Переказ сюжету роману Гюстава Флобера Панi Бовари

Молодий лiкар Шарль Бовари вперше побачив Емму Руо, коли його викликали
на ферму ïï батька, що зламав ногу. На Еммi було синє
вовняне плаття iз трьома оборками. Волосся в неï були чорнi, гладко
зачесанi попереду на прямий продiл, щоки рожевi, погляд бiльших чорних
очей прямiй i вiдкритий. Шарль до цього часу вже був одружений на
виродливiй i сварливiй удовi, що йому посватала матiр через придане.
Перелом у папаши Руо виявився легенею, але Шарль продовжував ïздити
на ферму. Ревнива дружина з'ясувала, що мадемуазель Руо вчилася в
монастирi урсулинок, що вона танцює, знає географiю,
малює, вишиває й. бриньчить на фортепьяно. Нi, це вуж
занадто!. Вона переводила чоловiка докорами
Однак незабаром дружина Шарля зненацька померла. I через якийсь час вiн
женився на Еммi. Свекруха поставилася до новоï невiстки холодно.
Емма стала панi Бовари й переïхала в будинок Шарля в мiстечко Тост.
Вона виявилася прекрасною господаркою. Шарль боготворив дружину. Увесь
свiт замикався для нього в межi шовковистого обхвату ïï
платтiв. Коли пiсля роботи вiн сидiв у порога будинку в туфлях, що
вишитих Еммою, то почував себе на верху блаженства
Емма ж, на вiдмiну вiд його, була повна смятенья. До весiлля вона
повiрила, що те чудове почуття, що вона дотепер уявляла собi у виглядi
райського птаха <…> злетiло, нарештi, до неï, але щастя
не наступило, i вона вирiшила, що помилилася. У монастирi вона
пристрастилася до читання романiв, ïй хотiлося, подiбно улюбленим
героïням, жити в стародавньому замку й чекати вiрного лицаря. Вона
виросла iз мрiєю про сильнi й гарнi страстi, а дiйснiсть у глушинi
була так прозаïчна! Шарль був вiдданий ïй, добрий i
працьовитий, але в ньому не було й тiнi героïчного. Мовлення його
була плоскоï, точно панель, по якiй низкою тяглися чужi думки в
ïхньому буденному одязi <…> Вiн нiчому не вчив, нiчого
не знав, нiчого не бажав.
Один раз у ïï життя вторглось щось незвичайне. Бовари одержали
запрошення на бал у родовий замок маркiза, якому Шарль вдало видалив
нарив у горлi. Чудовi зали, знатнi гостi, вишуканi страви, захiд квiтiв,
тонкоï бiлизни й трюфелiв — у цiй атмосферi Емма випробувала
гостре блаженство. Особливо збуджувало ïï, що серед
свiтськоï товкотнечi вона розрiзняла струми заборонних зв'язкiв i
негожих насолод. Вона вальсувала з теперiшнiм вiконтом, що потiм
ïхав у сам Париж! Атласнi туфельки ïï пiсля танцiв
пожовкли вiд навощенного паркету. З ïï серцем трапилося те ж,
що й з туфельками: вiд дотику з розкiшшю на ньому залишилося щось
незгладиме… Як не сподiвалася Емма на нове запрошення, його не
пiшло. Тепер життя в Тостi ïй зовсiм обридла. Майбутнє
представлялося ïй темним коридором, що впирається в наглухо
замкненi дверi. Туга прийняла форму хвороби, Емму мучили приступи ядухи,
серцебиття, у неï з'явився сухий кашель, напруженiсть перемiнялася
апатiєю. Стривожений Шарль пояснив ïï стан клiматом i
став пiдшукувати нове мiсце
Навеснi чоловiк i жiнка Бовари переïхали в мiстечко Ионвиль пiд
Руаном. Емма на той час уже чекала дитини Це був край, де говiр
позбавлений характерностi, а пейзаж — своєрiдностi. У той
самий година на центральнiй площi зупинявся вбогий дилiжанс Ластiвка, i
його кучерi роздавали жителям згортки з покупками. У те саме час все
мiсто варило варення, запасаючись на рiк уперед. Усi знали всi й
судачили про всiм i вся. Бовари були уведенi в тутешнє
суспiльство. До нього ставилися аптекар пан Омi, особа якого не виражало
нiчого, крiм самозакоханостi , торговець тканинами пан Лере, а також
священик, полiцейський, трактирниця, нотарiус i ще кiлька осiб. На цьому
тлi видiлявся двадцятилiтнiй помiчник нотарiуса Леон Дюпюи —
бiлявий, iз загнутими вiями, боязкий i соромливий. Вiн любив почитати,
малював акварелi й бриньчав на пiанiно одним пальцем. Емма Бовари
вразила його уяву. З першоï бесiди вони вiдчули друг у другу
родинну душу. Обоє любили поговорити про пiднесений i страждали
вiд самiтностi й нудьги
Емма хотiла сина, але народилася дiвчинка. Вона назвала ïï
Бертою — це iм'я вона чула на балi в маркiза. Дiвчинцi знайшли
годувальницю. Життя тривало. Папаша Руо надсилав ïм по веснi
iндичку. Iнодi вiдвiдувала свекруху, що корила невiстку за
марнотратнiсть. Тiльки суспiльство Леона, з яким Емма часто зустрiчалася
на вечiрках в аптекаря, скрашувало ïï самiтнiсть. Парубок уже
був палко закоханий у неï, але не знав, як порозумiтися. Емма
здавалася йому настiльки доброчесноï, настiльки неприступноï,
що в нього вже не залишалося й проблиску надiï, Вiн не пiдозрював,
що Емма в душi теж жагуче мрiє про нього. Нарештi помiчник
нотарiуса виïхав у Париж продовжувати утворення. Пiсля його
вiд'ïзду Емма впала в чорну меланхолiю й розпач. Ïï
роздирали гiркота й жаль про щастя, що не вiдбулося. Щоб якось
розвiятися, вона накупила в крамницi в Лере обновок. Вона й колись
користувалася його послугами. Лере був спритною, улесливим i по^-котячi
хитрою людиною. Вiн давно вгадав пристрасть Емми до гарних речей i охоче
пропонував ïй покупки в борг, надсилаючи те вiдрiзи, то мережива,
то килими, то шарфи. Поступово Емма виявилася в крамаря в неабиякому
боргу, про що чоловiк не пiдозрювався
Один раз на прийом до Шарлю прийшов помiщик Родольф Буланже. Сам вiн був
здоровий як бик, а на огляд привiз свого слугу. Емма вiдразу йому
сподобалася. На вiдмiну вiд боязкого Леона тридцатичетирехлетний
холостяк Родольф був досвiдченим у вiдносинах з жiнками й упевненим у
собi. Вiн знайшов шлях до серця Емми за допомогою мрячних скарг на
самiтнiсть i нерозумiння. Через якийсь час вона стала його коханкою. Це
трапилося на верхiвковiй прогулянцi, що запропонував Родольф — як
засiб поправити здоров'я, що похитнулося, панi Бовари. Емма вiддалася
Родольфу в лiсовому куренi, безвольно, ховаючи особу, вся в сльозах.
Однак потiм пристрасть спалахнула в нiй, i чарiвно-смiливi побачення
стали змiстом ïï життя. Вона приписувала засмаглому, сильному
Родольфу героïчнi риси свого уявлюваного iдеалу. Вона жадала вiд
його клятв у вiчнiй любовi й самопожертви. Почуття ïï мало
потребу в романтичному обрамленнi. Вона змушувала флiгель, де вони
зустрiчалися по ночах, вазами iз квiтами. Робила Родольфу дорогi
подарунки, якi купувала все в того ж Лере потай вiд чоловiка
Чим бiльше привязивалась Емма, тим бiльше остигав до неï Родольф.
Вона торкала його, вiтрогона, своєю чистотою й простодушностью.
Але найбiльше вiн дорожив власним спокоєм. Зв'язок з Еммою могла
ушкодити його репутацiï. А вона поводилася надто нерозважливо. I
Родольф всi частiше робив ïй зауваження iз цього приводу. Один раз
вiн пропустив три побачення пiдряд. Самолюбство Емми було боляче
зачеплене. Вона навiть задумалася: за що вона так ненавидить Шарля й чи
не краще все-таки спробувати полюбити його? Але Шарль не оцiнив цього
повернення колишнього почуття, ïï жертовний порив розбився, це
повалило ïï в повне сум'яття, а отут ще пiдкрутився аптекар i
ненавмисно пiдлив масла у вогонь.
Аптекар Омi значився в Ионвиле поборником прогресу. Вiн стежив за новими
вiяннями й навiть друкувався в газетi Руанский свiточ. Цього разу
ïм опанувала думка про добуток в Ионвиле однiєï
новомодноï операцiï, про яку вiн вiднiмав у хвалебнiй статтi.
Iз цiєю iдеєю Омi насел на Шарля, умовляючи його й Емму, що
вони нiчим не ризикують. Вибрали й жертву — конюха, у якого було
вроджене скривлення стопи. Навколо нещасного утворилася цiла змова, i
зрештою вiн здався. Пiсля операцiï схвильована Емма зустрiла Шарля
на порозi й кинулася йому на шию. Увечерi чоловiк i жiнка жвава будували
плани. А через п'ять днiв конюх став умирати. У нього почалася гангрена.
Довелося термiново викликати мiсцеву знаменитiсть — лiкаря, що
обiзвав всiх бовдурами й вiдрiзав хворому ногу до колiна. Шарль був у
розпачi, а Емма згоряла вiд ганьби. Несамовитi лементи бiдолахи конюха
чув все мiсто. Вона ще раз переконалася, що ïï чоловiк —
заурядность i незначнiсть. У цей вечiр вона зустрiлася з Родольфом, i
вiд палкого поцiлунку вся ïхня досада станула, як снiжний кому.
Вона стала мрiяти про те, щоб назавжди виïхати з Родольфом, i
нарештi заговорила про цьому всерйоз — послу сварки зi свекрухою,
що приïхала в гостi. Вона так наполягала, так благала, що Родольф
вiдступив i дав слово виконати ïï прохання. Був складений
план. Емма щосили готувалася до втечi. Вона по секретi замовила в Лере
плащ, валiзи й рiзнi дрiб'язки для дороги. Але ïï чекав удар:
напередоднi вiд'ïзду Родольф передумав брати на себе такий тягар.
Вiн твердо вирiшив порвати з Еммою й послав ïй прощальний лист у
кошику з абрикосами. У ньому вiн також сповiщав, що ïде на час
…Сорок три днi Шарль не вiдходив вiд Емми, у якоï почалося
запалення мозку. Тiльки до весни ïй стало краще. Тепер Емма була
байдужа до всього на свiтi. Вона захопилася добродiйнiстю й звернулася
до Бога. Здавалося, нiщо не може неï пожвавити. У Руане в цей час
гастролював знаменитий тенор. I Шарль, за порадою аптекаря, вирiшив
повезти дружину втеатр.
Емма слухала оперу Лючия де Ламермур, забувши про усiм. Переживання
героïнi здавалися ïй схожими з ïï борошнами. Вона
згадала власне весiлля. ПРО, якщо б у ту пору, коли ïï краса
ще не втратила своєï первiсноï свiжостi, коли до
неï ще не пристав бруд подружнього життя, коли вона ще не
розчарувалася в любовi заборонноï, хто-небудь вiддав ïй
своє велике, вiрне серце, то чеснота, нiжнiсть, бажання й почуття
боргу злилися б у нiй воєдино й з висоти такого щастя вона б уже
не впала <…>. А в антрактi ïï чекала несподiвана
зустрiч iз Леоном. Тепер вiн практикував у Руане. Вони не бачилися три
роки й забули один одного. Леон був уже не колишнiм боязким юнаком. Вiн
вирiшив, що настав час зiйтися iз цiєю жiнкою, переконав панi
Бовари залишитися ще на один день, щоб знову послухати Лагарди. Шарль
гаряче його пiдтримав i виïхав в Ионвиль один
…Знову Емма була улюблена, знову вона безжалiсно обманювала
чоловiка й смiтила грiшми. Щочетверга вона ïхала в Руан, де нiбито
брала уроки музики, а сама зустрiчалася в готелi з Леоном. Тепер вона
виступала як спокушена жiнка, i Леон був цiлком у ïï владi.
Тим часом хитрун Лере прийнявся наполегливо нагадувати про борги. По
пiдписаних векселях нагромадилася величезна сума. Бовари загрожувала
опис майна. Жах подiбного результату неможливо було представити. Емма
кинулася до Леона, але ïï коханий був легкодухий i
боягузливий. Його вже й так лякало, що Емма занадто часто приходить до
нього прямо в контору. I вiн нiчим ïй не допомiг. Нi в нотарiуса,
нi в податного iнспектори вона також не знайшла спiвчуття. Тодi неï
осiнило — Родольф! Адже вiн давно повернувся до себе в
маєток. I вiн багатий. Але колишнiй ïï герой, спочатку
приємно здивований ïï появою, холодно заявив: У мене
таких грошей нi, панi. Емма вийшла вiд нього, почуваючи, що
божеволiє. Iз працею добрiшала вона до аптеки, прокралася наверх,
де зберiгалися отрути, знайшла банку з миш'яком i вiдразу проковтнула
порошок…
Вона вмерла через кiлька днiв у страшних мученнях. Шарль не мiг повiрити
в ïï смерть. Вiн був повнiстю розорений i вбитий горем.
Остаточним ударом стало для нього те, що вiн знайшов листи Родольфа й
Леона. Занепалий, оброслий, неохайний, вiн бродив по дорiжках i плакав
ридма. Незабаром вiн теж умер, прямо на ослонi в саду, стискаючи в руцi
пасмо Эмминих волосся. Маленьку Берту взяла на виховання спочатку мати
Шарля, а пiсля ïï смертi — стара тiтка. Папашу Руо
розбив паралiч. Грошей у Берти не залишилося, i вона змушена була пiти
на прядильну фабрику
Леон незабаром пiсля смертi Емми вдало женився. Лере вiдкрив новий
магазин. Аптекар одержав орден Почесного легiону, про яке давно мрiяв.
Всi вони дуже превстигли
В. А. Сагалова