Кодрон-Рено CR-714 CI "Циклон" легкий фронтовий винищувач

Iсторiя конструкцiï: На початку тридцятих рокiв ставало усе бiльше очевидним, що винищувачi-бiплани вичерпують своï можливостi й повиннi поступитися мiсцем монопланам. У той же час свободнонесущее крило й механiзм збирання шасi значно збiльшували польотну вагу, що приводило або до скорочення кiлькостi озброєння й боєзапасу, або зменшенню часу, а значить i дальностi польоту через обмеження обсягу паливних бакiв. Не випадково першi європейськi винищувачi iз шасi, що вбираються, Мессершмитт Bf-109B i Полiкарпов И-16 (тип 10 i 17) могли перебувати в повiтрi не бiльше 45 мiнут, або вдвiчi менше, нiж традицiйно виконанi бiплани. Перед авiаконструкторами всього миру встала альтернатива: або йти на неминуче збiльшення польотноï ваги й установки могутнiших двигунiв, або шукати шляхи створення легкого винищувача. У ïхньому середовищi розгорнулася дискусiя про iдеологiю такого лiтака
У Великобританiï ця концепцiя одержала назву Light Fighter Theory, у Францiï — Chasseur tactique leger, у Нiмеччинi — Jagleichtflgzeug. Пiсля випробувань у СРСР оказавшегося безперспективним -навiть у генiальних руках Валерiя Чкалова винищувача Полiкарпова ЦКБ-18(И- 17) був вибраний компромiсний шлях — був налагоджений одночасний випуск легенiв i добре збройних винищувачiв-полуторапланов типу Й-15, И-15 бiс i И-153Чайку (И-153БС випуску 1939 року був уже збройний чотирма синхронними кулеметами БС калiбру 12,7 мм) i швидкiсних монопланiв типу И-16. Подiбний пiдхiд виявився помилковим: взаємодiï мiж монопланами й бiпланами в повiтряному боï органiзувати практично не вдавалося нi в Iспанiï, нi в Китаï, нi на Халхин-Голi
Нiмецький конструктор Курт Танк, що чуйно реагував на новi iнженернi iдеï, першим у серединi тридцятих рокiв сконструював прототип винищувача- високоплана Фокке-Вульф FW-56A1 Штоссер , що досяг тiльки швидкостi 265 км/година на бойовiй висотi. Нацистська Нiмеччина тепер беззастережно зробила ставку на вiдносно легкий винищувач Вiльгельма Мессершмитта Bf- 109, що мав бiльшi резерви модернiзацiï й V-Образний двигун, у розвалi цилiндрiв якого можна було встановити як кулемет, так i пушку. Це дозволяло мати добре збройний i досить маневрений лiтак
Великобританiя iз властивим ïй консерватизмом продовжувала виробництво полуторапланов “Гладiатор”II поряд з випуском важких винищувачiв Хаукер “Харрикейн” I i барилася з органiзацiєю серiйного випуску порiвняно легких i швидкопiдйомних Супермарин “Спитфайр”IB
У США до початку другоï свiтовоï вiйни винищувальний парк уважався достатнiм та й вiд iмовiрних супротивникiв Японiï, Нiмеччинi й Iталiï вони були захищенi океанськими просторами У Францiï надiйшли бiльш обачно. Мiнiстр авiацiï Пьер Кiт в 1934 роцi оголосив конкурс на новi сучаснi лiтаки всiх класiв, у тому числi винищувачi. Про свою участь у ньому оголосила всесвiтньо вiдома фiрма по виробництву спортивних легких лiтакiв Рено-Кодрон, що випустила знаменитий по своïх пiлотажних властивостях З-690. Вiн вiдрiзнявся iдеальним спiввiдношенням вагових характеристик, оптимальноï тяговооруженностью, чистими аеродинамiчними формами й високою мiцнiстю, особливо в режимi крутого пiкiрування, де лiтак досягав швидкостi 500 км/година. Виконаний цiлком з бакелiтовоï деревини з ретельно вiдполiрованими поверхнями, спортивний “кодрон” давав ключ до рiшення численних проблем, що стояли перед конструкторами багатьох держав
З-690 був закуплений i Радянський Союз пiд прийменником запуску в малу серiю, щоб мати бiльше доконаний тренувальний^-тренувальний-учбово- тренувальний винищувач iз двигуном водяного охолодження, оскiльки УТ-2 i УТ-1 А. С. Яковлева вже не вiдповiдали пропонованим до лiтакiв такого класу вимогам. Створений же на базi УТ-1 експериментальний АИР-21(в 1940 р. вiн одержав iндекс Я-21) iз французьким двигуном виявився настiльки складним у пiлотуваннi й нестабiльним у польотi, що про запуск його в серiю не могло бути й мовлення. Крiм того, передбачалося, що радянськi ВВС будуть переозброюватися на винищувачi тiльки з рядними двигунами. Однак незабаром iстина виявилася на поверхнi — у велику серiю в 1938 роцi був запущений яковлевский УТ-2. Бiльше того, пiд виробничу базу для кодронов був переданий найбiльшiй i сучаснiй меблевiй фабрицi в СРСР у Филях, що повинна була робити меблi для грандiозного Палацу Рад у центрi Москви. Розгорнути серiйне виробництво цельнодеревянной конструкцiï на подiбному пiдприємствi було лише справою часу. Але будувати З-690 тут не сталi, пояснивши таке рiшення вiдсутнiстю серiйного двигуна. У дiйсностi, за повiдомленням радянськоï резидентури у Францiï, лiтнi данi широко розрекламованого Циклона виявилися досить скромними. Остання модифiкацiя вiтчизняного винищувача И-16 (тип 29) мала швидкiсть 490 км/година, була збройна 4 кулеметами ШКАС i одним крупнокалиберним БС i при бiльшiй стелi, подiбнiй дальностi й кращiй маневреностi. До французького лiтака в Кремлi втратили iнтерес. Виробнича база була передана молодим iнженерам С. А. Лавочкiну, В. П. Горбунову й М. И. Гудкову, для яких i спортивний З-690, а пiзнiше креслення- синьки CR-714, якi з легкою душею в 1939 роцi передала нiмецька розвiдка, стали своєрiдними навчальним i виробничим “посiбником”. При створеннi своïх цельнодеревянних лiтакiв Лагг-1 i пiзнiше Лагг-3 вони використовували технологiю й цiлком готовi вузли дiтища Риффара. Прототип Лагг-1 був виконаний цiлком iз червоноï облагородженоï деревини, включаючи лонжерони крила й силовий набiр фюзеляжу, i вiдполiрований до блиску, за що був вiдразу наречений випробувачами роялем . Вiн досяг швидкостi 605 км/година на другiй границi висотностi й був прийнятий у серiю. Правда, його серiйний побратим Лагг-3 у силу виконання дерев'яноï конструкцiï з товстоï сосновоï фанери й шорсткуватоï камуфляжноï фарби, до того ж перевантажений озброєнням, рiдко лiтала швидше 540 км/година, а в землi — уступав И-16 всiх модифiкацiй!
Спортивний пiлотажний лiтак З-690 проте вражав уяву багатьох конструкторiв, особливо тих держав, якi не могли собi дозволити розкiш виробництва дорогих суцiльнометалевих винищувачiв. Кращим з них треба визнати латиський цельнодеревянний бойовий лiтак ВеФ I-16. Iз чехословацьким компактним мотором Вальтер-Сагитта I-SR потужнiстю всього 455 л/с вiн розвивав швидкiсть 485 км/година на середнiх висотах i був збройний двома синхронними кулеметами Рейнметалл MG-15 калiбру 7,92 мм. Вiн i зовнi походив на З-690, але через вiдсутнiсть своïх фенольних смол для просочення деревини в Латвiï, сосновий планер винищувача був покритий… меблевоï фонировкой пiд густим шаром лаку. Лiтак вийшов надзвичайно гарним i летучим . До червня 1940 року обоє прототипу були повнiстю облiтанi й прийнятi на озброєння ВВС Латвiйськоï республiки, однак у зв'язку з народними революцiями у державах Балтiï, спровокованими сталiнським режимом, так i залишилися на iспитовому аеродромi в Ризi. Радянськi льотчики- випробувачi перегнали один з них у ЛИИ ВВС Червонiй армiï, де лiтак iнтересу не викликав через початий випуск Лагг-3 з бiльше високими лiтними даними. Як i Ме-209 при евакуацiï ВеФ I-16 був знищений
На вiдмiну вiд радянських нiмецькi iнженери перевезли вирiб ВеФ у Берлiн, де його всебiчно випробували й навiть рекомендували почати його виробництво. Безперечним достоïнством латвiйськоï схеми було максимальне скорочення вагових характеристик за рахунок розмiрiв фюзеляжу й площi площин до 11,43 м2 i максимальне полегшення планери — злiтна вага становила всього 1540 кг. Для Нiмеччини, який загрожував дефiцит металу у випадку тривалоï вiйни на два фронти дерев'янi конструкцiï ставали вирiшальними
Американцi теж захопилися цiєю iдеєю. В 1939 роцi фiрма Белл початку випробування винищувача XP-77 з мотором 600 л/с, з яким той досягав швидкостi 560 км/година на висотi 3000 м, що в загальному вiдповiдало параметрам Р-39Q ейркобра . Однак економiя матерiалiв i скорочення витрат виробництва були очевиднi. Але трапилося так, що ейркобру пiсля бою за острiв Гуадалканал льотчики корпуса морськоï пiхоти США зажадали зняти з озброєння на Тихому океанi. Випробування XP-77 затяглися, тому що бiльшiсть технiчних фахiвцiв фiрми було термiново переведене на модернiзацiю ïï у варiантi Р-63А Кингкобра , що поставляються по ленд-лiзi, головним чином у СРСР. XР-77 побачив свiтло тiльки пiсля вiйни, коли нестаток у ньому вiдпала
Англiйська фiрма”Де Хевилленд”у свою чергу закупила З-690, але винятково для вивчення максимальних навантажень i можливостей цельнодеревянной конструкцiï, що в результатi дозволило ïй створити багатоцiльовий лiтак DH-58 “Москито”, що англiйськi пiлоти з любов'ю називали лiтаючими меблями
Цим пояснюється те, що всесвiтньо визнаний авторитет в областi легкомоторноï авiацiï Риффар вирiшив перетворити свiй безумовно вдалий спортивний лiтак у винищувач. Прототип CR-714 зробив свiй перший полiт 8 березня 1938 року, i вiдразу фiрма одержав замовлення на 200 машин. Це було великою несподiванкою, тому що виробництво спортивних лiтакiв було штучним, а на виготовлення тiльки одного екземпляра “Циклона” було потрiбно 5 тисяч годин. ДО 5 листопада вдалося здати вiйськовоï приймальноï комiсiï тiльки 20 винищувачiв, але фiрма виявилася на гранi банкрутства(вiд цивiльних замовлень довелося вiдмовитися) . Проаналiзувавши ситуацiю з випуском CR-714, французький уряд анулював державне замовлення. Фiнляндiя ж, стурбована зосередженням вiйськ Червоноï Армiï в Прибалтицi й радянсько-фiнляндськiй границi, була зацiкавлена в збiльшеннi свого винищувального парку, у якому переважали цельнодеревянние Фоккери D-XXI, i технiчний персонал фiнських ВВС мав певнi навички обслуговування аналогiчних конструкцiй. Тому Маннергейм домiгся передачi ïй готових лiтакiв CR-714 i видiлив кредит на виробництво ще 80 винищувачiв
Але почалася 30 листопада 1939 р. вiйна мiж СРСР i Фiнляндiєю дозволила привезти в Хельсiнкi тiльки 7 CR-714, якi не встигли взяти участь у бойових дiях. Пiд тиском Радянського Союзу пiд час iдписання мирного договору в березнi 1940 р. Фiнляндiя вiдмовлялася вiд вiйськових закупiвель у Францiï, з якоï вiдносини СРСР були на крапцi замерзання пiсля пакту Молотова-Риббентропа, i основнi замовлення на лiтаки уряду Рюти довелося розмiстити в Iталiï, де здобувалися винищувачi- полутораплани Фиат CR-42 i моноплани G-50. Втiм, через Норвегiю у Фiнляндiю до травня того ж року вдалося доставити бiля трьох десяткiв британських Хаукер Харрикейн I, Супермарин Спитфайр IB, 55 легких бомбардувальникiв Брiстоль Бленхейм IB i 40 американських палубних винищувачiв Брюстер F 2-A1
У Францiï серiйне виробництво “циклонiв” тривало, тому що фiнський кредит не був повернутий. Усього до червня 1940 року було випущено 90 винищувачiв CR-714 СI
У квiтнi 1940 року в умовах гострого дефiциту сучасних винищувачiв для льотчикiв, що бiгли з окупованоï гiтлерiвцями Польщi, була сформована спецiальна ескадрилья GC I/145 у складi 53 CR-714 з посиленим озброєнням. Поляки гордо називали свiй пiдроздiл Варшавський Дивiзiон . I, хоча винищувач мав саме потужне озброєння серед французьких i англiйських винищувачiв, що вступили в травнi в бiй з нiмецькими Люфтваффе, “мессершмиттам” вiн уступав. Недолiком конструкцiï в першу чергу було шасi, що було слабким з погляду зльоту iз ґрунтових площадок. Часто воно при рулежке й зльотi так розбовтувалося , що в польотi не укладалося в нiшу крила, а частiше залишалося напiвприбраним. Крiм того, у режимi крутого пiкiрування повiтряним потоком нерiдко вiдсмоктувало заслiнки водяного радiатора, що приводило до втрати потужностi двигуна i його перегрiву. На бойових швидкостях керування вимагало бiльших фiзичних зусиль вiд пiлотiв, що приводило до ïхньоï пiдвищеноï стомлюваностi. Маневренiсть також залишала бажати кращого. Проте полякам удалося збити 8 нiмецьких лiтакiв. Втрати польських льотчикiв склали 7 льотчикiв i 12 машин. У пiдсумку вони вiдмовилися боротися на цих лiтаках, i циклони наказом мiнiстра авiацiï Французькоï Республiки Гi де Камбре були переведенi в розряд учбово-тренувальних винищувачiв Iталiя дуже швидко вiдреагувала на модну iдею. Захопивши на аеродромах кинутi циклони у загальному маловiдома фiрма САИ випустила ïхньоï копiï SAI-107 Гама i SAI-403 Дардо з новими моторами, що у всiх варiантах гарантувало максимальну швидкiсть 630 км/година при озброєннi двома 20-мм пушками Маузер. Герман Геринг домiгся надання фiрмi кредиту на виробництво 2000Дардо , якими планувалося озброïти германськi ВВС на другорядних дiлянках Захiдного й Схiдного фронтiв. Мильна булька SAI лопнув до 1943 року, коли Iталiя випустила всього 13 готових лiтакiв для Люфтваффе! I нацистам довелося робити винищувачi Bf-109G6 з дерев'яними консолями й хвостовою частиною по типi радянський Мул-2 уже в 1944 роцi, що рiзко погiршило його технiчнi-льотно- технiчнi характеристики
25 несправних лiтакiв CR-714 удалося захопити на аеродромах i в ремонтних цехах нiмецьким технiчним-вiйськово-технiчним командам пiсля пiдписання миру мiж Нiмеччиною й урядом Петена. Пiсля ремонту з погано зафарбованими польськими розпiзнавальними знаками на капотах разом з 45 новенькими французькими, виявленими в ангарах фiрми в Бианкуре, всi CR- 714 були переданi нацистами Фiнляндiï, уряд якоï пiшло на пiдписання договору про взаємодопомогу з Гiтлером проти СРСР
Слабка скороподъемность цього “дарунка Фюрера” i складнi експлуатацiйнi якостi до того вiдомi тiльки добре пiдготовленим фiнським льотчикам-випробувачам, змусила використовувати цi лiтаки для повiтряного патрулювання мiст Або й Ваази, де були аеродроми з бетонним покриттям. Фiнськi аси в умовах оголошення вiйни Радянському Союзу дуже швидко оцiнили його недолiки й завжди волiли ïм винищувачi Фоккер D-XXI, Фиат G-50 i Моран-Солнье MS-405 C1 i MS-406 C1. У мiру зростання розжарення повiтряних боïв радянська авiацiя нанесла фiнським винищувачам iстотна втрата — бiльшiсть iз них було загублено вже в початковий перiод вiйни зi СРСР. Надходження нових лiтакiв для ВВС Фiнляндiï з кожним мiсяцем скорочувалося, хоча Нiмеччина робила для цього все можливе, буквально спустошуючи ангари окупованих Францiï, Голландiï й Пiвнiчнiй Iталiï
У перiод настання Радянськоï Армiï на Карельському фронтi в 1943-1944 роках, коли основнi винищувальнi пiдроздiли фiнських ВВС минулого або знищенi в повiтряних боях, або залишилися без запасних двигунiв i частин, “циклони” стали останнiм щитом Фiнляндiï, тим бiльше, що запасних авiамоторiв було багато. Досвiд боïв в другiй лiнiï все-таки допомагав запобiгати бомбардування великих центрiв краïни радянською авiацiєю. Оскiльки в крутому пiкiруваннi СR-714 досягав величезноï швидкостi в 900 км/годину, те тактичним нововведенням фiнських пiлотiв стала атака позаду-зверху на радянськi бомбардувальники й штурмовики iз граничноï висоти й вихiд з ïï на максимальнiй швидкостi, порiвнянноï тiльки зi швидкiстю реактивного Ме-262! Винищувачi супроводу не могли ïх наздогнати, навiть переслiдуючи ïх з великоï висоти, — вякiв же при спробах наздогнати ïх на пiкiруваннi зривалося фанерне покриття площин, — а фiни обмежувалися, як правило, одним заходом. Серйозним суперником CR-714 залишалися бiльше мiцнi й висотнi Ла-5 ФН i Ла-7. У маневреному повiтряному боï циклони незмiнно програвали радянським винищувачам, i фiнськi пiлоти волiли пересаджуватися на iншi лiтаки, що були в ладi,
чиВарто дивуватися тому, що до моменту пiдписання советско-финлянского перемир'я в ладi залишалося ще 20 CR-714, щоправда, всi вони вiдразу були знятi з озброєння й переданi в лiтнi училища й аматорськi аероклуби