Кодрон-Рено CR-714 CI "Циклон" легкий фронтовий винищувач
Iсторiя конструкцiï: На початку тридцятих рокiв ставало усе бiльше
очевидним, що винищувачi-бiплани вичерпують своï можливостi й
повиннi поступитися мiсцем монопланам. У той же час свободнонесущее
крило й механiзм збирання шасi значно збiльшували польотну вагу, що
приводило або до скорочення кiлькостi озброєння й боєзапасу,
або зменшенню часу, а значить i дальностi польоту через обмеження обсягу
паливних бакiв. Не випадково першi європейськi винищувачi iз шасi,
що вбираються, Мессершмитт Bf-109B i Полiкарпов И-16 (тип 10 i 17) могли
перебувати в повiтрi не бiльше 45 мiнут, або вдвiчi менше, нiж
традицiйно виконанi бiплани. Перед авiаконструкторами всього миру встала
альтернатива: або йти на неминуче збiльшення польотноï ваги й
установки могутнiших двигунiв, або шукати шляхи створення легкого
винищувача. У ïхньому середовищi розгорнулася дискусiя про
iдеологiю такого лiтака
У Великобританiï ця концепцiя одержала назву Light Fighter Theory,
у Францiï — Chasseur tactique leger, у Нiмеччинi —
Jagleichtflgzeug. Пiсля випробувань у СРСР оказавшегося безперспективним
-навiть у генiальних руках Валерiя Чкалова винищувача Полiкарпова ЦКБ-18(И-
17) був вибраний компромiсний шлях — був налагоджений одночасний
випуск легенiв i добре збройних винищувачiв-полуторапланов типу Й-15,
И-15 бiс i И-153Чайку (И-153БС випуску 1939 року був уже збройний
чотирма синхронними кулеметами БС калiбру 12,7 мм) i швидкiсних
монопланiв типу И-16. Подiбний пiдхiд виявився помилковим:
взаємодiï мiж монопланами й бiпланами в повiтряному боï
органiзувати практично не вдавалося нi в Iспанiï, нi в Китаï,
нi на Халхин-Голi
Нiмецький конструктор Курт Танк, що чуйно реагував на новi iнженернi
iдеï, першим у серединi тридцятих рокiв сконструював прототип винищувача-
високоплана Фокке-Вульф FW-56A1 Штоссер , що досяг тiльки швидкостi 265
км/година на бойовiй висотi. Нацистська Нiмеччина тепер беззастережно
зробила ставку на вiдносно легкий винищувач Вiльгельма Мессершмитта Bf-
109, що мав бiльшi резерви модернiзацiï й V-Образний двигун, у
розвалi цилiндрiв якого можна було встановити як кулемет, так i пушку.
Це дозволяло мати добре збройний i досить маневрений лiтак
Великобританiя iз властивим ïй консерватизмом продовжувала
виробництво полуторапланов “Гладiатор”II поряд з випуском
важких винищувачiв Хаукер “Харрикейн” I i барилася з
органiзацiєю серiйного випуску порiвняно легких i швидкопiдйомних
Супермарин “Спитфайр”IB
У США до початку другоï свiтовоï вiйни винищувальний парк
уважався достатнiм та й вiд iмовiрних супротивникiв Японiï,
Нiмеччинi й Iталiï вони були захищенi океанськими просторами У
Францiï надiйшли бiльш обачно. Мiнiстр авiацiï Пьер Кiт в 1934
роцi оголосив конкурс на новi сучаснi лiтаки всiх класiв, у тому числi
винищувачi. Про свою участь у ньому оголосила всесвiтньо вiдома фiрма по
виробництву спортивних легких лiтакiв Рено-Кодрон, що випустила
знаменитий по своïх пiлотажних властивостях З-690. Вiн вiдрiзнявся
iдеальним спiввiдношенням вагових характеристик, оптимальноï
тяговооруженностью, чистими аеродинамiчними формами й високою мiцнiстю,
особливо в режимi крутого пiкiрування, де лiтак досягав швидкостi 500
км/година. Виконаний цiлком з бакелiтовоï деревини з ретельно
вiдполiрованими поверхнями, спортивний “кодрон” давав ключ
до рiшення численних проблем, що стояли перед конструкторами багатьох
держав
З-690 був закуплений i Радянський Союз пiд прийменником запуску в малу
серiю, щоб мати бiльше доконаний тренувальний^-тренувальний-учбово-
тренувальний винищувач iз двигуном водяного охолодження, оскiльки УТ-2 i
УТ-1 А. С. Яковлева вже не вiдповiдали пропонованим до лiтакiв такого
класу вимогам. Створений же на базi УТ-1 експериментальний АИР-21(в 1940
р. вiн одержав iндекс Я-21) iз французьким двигуном виявився настiльки
складним у пiлотуваннi й нестабiльним у польотi, що про запуск його в
серiю не могло бути й мовлення. Крiм того, передбачалося, що радянськi
ВВС будуть переозброюватися на винищувачi тiльки з рядними двигунами.
Однак незабаром iстина виявилася на поверхнi — у велику серiю в
1938 роцi був запущений яковлевский УТ-2. Бiльше того, пiд виробничу
базу для кодронов був переданий найбiльшiй i сучаснiй меблевiй фабрицi в
СРСР у Филях, що повинна була робити меблi для грандiозного Палацу Рад у
центрi Москви. Розгорнути серiйне виробництво цельнодеревянной
конструкцiï на подiбному пiдприємствi було лише справою часу.
Але будувати З-690 тут не сталi, пояснивши таке рiшення вiдсутнiстю
серiйного двигуна. У дiйсностi, за повiдомленням радянськоï
резидентури у Францiï, лiтнi данi широко розрекламованого Циклона
виявилися досить скромними. Остання модифiкацiя вiтчизняного винищувача
И-16 (тип 29) мала швидкiсть 490 км/година, була збройна 4 кулеметами
ШКАС i одним крупнокалиберним БС i при бiльшiй стелi, подiбнiй дальностi
й кращiй маневреностi. До французького лiтака в Кремлi втратили iнтерес.
Виробнича база була передана молодим iнженерам С. А. Лавочкiну, В. П.
Горбунову й М. И. Гудкову, для яких i спортивний З-690, а пiзнiше креслення-
синьки CR-714, якi з легкою душею в 1939 роцi передала нiмецька
розвiдка, стали своєрiдними навчальним i виробничим
“посiбником”. При створеннi своïх цельнодеревянних
лiтакiв Лагг-1 i пiзнiше Лагг-3 вони використовували технологiю й цiлком
готовi вузли дiтища Риффара. Прототип Лагг-1 був виконаний цiлком iз
червоноï облагородженоï деревини, включаючи лонжерони крила й
силовий набiр фюзеляжу, i вiдполiрований до блиску, за що був вiдразу
наречений випробувачами роялем . Вiн досяг швидкостi 605 км/година на
другiй границi висотностi й був прийнятий у серiю. Правда, його серiйний
побратим Лагг-3 у силу виконання дерев'яноï конструкцiï з
товстоï сосновоï фанери й шорсткуватоï камуфляжноï
фарби, до того ж перевантажений озброєнням, рiдко лiтала швидше
540 км/година, а в землi — уступав И-16 всiх модифiкацiй!
Спортивний пiлотажний лiтак З-690 проте вражав уяву багатьох
конструкторiв, особливо тих держав, якi не могли собi дозволити розкiш
виробництва дорогих суцiльнометалевих винищувачiв. Кращим з них треба
визнати латиський цельнодеревянний бойовий лiтак ВеФ I-16. Iз
чехословацьким компактним мотором Вальтер-Сагитта I-SR потужнiстю всього
455 л/с вiн розвивав швидкiсть 485 км/година на середнiх висотах i був
збройний двома синхронними кулеметами Рейнметалл MG-15 калiбру 7,92 мм.
Вiн i зовнi походив на З-690, але через вiдсутнiсть своïх фенольних
смол для просочення деревини в Латвiï, сосновий планер винищувача
був покритий… меблевоï фонировкой пiд густим шаром лаку.
Лiтак вийшов надзвичайно гарним i летучим . До червня 1940 року
обоє прототипу були повнiстю облiтанi й прийнятi на
озброєння ВВС Латвiйськоï республiки, однак у зв'язку з
народними революцiями у державах Балтiï, спровокованими сталiнським
режимом, так i залишилися на iспитовому аеродромi в Ризi. Радянськi льотчики-
випробувачi перегнали один з них у ЛИИ ВВС Червонiй армiï, де лiтак
iнтересу не викликав через початий випуск Лагг-3 з бiльше високими
лiтними даними. Як i Ме-209 при евакуацiï ВеФ I-16 був знищений
На вiдмiну вiд радянських нiмецькi iнженери перевезли вирiб ВеФ у
Берлiн, де його всебiчно випробували й навiть рекомендували почати його
виробництво. Безперечним достоïнством латвiйськоï схеми було
максимальне скорочення вагових характеристик за рахунок розмiрiв
фюзеляжу й площi площин до 11,43 м2 i максимальне полегшення планери
— злiтна вага становила всього 1540 кг. Для Нiмеччини, який
загрожував дефiцит металу у випадку тривалоï вiйни на два фронти
дерев'янi конструкцiï ставали вирiшальними
Американцi теж захопилися цiєю iдеєю. В 1939 роцi фiрма Белл
початку випробування винищувача XP-77 з мотором 600 л/с, з яким той
досягав швидкостi 560 км/година на висотi 3000 м, що в загальному
вiдповiдало параметрам Р-39Q ейркобра . Однак економiя матерiалiв i
скорочення витрат виробництва були очевиднi. Але трапилося так, що
ейркобру пiсля бою за острiв Гуадалканал льотчики корпуса морськоï
пiхоти США зажадали зняти з озброєння на Тихому океанi.
Випробування XP-77 затяглися, тому що бiльшiсть технiчних фахiвцiв фiрми
було термiново переведене на модернiзацiю ïï у варiантi Р-63А
Кингкобра , що поставляються по ленд-лiзi, головним чином у СРСР. XР-77
побачив свiтло тiльки пiсля вiйни, коли нестаток у ньому вiдпала
Англiйська фiрма”Де Хевилленд”у свою чергу закупила З-690,
але винятково для вивчення максимальних навантажень i можливостей
цельнодеревянной конструкцiï, що в результатi дозволило ïй
створити багатоцiльовий лiтак DH-58 “Москито”, що англiйськi
пiлоти з любов'ю називали лiтаючими меблями
Цим пояснюється те, що всесвiтньо визнаний авторитет в областi
легкомоторноï авiацiï Риффар вирiшив перетворити свiй
безумовно вдалий спортивний лiтак у винищувач. Прототип CR-714 зробив
свiй перший полiт 8 березня 1938 року, i вiдразу фiрма одержав
замовлення на 200 машин. Це було великою несподiванкою, тому що
виробництво спортивних лiтакiв було штучним, а на виготовлення тiльки
одного екземпляра “Циклона” було потрiбно 5 тисяч годин. ДО
5 листопада вдалося здати вiйськовоï приймальноï комiсiï
тiльки 20 винищувачiв, але фiрма виявилася на гранi банкрутства(вiд
цивiльних замовлень довелося вiдмовитися) . Проаналiзувавши ситуацiю з
випуском CR-714, французький уряд анулював державне замовлення.
Фiнляндiя ж, стурбована зосередженням вiйськ Червоноï Армiï в
Прибалтицi й радянсько-фiнляндськiй границi, була зацiкавлена в
збiльшеннi свого винищувального парку, у якому переважали
цельнодеревянние Фоккери D-XXI, i технiчний персонал фiнських ВВС мав
певнi навички обслуговування аналогiчних конструкцiй. Тому Маннергейм
домiгся передачi ïй готових лiтакiв CR-714 i видiлив кредит на
виробництво ще 80 винищувачiв
Але почалася 30 листопада 1939 р. вiйна мiж СРСР i Фiнляндiєю
дозволила привезти в Хельсiнкi тiльки 7 CR-714, якi не встигли взяти
участь у бойових дiях. Пiд тиском Радянського Союзу пiд час iдписання
мирного договору в березнi 1940 р. Фiнляндiя вiдмовлялася вiд вiйськових
закупiвель у Францiï, з якоï вiдносини СРСР були на крапцi
замерзання пiсля пакту Молотова-Риббентропа, i основнi замовлення на
лiтаки уряду Рюти довелося розмiстити в Iталiï, де здобувалися винищувачi-
полутораплани Фиат CR-42 i моноплани G-50. Втiм, через Норвегiю у
Фiнляндiю до травня того ж року вдалося доставити бiля трьох десяткiв
британських Хаукер Харрикейн I, Супермарин Спитфайр IB, 55 легких
бомбардувальникiв Брiстоль Бленхейм IB i 40 американських палубних
винищувачiв Брюстер F 2-A1
У Францiï серiйне виробництво “циклонiв” тривало, тому
що фiнський кредит не був повернутий. Усього до червня 1940 року було
випущено 90 винищувачiв CR-714 СI
У квiтнi 1940 року в умовах гострого дефiциту сучасних винищувачiв для
льотчикiв, що бiгли з окупованоï гiтлерiвцями Польщi, була
сформована спецiальна ескадрилья GC I/145 у складi 53 CR-714 з посиленим
озброєнням. Поляки гордо називали свiй пiдроздiл Варшавський
Дивiзiон . I, хоча винищувач мав саме потужне озброєння серед
французьких i англiйських винищувачiв, що вступили в травнi в бiй з
нiмецькими Люфтваффе, “мессершмиттам” вiн уступав. Недолiком
конструкцiï в першу чергу було шасi, що було слабким з погляду
зльоту iз ґрунтових площадок. Часто воно при рулежке й зльотi так
розбовтувалося , що в польотi не укладалося в нiшу крила, а частiше
залишалося напiвприбраним. Крiм того, у режимi крутого пiкiрування
повiтряним потоком нерiдко вiдсмоктувало заслiнки водяного радiатора, що
приводило до втрати потужностi двигуна i його перегрiву. На бойових
швидкостях керування вимагало бiльших фiзичних зусиль вiд пiлотiв, що
приводило до ïхньоï пiдвищеноï стомлюваностi.
Маневренiсть також залишала бажати кращого. Проте полякам удалося збити
8 нiмецьких лiтакiв. Втрати польських льотчикiв склали 7 льотчикiв i 12
машин. У пiдсумку вони вiдмовилися боротися на цих лiтаках, i циклони
наказом мiнiстра авiацiï Французькоï Республiки Гi де Камбре
були переведенi в розряд учбово-тренувальних винищувачiв Iталiя дуже
швидко вiдреагувала на модну iдею. Захопивши на аеродромах кинутi
циклони у загальному маловiдома фiрма САИ випустила ïхньоï
копiï SAI-107 Гама i SAI-403 Дардо з новими моторами, що у всiх
варiантах гарантувало максимальну швидкiсть 630 км/година при
озброєннi двома 20-мм пушками Маузер. Герман Геринг домiгся
надання фiрмi кредиту на виробництво 2000Дардо , якими планувалося
озброïти германськi ВВС на другорядних дiлянках Захiдного й
Схiдного фронтiв. Мильна булька SAI лопнув до 1943 року, коли Iталiя
випустила всього 13 готових лiтакiв для Люфтваффе! I нацистам довелося
робити винищувачi Bf-109G6 з дерев'яними консолями й хвостовою частиною
по типi радянський Мул-2 уже в 1944 роцi, що рiзко погiршило його технiчнi-льотно-
технiчнi характеристики
25 несправних лiтакiв CR-714 удалося захопити на аеродромах i в
ремонтних цехах нiмецьким технiчним-вiйськово-технiчним командам пiсля
пiдписання миру мiж Нiмеччиною й урядом Петена. Пiсля ремонту з погано
зафарбованими польськими розпiзнавальними знаками на капотах разом з 45
новенькими французькими, виявленими в ангарах фiрми в Бианкуре, всi CR-
714 були переданi нацистами Фiнляндiï, уряд якоï пiшло на
пiдписання договору про взаємодопомогу з Гiтлером проти СРСР
Слабка скороподъемность цього “дарунка Фюрера” i складнi
експлуатацiйнi якостi до того вiдомi тiльки добре пiдготовленим фiнським
льотчикам-випробувачам, змусила використовувати цi лiтаки для
повiтряного патрулювання мiст Або й Ваази, де були аеродроми з бетонним
покриттям. Фiнськi аси в умовах оголошення вiйни Радянському Союзу дуже
швидко оцiнили його недолiки й завжди волiли ïм винищувачi Фоккер
D-XXI, Фиат G-50 i Моран-Солнье MS-405 C1 i MS-406 C1. У мiру зростання
розжарення повiтряних боïв радянська авiацiя нанесла фiнським
винищувачам iстотна втрата — бiльшiсть iз них було загублено вже в
початковий перiод вiйни зi СРСР. Надходження нових лiтакiв для ВВС
Фiнляндiï з кожним мiсяцем скорочувалося, хоча Нiмеччина робила для
цього все можливе, буквально спустошуючи ангари окупованих Францiï,
Голландiï й Пiвнiчнiй Iталiï
У перiод настання Радянськоï Армiï на Карельському фронтi в
1943-1944 роках, коли основнi винищувальнi пiдроздiли фiнських ВВС
минулого або знищенi в повiтряних боях, або залишилися без запасних
двигунiв i частин, “циклони” стали останнiм щитом
Фiнляндiï, тим бiльше, що запасних авiамоторiв було багато. Досвiд
боïв в другiй лiнiï все-таки допомагав запобiгати
бомбардування великих центрiв краïни радянською авiацiєю.
Оскiльки в крутому пiкiруваннi СR-714 досягав величезноï швидкостi
в 900 км/годину, те тактичним нововведенням фiнських пiлотiв стала атака
позаду-зверху на радянськi бомбардувальники й штурмовики iз
граничноï висоти й вихiд з ïï на максимальнiй швидкостi,
порiвнянноï тiльки зi швидкiстю реактивного Ме-262! Винищувачi
супроводу не могли ïх наздогнати, навiть переслiдуючи ïх з
великоï висоти, — вякiв же при спробах наздогнати ïх на
пiкiруваннi зривалося фанерне покриття площин, — а фiни
обмежувалися, як правило, одним заходом. Серйозним суперником CR-714
залишалися бiльше мiцнi й висотнi Ла-5 ФН i Ла-7. У маневреному
повiтряному боï циклони незмiнно програвали радянським винищувачам,
i фiнськi пiлоти волiли пересаджуватися на iншi лiтаки, що були в ладi,
чиВарто дивуватися тому, що до моменту пiдписання советско-финлянского
перемир'я в ладi залишалося ще 20 CR-714, щоправда, всi вони вiдразу
були знятi з озброєння й переданi в лiтнi училища й аматорськi
аероклуби
