Байронiзм був моментальним, але великим, святим…

Байронiзм був моментальним, але великим, святим i необхiдним явищем у життi європейських краïн, а може, у життi й усього людства. Вiн з'явився у хвилини страшноï туги людей, ïх розчарування i майже розпачу. Пiсля несамовитих екстазiв новоï вiри щодо нових iдеалiв, проголошеноï наприкiнцi минулого столiття у Францiï, у передових тодi нацiях європейського людства наступив час, настiльки не схожий на той, якого очiкували, настiльки далекий вiд вiри людей, що наступне розчарування вразило своєю глибиною всю Захiдну Європу. I не вiд одних тiльки зовнiшнiх (полiтичних) причин упали знову пiднятi на мить кумири, але й вiд внутрiшньоï ïх неспроможностi, що ясно побачили всi прозорливi серця й передовi розуми. Новий час ще не означився, новий клапан не вiдкрився, i всi задихалися пiд заниженим i звуженим над людством колишнiм його обрiєм. Старi кумири лежали розбитi. I от у цю хвилину й з'явився великий i могутнiй генiй, жагучий поет. У його звуках зазвучала тодiшня туга людства й сумне розчарування його у своєму призначеннi й у його iдеалах. Це була нова й нечувана ще тодi муза помсти й суму, прокльонiв i розпачу. Дух байронiзму раптом пронiсся нiби по всьому людству, все воно вiдгукнулося йому. Це був нiби вiдкритий клапан; принаймнi, серед загальних i глухих стогонiв, навiть переважно несвiдомих, це був саме той могутнiй крик, у якому об'єдналися всi крики й стогони людства. Як було не вiдгукнутися на нього й у нас, та й ще такому великому, генiальному й провiдному розуму, як Пушкiн ? Усякий сильний розум i всяке великодушне серце не могли й у нас тодi оминути байронiзму. Та й не за одним лише спiвчуттям до Європи й до європейського людства, а тому, що й у нас, i в Росiï, саме на той час, окреслилося занадто багато нових, недозволених i болючих питань i занадто багато старих розчарувань…