Байронiзм був моментальним, але великим, святим…

Байронiзм був моментальним, але великим, святим i необхiдним явищем у
життi європейських краïн, а може, у життi й усього людства.
Вiн з'явився у хвилини страшноï туги людей, ïх розчарування i
майже розпачу. Пiсля несамовитих екстазiв новоï вiри щодо нових
iдеалiв, проголошеноï наприкiнцi минулого столiття у Францiï,
у передових тодi нацiях європейського людства наступив час,
настiльки не схожий на той, якого очiкували, настiльки далекий вiд вiри
людей, що наступне розчарування вразило своєю глибиною всю Захiдну
Європу. I не вiд одних тiльки зовнiшнiх (полiтичних) причин упали
знову пiднятi на мить кумири, але й вiд внутрiшньоï ïх
неспроможностi, що ясно побачили всi прозорливi серця й передовi розуми.
Новий час ще не означився, новий клапан не вiдкрився, i всi задихалися
пiд заниженим i звуженим над людством колишнiм його обрiєм. Старi
кумири лежали розбитi. I от у цю хвилину й з'явився великий i могутнiй
генiй, жагучий поет. У його звуках зазвучала тодiшня туга людства й
сумне розчарування його у своєму призначеннi й у його iдеалах. Це
була нова й нечувана ще тодi муза помсти й суму, прокльонiв i розпачу.
Дух байронiзму раптом пронiсся нiби по всьому людству, все воно
вiдгукнулося йому. Це був нiби вiдкритий клапан; принаймнi, серед
загальних i глухих стогонiв, навiть переважно несвiдомих, це був саме
той могутнiй крик, у якому об'єдналися всi крики й стогони
людства. Як було не вiдгукнутися на нього й у нас, та й ще такому
великому, генiальному й провiдному розуму, як Пушкiн ? Усякий сильний
розум i всяке великодушне серце не могли й у нас тодi оминути
байронiзму. Та й не за одним лише спiвчуттям до Європи й до
європейського людства, а тому, що й у нас, i в Росiï, саме на
той час, окреслилося занадто багато нових, недозволених i болючих питань
i занадто багато старих розчарувань…