Теорiï про поводження злочинця
У попереднiй главi ми з'ясували, що на поводження людини впливаєйого найближче й бiльше широке соцiальне оточення. Однак i сама людина
своïм поводженням впливає на це оточення, формуючи його.
Людина аж нiяк не пасивна стосовно свого середовища. Самими потужними по
силi зв'язкiв групами в суспiльствi є сiм'я, школа, група
однолiткiв, професiйний колектив тому що бiльшу частину свого часу
людина проводить у цих групах i в них соцiалiзується
Центральним поняттям соцiально-психологiчних теорiй злочинностi є
соцiалiзацiя, метою якоï служить адаптацiя й вживание iндивiда в
прийнятi в суспiльствi норми поводження. Розглянемо тепер деякi iз
кримiнологiчних теорiй цього напрямку
Стосовно до навколишнього середовища люди використовують три основнi
системи реагування — рефлекси, iнстинкти й засвоєнi
реакцiï. Навчання (засвоєння) — найважливiша система
реагування в процесi адаптованого поводження людини. Його особистiсний
розвиток починається з моменту заплiднення яйцеклiтини. При цьому
активно взаємодiють генетичнi компоненти обох батькiв. Пiсля
народження в справу вступає соцiальне середовище (уже тут
немовлята вiдрiзняються друг вiд друга — однi багато сплять, iншi
багато кричать i т.д.). За тiлесним народженням людини треба духовно-
соцiальне становлення, тобто людина вчиться бути людиною
У цьому процесi один подразник пiдмiнюється iншим. На основi цього
положення Гансом — Юргеном Айзенком в 1977р. була розроблена
теорiя по який злочинне, антисоцiальне поводження є природним i
посилюючоï себе в тому випадку, якщо воно приносить
безпосереднє задоволення особистостi, що поводиться певним чином.
По сутi ця теорiя є биосоциальной, а по змiсту
психопаталогической. Тому ïï кримiнологи вiдносять
кпсихопатологии.
Людське поводження — це не автоматичне, рефлекторне реагування, у
його основi лежить активний процес, у якому вирiшальну роль належить
мотивацiям, почуттєвому сприйняттю й складним розумовим процесам.
Ця теорiя була розроблена Альбертом Бандурою (1979р.), що вiн
будує на облiку процесiв пiзнання, що протiкають у мозку мiж
впливами подразника й реакцiï на нього, тобто на облiку
сприйняттiв, спогадiв, подань, передчуттiв i очiкувань
Теорiя диференцiальноï асоцiацiï .
Ця теорiя споконвiчно призначена для пояснення iндивiдуального
злочинного поводження. Дослiдження в цiй областi проводили вiдомi
кримiнологи Клиффорд Шоу (1930р.), i едвин Сазерленд (1939р.) Теорiя
мiстить у собi вiсiм основних постулатiв:
1. Злочинному поводженню вчаться, а не успадковують;
2. Злочинне поводження засвоюється в ходi взаємодiï з
iншими людьми в процесi спiлкування;
3. Найважливiша частина навчання карному поводженню вiдбувається
в групах, що зв'язують своïх членiв тiсними особистими
вiдносинами. Внеличностние засобу комунiкацiï (тiлi-, кiно- i
вiдеофiльми, газети й журнали) грають у процесi засвоєння
кримiнального поводження не настiльки важливу роль;
4. Оволодiння кримiнальним поводженням мiстить у собi вивчення способiв
здiйснення злочинiв, якi бувають i складними, i простими, а також
специфiчних мотивiв, потягiв, виправдань i установок;
5. Розглядаючи закон у позитивному й негативному свiтлi, злочинцi
засвоюють особливу спрямованiсть мотивiв i потягiв. В одному
суспiльствi iндивiдуум контактує з людьми, якi одностайно
ставляться до норм закону, як до правил, що виконуються неухильно,
життя, а в iншому — виявляються в оточеннi людей, якi у
своïх оцiнках вiддають перевагу порушенню законiв;
6. Людина стає злочинцем, коли засвоюванi ïм визначення,
благоприятствующие злочинностi, переважують у його свiдомостi зразки
законослухняного поводження;
7. Засвоєння злочинного поводження не обмежено тiльки процесомiмiтацiï, наслiдування;
8. Хоча злочиннiсть — це вираження загальних потреб i цiнностей,
пояснювати ïï тiльки цими потребами й цiнностями не можна,
тому що й незлочинному поводженнi також є вираженням тих же
самих потреб i цiнностей
Iз цiєï теорiï (диференцiйованоï асоцiацiï)
можна зробити наступнi висновки:
9. необхiдно iстотно полiпшити практику й умови виховання в сiм'ï,
школi, професiйному колективi й групах спiльного проведення
дозвiлля;
10. не можна разом мiстити вперше засуджених разом з рецидивiстами;
Опитування провiдних кримiнологiв показують, що теорiя Сазерленда
має дуже великий вплив, хоча й викликає суперечки Теорiя
стiйкостi
Ïï основоположник Уолтер Реклес (1961р.) задався питанням:
Чому живучий у великому мiстi пiдлiток, незважаючи на високий рiвень
злочинностi, не стає правопорушником? На його думку вiдповiдь
полягає в наступному — соцiальну стiйкiсть особистостi
визначає зовнiшнiй i, особливо, внутрiшнiй контроль, що
виражається у внутрiшнiй стiйкостi. Ïï вiдрiзняють п'ять
ознак:
11. Самовиховання, тобто оцiнка себе як особистостi, полягає в
здатностi самоконтролю, в умiннi оцiнити себе з боку, у чому бiльшу
роль грає повагу закону;
12. Цiлеспрямованiсть виражається в особистому бажаннi зробити
соцiально преемлимую кар'єру. Люди, що поставили перед собою
довгострокову мету, зберiгають iмунiтет, невразливiсть стосовно
протиправностi й злочинностi;
13. Самоконтроль може бути ефективним тiльки тодi, коли мета є
цiлком реалiстичною. Нереальнi бажання й прагнення досягти мети, що
лежить за межами засобiв i можливостей, неминуче ведуть до порушення
внутрiшньоï стiйкостi;
14. Стiйкiсть — це властивiсть людини, що дозволяє йому не
вiддаватися гнiву або розпачу безнадiйностi, коли вiн не
одержує того, що хотiв. Люди, чиï мети виявилися за
межами ïхньоï досяжностi, легко можуть пiддаватися
розчаруванню. Тi, хто схильний до правопорушень, мають iмпульсивний,
нетерплячий характер, тодi як законослухняним людям це властивийо в
набагато меншому ступенi. Вiдсутнiсть фантазiï й нетерплячiсть
викликають у людини нудьгу, що утрудняє реалiстичне подання
про минуле, сьогодення й майбутнє . Люди, схильнi до
злочинностi, завжди бiльшою мiрою нетерплячi, позбавленi
фантазiï й реалiстичний погляд на речi;
15. Характерною ознакою внутрiшньоï стiйкостi людини є
iдентифiкацiя з нормами права. Вiдношення правопорушникiв до закону
характеризується його запереченням, ворожiстю до
правоохоронних органiв i права
Ученi, що дотримуються точки зору теорiï стiйкостi вважають, що
задовiльне самосприйняття (власне Я, понад-я) можна вважати чимсь
начебто соцiально-психологiчноï щеплення проти злочинностi
Поняття внутрiшньоï стiйкостi, уведене Реклессом, кримiнолог Гару
Йенсен розклав на три складовi частини:
16. цiннiсне самовизначення;
17. здатнiсть самоконтролю;
18. повага загальноприйнятоï моралi
Вiн перевiрив свою концепцiю на бiльш нiж чотирьох тисячах схильних i
несхильних до злочинiв середнiх шкiл, що вчаться, i виявив, що злочинцi
й не злочинцi розрiзнялися мiж собою по всiм трьох характеристиках
Теорiя соцiальних зв'язкiв
Кримiнолог Хирши пояснює виникнення протиправностi й злочинностi
ослабленням або розривом зв'язкiв, що iснують у людини iз суспiльством
або з його групою. Вiн уважає, що всi люди потенцiйнi
правопорушники, але ïх утримує страх перед можливою втратою
значимих для нього зв'язкiв з родичами, друзями, колегами й т.д. Хирши
доводить, що соцiальнi зв'язки будь-якоï людини можна роздiлити на
чотири елементи:
19. симпатiю, вiдданiсть, прихильнiсть;
20. ангажированность (зобов'язання), особиста участь;
21. використання зв'язкiв у корисливих цiлях;
22. визнання морального достоïнства прийнятих правил
Цi чотири моменти як вiддiльнi друг вiд друга, так i перебувають в
опосередкованому зв'язку
Зупиняючись на наступнiй теорiï — незбiжних припущень, варто
звернути увагу на те, що вона поглинає в себе трохи з вище
перерахованих теорiй, тобто комбiнацiю багатьох соцiально-психологiчних
теорiй (називаних теорiями середнього рiвня). Ïï недолiк у
тiм, що вона пояснює тiльки навмиснi злочини й не пояснює
злочинiв, доконаних по необережностi. Ïï автори бачать два
рiзних шляхи виникнення злочинностi. Перший вони зв'язують iз теорiями
навчання й контролю (слабка й безпомiчно-нерiшуча вовлеченность людей у
громадське життя, сильний вплив девiантних груп) И другий шлях —
сполучення теорiï навчання й контролю з теорiєю випадкових
структур (у дитинствi дитина може виробити мiцнi зв'язки iз традицiйним
соцiальним ладом, а iз часом, у перiод юностi, цi соцiальнi зв'язки
можуть бути пiдданi розмиванню. Але пiсля певного перiоду часу позитивнi
соцiальнi зв'язки все-таки домiнують
Ця теорiя iмпонує менi тим, що ïï рекомендацiï
спрямованi на ослаблення зв'язкiв злочинцiв один з одним i посилення
контактiв правопорушникiв iз соцiально конформними людьми, а також
розширення ïхньоï можливостi засвоєння традицiйних
нормативних цiнностей. Наприклад, змiцнювати зв'язки засуджених до
позбавлення волi з родичами, священнослужителями, представниками рiзних
суспiльних гуманiтарних фондiв, психологами й т.д.; надавати посильну
допомогу з боку держави пiсля звiльнення з мiсць позбавлення волi;
компенсацiю збитку засуджений повинен уважати частиною карного покарання
(вiд цього виграють i злочинець, i жертва, i суспiльство) i iнше
-Теорiя интеракции (теорiя стигматизацiï). Ця теорiя
займається не тiльки вивченням осiб, офiцiйно квалiфiкованих як
злочинцi, але й виявляє цiкавiсть до процесiв, у ходi яких люди
визначаються як злочинцi
Кримiнолог Говард Беккер розробив модель девiантноï або
злочинноï кар'єри, у якiй головну роль грає интеракция:
Перша стадiя — навмисно або ненавмисно людин робить якусь не
конформну дiю (Надаючись своïм фантазiям, багато з людей бачать
себе здiйснюючi протиправнi дiяння…);
Друга стадiя — пiд час цiєï стадiï людинi,
схильному до соцiального девиации, його злочинне поводження робить
приємнiсть;
На третiй стадiï одним з вирiшальних крокiв у процесi
засвоєння зразкiв девiантного або кримiнального поводження є
досвiд арешту або таврування людини як злочинця;
И останнiм, п'ятим етапом — кроком у злочиннiй кар'єрi
є вступ людини в групу (банду) злочинцiв, тобто вiн переходить у
стадiю своєï девiантноï бiографiï. Цей крок
впливає на самооцiнку людини i його самосприйняття
Хотiлося б звернути увагу на ще одну теорiю — стигматизацiï
(таврування). Теорiя стигматизацiï має важливе практичне
значення. Ïï висновки пiдкреслюють негативнi наслiдки
залучення деяких громадян в область дiï юридичноï машини. Вони
повиннi служити застереженням для органiв правосуддя. Тому що психiка
неповнолiтнiх ще не сформувалася, i вони повишенно сприйнятливi до
нав'язаних соцiальних ролей, це особливо ïх стосується
Розробив цю теорiю Лемерта, що вважає, що саме соцiальний контроль
породжує девиантность, що дiлиться на двi категорiï: первинну
й вторинну. Коли iндивiд починає входити в запропоновану йому
соцiальну роль, вiдбувається первинна девиация. Вторинна ж
девиация виникає з моменту соцiальноï реакцiï на
девiантне поводження. Такi реакцiï суспiльства на факт девиации
приводять до проблеми, що полягає в тiм, що деякi люди починають
надходити вiдповiдно до ролi, що ïм визначило суспiльство. У тих,
хто пережив процес стигматизацiï, виникає негативне подання
пр самому себе, що може викликати серйознi наслiдки для ïхнього
поводження вбудущем. Розробка проблеми особистостi злочинця
вiдiграє бiльшу роль для кримiнологiчноï науки в
профiлактичнiй дiяльностi по попередженню злочинiв, де облiк
особистiсного фактора має вирiшальне значення. Вивчення цього
фактора й облiк особливостей особистостi дозволяє знайти причини
правопорушень i встановити вiдмiнностi злочинцiв вiд не злочинцiв,
виявити iншi фактори, що впливають на здiйснення злочинiв
Вiдхилення вiд загальноприйнятих норм у родиний станi (неповнi
сiм'ï, фактичнi шлюбнi вiдносини батькiв, низький культурний рiвень
вiдносин у сiм'ï, роздiльнi бюджети батькiв, наявнiсть у нiй
стереотипiв правонарушающего поводження, одна дитина в сiм'ï або
навпаки багато дiтей або детдомовское виховання), виховання може
виявитися вирiшальним фактором, що зробив вплив на формування
особистiсних якостей
У групi осiб вiку 18-40 рокiв характерна найбiльша кримiнальна
активнiсть. Частiше роблять злочини особи вiковоï групи 25-29
рокiв, потiм випливають 18-24, 14-17-лiтнi, i, нарештi, 30-40 лiтнi.
Багато хто iз цих категорiй правопорушникiв мають психiчнi вiдхилення,
спадкоємнi (психопатiя, слабоумство у формi дебiльностi та iн.) i
що носять придбаний характер (алкоголiзм , наркоманiя, травми
центральноï нервовоï системи та iн.).
Тенденцiя росту злочинностi неповнолiтнiх (практично на 10-14% щороку!),
вимагає пiдготовки не тiльки моральноï, але й
спецiальноï правовий
Основну частину злочинцiв становлять злодiï, убивцi, розбiйники,
хулiгани, шахраï, грабiжники, ґвалтiвники, а також нанесшие
постраждалi тiлеснi ушкодження. Як правило, у таких людей у наявностi
може бути спецiальний рецидив (повторне здiйснення тих же або подiбних
правопорушень серед злочинцiв). Варто звертати увагу на особливе
вiдношення до закону, трудову дiяльнiсть до здiйснення злочину; на
рiвень утворення злочинцiв звичайно нижче, нiж у законослухняних
громадян; на сучасне положення, виражене в iстотному матерiальному
розшаруваннi суспiльства видiляє особистiсть злочинця по майновому
положенню, тобто по доходах; на характер i тривалiсть злочинноï
дiяльностi
Бiльшiсть злочинцiв мають бiльше правових знань, чим законослухнянi
громадяни. Однак у них вiдсутнє поважне вiдношення до права, не
є потреби випливати його приписанням
Не слiд забувати, що в проблеми злочинностi є етична сторона й
боротьба iз цим негативним соцiальним явищем зачiпає iнтереси
певних людей. Якщо вивчати життя, особистi якостi, обставини, моральне й
фiзичне здоров'я таких людей, з'явиться можливiсть зрозумiти особистiсть
злочинця. Сам термiн особистiсть злочинця умовний i скорiше є
науковою абстракцiєю, чим характеристикою конкретноï людини.
Iнший, неетичний пiдхiд до людськоï особистостi веде до
використання аморальних методiв вивчення й антилюдських висновкiв. Не
повиннi ставати пiдставою для якоï-небудь дискримiнацiï нiякi
обставини народження, соцiального походження, раси, нацiональностi
людини й т.д. У цьому суть етичноï сторони проблеми злочинностi, що
розглядається iз соцiальних i бiологiчних позицiй .
Ретельне вивчення соцiального мiкросередовища формування особистостi,
конкретноï ситуацiï здiйснення злочину дозволить установити
причини й умови здiйснення конкретного злочину. При визначеннi заходу
кримiнально-правового впливу, суд керується трьома основними
факторами: особистiстю винного, суспiльно небезпечним дiянням i
обставинами, що зм'якшують або обтяжують вiдповiдальнiсть. При цьому
особистiсть винного грає самостiйну й важливу роль при призначеннi
судами справедливого й обґрунтованого покарання. В основу методики
iндивiдуалiзацiï покарання з урахуванням особистостi злочинця також
покладена типологiя особистостi
Дослiдження в областi особистостi злочинця дозволили розробити
правоохоронним органам метод формування психологiчного портрета, що
полягає в тому, що пiсля обробки слiдчих i оперативних матерiалiв
складається портрет передбачуваного злочинця. У портретi вказують
його передбачуванi фiзичнi, психологiчнi й соцiальнi характеристики
(психологiчний тип, наявнiсть психiчних вiдхилень, фiзична данi, рiвень
утворення, культури).
Вивчення особистостi злочинця має велике значення як для
кримiнологiï, так i для всього суспiльства в цiлому. Злочиннiсть
є явище соцiальне, пов'язане з певним антигромадським поводженням
людей. Причина злочинностi — це синтез рiзних явищ соцiальноï
й бiологiчноï властивостi. Певний склад економiчних, iдеологiчних,
соцiальних, бiологiчних факторiв дає реакцiю, називану злочином
Результати вивчення особистостi злочинця є основою для розробки
попередження злочинiв
