Танкобудування в СРСР
Напередоднi Великоï Вiтчизняноï вiйни бронетанковi ймеханiзованi вiйська стали головною ударною силою Червоноï
Армiï. Радянськi конструктори створили машини iз противоснарядним
бронюванням, сильним озброєнням i високою рухливiстю. По бойових
якостях вони перевершували танки iнших держав i повнiстю вiдповiдали
вимогам того рокiв. Прийнятi на озброєння 19 грудня 1939 року
танки: легкий Т-40, середнiй Т-34 i важкий КВ , почали надходити у
вiйська iз другоï половини 1940 року. До початку вiйни було
виготовлено 1861 Т-34 i КВ. З них у прикордонних вiйськових округах, що
прийняли перший удар гiтлерiвськоï вiйськовоï машини,
налiчувалося 967 Т-34 i 508 КВ. Основу ж танкового парку Червоноï
Армiï — бiльше 23 тисяч машин становили танки, виробництво
яких почалося в 1931-1932 роках, у першу чергу легенi Т-26 i БТ. У ходi
вiйни вiдносна кiлькiсть легких танкiв зменшувалося, хоча спочатку в 1941-
1942 роках ïхнiй випуск зрiс. Це було викликано необхiднiстю
скорiше дати армiï якнайбiльше бойових машин. Налагодити ж випуск
легких танкiв, використовуючи автомобiльнi агрегати, було порiвняно
просто.
Восени 1941 року створюється легкий танк Т-60, в 1942 роцi —
Т-70. Вони вiдрiзнялися простотою конструкцiï й недорогим
виробництвом. Але бойовий досвiд показав, що легенi танки недостатньо
боєздатнi через слабке озброєння й бронювання. Тому з кiнця
1942 року ïх випу ск у СРСР рiзко скоротився, а наприкiнцi 1943
року був припинений. потужностi, Що Звiльнилися, використовувалися для
виробництва створених на базi Т-70 самохiдних установок
З перших же годин вiйни танки Т-34 взяли участь у боях i показали
неперевершенi бойовi якостi. Супротивник, нiчого не знаючи про нашi новi
танки, не був гото в до встр ече з ними. Його основнi танки Т -III i Т-
IV не могли вести бiй iз тридцатьчетверками. Пушки не пробивали броню
Т-34, у той час як останнi могли розстрiлювати ворожi машини iз
граничних вiдстаней прямого пострiлу. Пройшов рiк, перш нiж нiмцi
протиставили ïм бiльш-менш рiвноцiннi по моцi вогню й бронюванню
машини
Броня важкого КВ на початку вiйни взагалi не пробивалася снарядами
нiмецьких танкових i протитанкових гармат. Однак деякi конструктивнi
недоробки зажадали в другiй половинi 1942 року його модернiзацiï,
результатом якоï з'явився КВ-1С. Випускавшийся восени 1943 року
невеликою серiєю КВ-85 став перехiдною моделлю до нових важких
танкiв ИС-2. Узимку 1943/44 роки промисловiсть освоïла випуск
могутнiшого ИС-З .
З 1943 року в РККА велике поширення одержали самохiднi артилерiйськi
установки (САУ або СУ). Виникли вони в результатi установки пушки або
гаубицi на базi освоєних заводами танкiв. Рiзниця мiж ними
полягала у вiдсутностi вежi й спрощенiй установцi знаряддя з обмеженими
кутами горизонтального наведення. Причиною створення таких бойових машин
як засобу пiдтримки танкiв i пiхоти була можливiсть установки на тiй же
базi могутнiшого знаряддя, чим на танку
Однак перебудова виробництва на новий тип бойовоï машини спричинила
б хоча й коротке, але неминуче скорочення випуску. Треба було знайти
базу танка, що вимагала найменших переробок пiд СУ. Цьому задовольняла
база Т-70, на якiй була створена СУ-76. Однак незабаром з'ясувалося, що
нi СУ-76, нi СУ-122, створена на базi Т-34, не здатнi успiшно боротися з
новими нiмецькими танками Пантера i Тигр. Тодi на базi Т- 34-76
розробили СУ-85, що восени 1944 року перемiнила у виробництвi ще бiльш
потужна СУ-100. Обидвi установки мали протитанкову спрямованiсть.
Наприкiнцi 1943 року з'явилися важкi установки на базi танкiв ИС —
IСУ-152, а в 1944 роцi — IСУ-122, якi могли успiшно супроводжувати
пiхоту
Хоча Т-34 як середнiй танк не мав собi рiвних i повнiстю задовольняв
наших танкiстiв, особливо пiсля випуску в 1944 роцi модифiкацiï Т-
34-85, конструктори, з огляду на досвiд боïв, створили новий
середнiй танк Т-44.
Радянська бронетанкова технiка якiсно не уступала, а в багатьох випадках
i перевершувала ворожу . У кiлькiсному ж вiдношеннi по танках i
самохiдних знаряддях Червона Армiя майже завжди мала перевагу (звичайно
ж, у деяких операцiях супротивниковi вдавалося домогтися переваги).
И в 1945 роцi випуск бронетанковоï технiки практично не знижувався— у першому пiврiччi виготовили бiльше 15 тис. танкiв i СУ. Усього
ж з початку вiйни й до 30 червня 1945 року армiя одержала ïх бiльше
95 тис. Причому найважчим для виробництва був жовтень 1941 року (640
танкiв), коли заводи евакуювалися на схiд. Iз травня 1942 року
промисловiсть перейшла двохтисячний мiсячний рiвень i нижче вже не
спускалася
Легкий танк Т-60
Червоноï Армiï, ЩоНадiйшов напередоднi вiйни на
озброєння, танк Т-40 виявився непридатним для бойових дiй через
слабiсть озброєння й захисту. У той же час армiя гостро мала
потребу в масовому танку. У перiод, коли основнi танковi заводи
евакуювалися на схiд, для рiзкого збiльшення випуску танкiв можна було
використовувати автомобiльнi заводи. У цьому змiстi база танка Т-40
заслуговувала на увагу, оскiльки на ньому застосовувалися автомобiльнi
агрегати. Конструктори на чолi з Н.А. Астровим зайнялися переробкою Т-
40, у першу чергу посиленням озброєння й бронi. Для початку
довелося пожертвувати здатнiстю плавати . Потiм багато зусиль зажадало
полiпшення озброєння
Установити що була 45-мм танкову гармату не вдалося, тому що нова машина
була занадто легкою. Тому довелося змонтувати 20-мм скорострiльну
авiацiйну гармату ШВАК-20 (при установцi на танк вона одержала
позначення ТШН). Для боротьби iз броньованими цiлями до гармати
розробили снаряд iз сердечником з карбiду вольфраму Легкий танк Т-60
(1941 р.)
Схема бронювання танка Т-60
Установити що була 45-мм танкову гармату не вдалося, тому що нова машина
була занадто легкою. Тому довелося змонтувати 20-мм скорострiльну
авiацiйну гармату ШВАК-20 (при установцi на танк вона одержала
позначення ТШН). Для боротьби iз броньованими цiлями до гармати
розробили снаряд iз сердечником з карбiду вольфраму
Новий танк одержав позначення Т-60. Ходова частина його залишилася
колишньоï, як у Т-40, але форма корпуса змiнилася убiк бiльше
рацiональноï установки броньових аркушiв збiльшеноï товщини.
Вага при цьому зрiс, а швидкiсть зменшилася
Броньовi аркушi корпуса склепленi, пiзнiше ïх стали зварювати. У
переднiй частинi корпуса розмiщенi головна й бортова передачi й
механiзми керування, у серединi праворуч — мотор, лiворуч —
бойове вiддiлення, у заднiй частинi бензобаки
Озброєння складалося з гармати ТШН i спареного кулемета ДТ i
встановлювалося в конiчнiй вежi, круглоï або багатогранноï
залежно вiд модифiкацiï
Перший серiйний танк покинув завод 15 вересня 1944 року, а восени 1942
року його виробництво припинилося. Усього було випущено близько 6000
машин. В 1941-42 гг. як експеримент на танках Т-60 установлювалися
напрямнi реактивних снарядiв БМ- 8-24.
Танк мав задовiльну маневренiсть, гарну прохiднiсть, був дешевий i про
ст у производстве.
Легкий танк Т-70
На початку 1942 року колектив конструкторiв на чолi з Н.А. Астровим
розробив новий легкий танк, що з'явився розвитком Т-60. Насамперед, Т-70
був краще броньований i збройний. Корпус i вежа виконанi з рацiональними
кутами нахилу броньових аркушiв. Вiддiлення керування перебувало в
корпусi попереду лiворуч, трансмiсiйне вiддiлення — попереду
праворуч. Через те, що силовий агрегат — два спарених
автомобiльних шестицилиндрових мотори, розмiщався уздовж правого борта,
бойове вiддiлення з вежею змiщено влiво в середнiй частинi корпуса.
Ведучi колеса перебували попереду, а напрямнi — позаду. Головний
фрикцiон i коробка передач розмiщалися праворуч у блоцi з моторами, а
головна передача й бортовi фрикцiони — у переднiй частинi корпуса
Легкий танк Т-70М (1942 р.)
Схема бронювання танка Т-70
Корпус виготовлений iз броньових аркушiв, з'єднаних зварюванням
або клепкою. Верхнiй аркуш корпуса над мотором знiмний, змонтований на
петлях. У кормовiй частинi корпуса праворуч розташованi вентилятор i
радiатори, лiворуч, в окремому вiдсiку з герметичною броньовою
перегородкою, два паливних баки ємнiстю по 220 лiтрiв
На танках у рiзний час установлювалися зваренi або литi вежi.
Командирське сидiння перебуває лiворуч вiд гармати. Гармата
змiщена у вежi вправо. Наведення вежi ручна. Кути пiднесення й зниження
гармати й спареного кулемета +20 градусiв, -60 градусiв
З вересня 1942 року танки Т-70 випускалися з посиленою ходовою частиною.
Була збiльшена ширина трака до 300 мм, ширина ковзанок, лiнивцiв i
пiдтримувальних роликiв. Деякi змiни внесенi у ведуче колесо, бортову й
головну передачi. Цi танки iнодi називалися Т-70М.
Усього було випущено 8226 Т-70, тобто по масовостi виробництва вони
стояли на другому мiсцi пiсля Т-34.
Низька прицiльна скорострiльнiсть, викликана сполученням однiєю
людиною функцiй навiдника й заряджаючого, змусила зняти на початку 1943
року танк Т-70 з виробництва й замiнити його трохи полiпшеною моделлю
Т-80 зi збiльшеною вежею, у якiй розмiщалися два чоловiки. Ходова
частина, трансмiсiï й агрегати керування, та iнше залишилися такими
ж, як i в Т-70.
На танку Т-80 мотори були форсованi до 85 л.с. Вага виросла до 11,6
тонни, а висота — до 217 див. Було посилене бронювання борта
корпуса до 25 мм. Боєкомплект до гармати збiльшився до 94 снарядiв
Танк Т-80 був свого роду зенiтним танком. Кут пiднесення пушки й
кулемета становив 60 градусiв. Танк мав зенiтний коллиматорний прицiл i
мiг вести вогонь по лiтаках i по верхнiх поверхах будинкiв у мiськi боях
Танк Т-80 випускався недовго й був знятий з виробництва (усього
виготовлене 75 машин).
Легка САУ СУ-76
До початку Великоï Вiтчизняноï вiйни в СРСР не було створено
жодного зразка масовоï самохiдноï артилерiï, придатного
для прийняття на озброєння Червоноï Армiï. У ходi
воєнних дiй стала очевидноï необхiднiсть створення
самохiдноï артилерiï, насамперед для боротьби з ворожими
танками. З 1942 року нiмецькi танки одержали посилену броню й нашим
основним протитанковим гарматам сорокапяткам стало не пiд силу боротися
з ними. Броня нiмецьких танкiв пробивалася тiльки снарядами 76, 2-мм
пушки Ф-22, або ïï вдосконаленоï моделi ЗИС-3 зразки 1942
року. Напрошувалося рiшення поставити гармату на самохiдне шасi. Однак у
ходi вiйни серйозна перебудова виробництва бойових машин з неминучим при
цьому скороченням продукцiï була неприпустима
Тому за основу взяли шасi танка Т-70. Восени 1942 року пiсля випуску
декiлькох досвiдчених екземплярiв легких самохiдних установок почалося
серiйне виробництво СУ-76. До кiнця 1942 року ïх було випущено
всього 26 штук. Але в наступному роцi — уже кiлька тисяч
