Переказ сюжету повести Ульрiха Пленцдорфа Новi страждання юного В.

В 70-i рр. у лiтературi пiдсилюється увага до особливостей
iндивiдуальних характерiв i доль, до моральноï сторони вiдносин
особистостi й суспiльства. У зв'язку iз цим зростає iнтерес до
досвiду вiтчизняноï класики у вiдображеннi внутрiшнього миру
особистостi. Письменники часом уводять у своï добутки образи й
мотиви лiтератури минулого, як би вступаючи в дiалог зi своïми
попередниками. На дiалозi такого роду побудована повiсть Ульрiха
Пленцдорфа Новi страждання юного В. (1972), присвячена шуканням молодi.
Назва повести недвозначно вказує на зв'язок iз традицiями роману
Ґете Страждання юного Вертера.
У долi героя повести, Эдгара Вибо, є чимало схожого з долею
Вертера. Эдгар, як i Вертер, живе вдалинi вiд рiдного будинку й
будує своє життя сам; вiн, як i Вертер, перебуває в
конфлiктi з оточуючими людьми й почуває себе самотнiм; подiбно
Вертеровi, вiн закохується в дiвчину, що доглядає за
малятами (правда, не за своïми братишками й сестричками, як це було
в Ґете, а за дiтьми, яких приводять у ясла: вона —
вихователь детей-дошколят); дiвчина ця, як i гетевская Лотта, виходить
замiж за iнший, бiльше благополучного, але й бiльше прозаïчноï
людини; нарештi, Эдгар, як i Вертер, зненацька гине, правда не в
результатi самогубства, а внаслiдок нещасного випадку. Дистанцiя мiж
Нiмеччиною кiнця XVIII сторiччя й Германською Демократичною Республiкою
виявляється в дистанцiï мiж героєм Ґете й
сучасного юнакiв Ґете назвав страждання Вертера хворобами
столiття. Самiтнiсть його героя бути породжено безправ'ям третього
стану в умовах феодальноï Нiмеччини, його самогубство було актом
протесту, захисту свого людського достоïнства. Самiтнiсть Эдгара
— наслiдок не соцiального, а морального неблагополуччя. Його
батько давно залишив сiм'ю, мати зачерствiла за роки самотнього життя й
не може знайти загальноï мови iз сином. Спрага самоствердження
приймає в Эдгара хворобливi форми. Вiн бiжить iз будинку,
кидає школу, вирiшивши йти своïм шляхом, бунтує проти
всiх i вся й у той же час усе сильнiше тягнеться до людей, до товаришiв
по бригадi (вiн працює малярем на будiвництвi), до милоï
молодоï жiнки, що вгадала, що в ньому багато гарного, хоча воно ще
часом i сховано. Эдгар гине безглуздо, почасти внаслiдок упертостi, iз
прагнення дiяти самостiйно. Вiн винаходить новий розпилювач фарби, яким
хоче порадувати бригаду, i приймається робити його сам. Але, маючи
про фiзика саме приблизне подання (оскiльки кинув школу), вiн
з'єднує проведення так, що виходить коротке замикання,
оказавшееся для нього фатальним
Повiсть написана у формi розслiдування причин загибелi героя. Батько
Эдгара, не удосужившийся познайомитися iз власним сином при його життi,
тепер розпитує про нього його матiр, учителiв, товаришiв по
бригадi. Кожний уявляє собi Эдгара по-своєму й по-
своєму тлумачить причини його загибелi. Але в дискусiю —
волею автора — включається сам Эдгар: оповiдання
триває вiд його iменi. Розповiдає вiн дуже вiдверто, iз
хлоп'ячим максималiзмом в оцiнках i самооцiнках, дуже критично по
вiдношенню не тiльки до iншим, але й до себе, на молодiжному жаргонi,
приховуючи за зовнiшньою хвацькiстю ранимость i чутливiсть. У цьому його
оповiданнi розкривається живий i неоднозначний характер пiдлiтка
— самолюбного, уразливого, але доброго й чуйного. Важливу лiнiю
оповiдання становлять мiркування Эдгара про Вертера. Эдгар
розповiдає, що один раз йому потрапила в руки кимсь кинута
розпатлана книжка без початку й кiнця. Вiн почав ïï читати вiд
нема чого робити, не знаючи нi iменi ïï автора, нi заголовка.
Спочатку щиросердечнi тривоги й турботи Еертера залишалися йому далекi,
вiн здавався собi далеким вiд подiбних сентиментальних настроïв.
Але поступово Вертер стає йому духовно близьким. Эдгар
починає почувати, що його власнi переживання нерiдко майже
збiгаються зi стражданнями Вертера, хоча страждання Эдгара новi i
причини ïх багато в чому iншi
Рiзниця мiж Вертером i Эдгаром велика, i Пленцдорф пiдкреслює це
рiзними способами, у тому числi стилiстично, загострюючи контраст мiж
листами юнака 70-х рр. XVIII в. i визнаннями юнака 70-х рр. Хх-го.
Лексика молодiжного жаргону, уривчастi фрази Эдгара зовсiм не схожi на
ясний, гармонiчно плавна мова Вертера. Однак щиросердечна чуйнiсть i
прагнення до людського самоствердження зближають цих юнакiв, роздiлених
двома сторiччями. У ГДР, соцiалiстичнiй краïнi, де немає
гноблення людини людиною, є всi умови для вiльного розвитку
особистостi. Але це не виходить, що в життi людей цiєï, як i
будь-якоï iншоï соцiалiстичноï краïни, кет протирiч
i не буває драматичних ситуацiй. Вони бувають i в молодих, i в
лiтнiх, тому що без протирiч не може бути життя, не буває розвитку