламов. Отже, у протиставленнi Живаго Стрельников вiдчувається
символiчний змiст. Жорстокий, вольовий Стрельников воює на сторонi
червоних. Тонка, спостережлива Лара вiдзначає, що вiд
цього…жива людська особа його стало уособленням, принципом,
зображенням iдеï. Його бронепоïзд нещадно придушує
всякий опiр революцiï, але вiн неспроможний прискорити або
сповiльнити хiд подiй. I в пiдсумку доля военспеца Антипова-
Стрельникова, викинутого з життя, i доля Юрiя Живаго майже однаковi:
- Але продуманий розпорядок дiй, И невiдворотний кiнець шляху… Продуманий за них кемто iншим, вони обоє утягненi у вир життя.
