Межi призначення покарання по росiйському карного законодавству
Необхiднiсть спецiальних норм про кримiнальну вiдповiдальнiстьнеповнолiтнiх у карному правi прямо випливає iз принципiв
справедливостi й гуманiзму. З одного боку, неповнолiтнiй, через його
фiзичну й розумову незрiлiсть, має потребу в спецiальнiй охоронi й
турботi, i тому суспiльство не може пред'явити йому вимоги, рiвнi з
вимогами, пред'явленими до особи дiйшлоï вiк. З iншого боку,
особливостi психологiï неповнолiтнього дозволяють кращим образом
реалiзувати мети карного покарання. Часто оптимальний шлях виправлення
неповнолiтнього — застосування мер виховного впливу, що не є
карним покаранням. Розкриття сутностi й особливостей кримiнальноï
вiдповiдальностi неповнолiтнiх тiсно пов'язане з розглядом форм, у яких
виступає ця вiдповiдальнiсть
Специфiка кримiнальноï вiдповiдальностi неповнолiтнiх
обумовлює й особливостi покарання цiєï категорiï
злочинцiв. Установлення кримiнальноï вiдповiдальностi припускають
не тiльки визначення кола дiянь, визнаних суспiльно небезпечними й у
силу цього протиправними, але i ïхнє осудження,
загальнодержавна негативна оцiнка; при тiм мiра цiєï оцiнки
заздалегiдь визначена у виглядi санкцiй вiдповiдних норм закону.
Визначаючи iснуюче тут спiввiдношення О.е. Лейст уважає, що
санкцiя й вiдповiдальнiсть спiввiдносяться як змiст i форма. Я гадаю,
навпаки, санкцiя з передбаченим нею покаранням є формою вираження
вiдповiдальностi. Таке спiввiдношення зберiгається й при
суб'єктивному сприйняттi й розумiннi кримiнальноï
вiдповiдальностi правосубъектними особами (суб'єктами
вiдповiдальностi). Вiдповiдальне стан суб'єкта припускає
наявнiсть у нього подання про погрозу покаранням, що вiн може понести у
випадку порушення закону, здiйснення злочину. Подання про
вiдповiдальнiсть пов'язане зi свiдомiстю неминучостi покарання. Питання
про те, що кримiнальна вiдповiдальнiсть немислима без покарання,
має велике значення, особливо коли мова йде про неповнолiтнi. Нове
росiйське карне законодавство, увiвши в дiю ряд нових iнститутiв
звiльнення вiд кримiнальноï вiдповiдальностi й покарання, дало
багату ïжу для мiркувань, похитнуло традицiйне подання про
невiд'ємний зв'язок покарання зi злочином, про неможливiсть
вiдповiдальностi покарання.
Особливий iнтерес представляє законоположення, передбачене ч. 1
ст. 90 Кримiнального Кодексу РФ, що говорить: Неповнолiтнiй, що вперше
зробив злочин невеликоï або середньоï ваги, може бути
звiльнений вiд кримiнальноï вiдповiдальностi, якщо буде визнано, що
його виправлення може бути досягнуте шляхом застосування примусовим мер
виховного впливу. Ïхнього цього положення випливає дуже
важливий висновок: залучення неповнолiтнього до кримiнальноï
вiдповiдальностi не завжди закiнчується застосуванням покарання;
воно може обмежуватися застосуванням судом примусовим мер виховного
характеру, що не є карним покаранням. I, як говорилося вище,
вiдбувається звiльнення вiд покарання, але не вiд
вiдповiдальностi. Крiм того, передбачаючи можливiсть замiни карного
покарання у вiдношеннi неповнолiтнiх мiрами виховного характеру,
законодавець ураховував специфiку самоï кримiнальноï
вiдповiдальностi неповнолiтнiх, обумовленою вiковою й психологiчною
особливостями особистостi злочинця (ст. 89 Кримiнального Кодексу РФ).
Отже, при рiшеннi питання про призначення покарання неповнолiтнiм суду
варто обговорювати насамперед можливiсть застосування покарання, не
пов'язаного з позбавленням волi, маючи на увазi не тiльки вимоги,
викладенi в ст. 60 Кримiнального Кодексу РФ (характер i ступiнь
суспiльноï небезпеки доконаного злочину, данi про особистостей,
обставини, що зм'якшують i обтяжують покарання), але й умови,
передбаченi ст. 89 Кримiнального Кодексу РФ (умови життя й виховання
неповнолiтнього, рiвень психiчного розвитку, iншi особливостi
особистостi, вплив старших за вiком осiб). Суд вправi ухвалити рiшення
щодо призначеннi неповнолiтньому покарання у виглядi позбавлення волi
лише тодi, коли виправлення його неможливо без iзоляцiï вiд
суспiльства, обов'язково мотивувавши у вироку ухвалене рiшення.
Суди не повиннi допускати випадкiв застосування карного покарання до
неповнолiтнiх, що вперше совершили злочин, що не представляють
великоï суспiльноï небезпеки, якщо ïхнє виправлення
й перевиховання може бути досягнуте шляхом застосування примусових
заходiв виховного впливу, передбачених ст. 90 Кримiнального Кодексу РФ.
Необхiдно також нагадати, що рiшення про звiльнення неповнолiтнього вiдкримiнальноï вiдповiдальностi або вiд покарання й застосування до
нього примусових заходiв виховного впливу, передбачених ст. 90 ч. 2 i ч.
2 ст. 92 Кримiнального Кодексу РФ, приймається судом колегiально,
у результатi судового розгляду. А, що надiйшло в суд припинене органами
наслiдку кримiнальна справа у вiдношеннi неповнолiтнього, виправлення
якого може бути досягнуте шляхом примусових заходiв виховного впливу,
вiдповiдно до ч. 2 ст. 8 Кримiнально-Процесуального Кодексу РСФСР
розглядається суддею одноосiбно. При цьому в судове засiдання
повиннi бути викликанi прокурор, неповнолiтнiй, його законний
представник, захисник i заслуханий думку учасникiв процесу про
можливiсть обмежитися застосуванням примусових заходiв виховного впливу.
Вiдповiдно до Постанови Пленуму Верховного Суду Росiйськоï
Федерацiï 7 Про судову практику по справах про злочини
неповнолiтнiх вiд 14 лютого: Судам варто мати на увазi, що у
вiдповiдностi зi ст. 90 Кримiнального Кодексу РФ неповнолiтньому
одночасно може бути призначено кiлька примусових заходiв виховного
впливу, наприклад, попередження й передача пiд нагляд батькiв,
покладання обов'язку загладити заподiяна шкода й обмеження дозвiлля.
Необхiдно звернути увагу, що при передачi неповнолiтнього пiд нагляд
батькiв або осiб, ïх що замiняють, суд повинен переконатися в тiм,
що зазначенi особи мають позитивний вплив на пiдлiтка, правильно
оцiнюють вчинене ïм, можуть забезпечити належне поводження й
повсякденний контроль за неповнолiтнiм. Для цього необхiдно зажадати
матерiал, що характеризує, перевiрити умови життя батькiв або
осiб, ïх що замiняють, можливiсть матерiального забезпечення
пiдлiтка й т.д. I незважаючи на те, що закон не вимагає згоди
батькiв або осiб, ïх що замiняють, на передачу ним неповнолiтнього
пiд нагляд, така згода судам повинне бути отримане. У постановi суду про
рiшення про припинення карноï справи й застосування до
неповнолiтнього заходiв виховного впливу передачi пiд нагляд батькiв
(родичiв, опiкунiв), або спецiалiзованого державного органа або
обмеження дозвiлля й установлення особливих вимог до поводження, у ньому
необхiдно вказати строк, протягом якого застосовується дана мiра
Визначаючи межi призначення покарання неповнолiтнiм, важливо визначити
вiк кримiнальноï вiдповiдальностi. Настання кримiнальноï
вiдповiдальностi можливо тiльки для осiб, якi усвiдомлюють фактичний
характер своïх дiй (бездiяльностi) i розумiють ïхнє
соцiальне значення. А певний рiвень розвитку здобувається з вiком,
малолiтня ж дитина ще не усвiдомлює соцiальнi цiнностi, а нерiдко
не розумiє й фактичного значення своïх дiй, вiн не здатний
простежити розвиток причинних зв'язкiв мiж своïми дiями й
наступними явищами. Тiльки виховний вплив дорослих, контакти з
однолiтками, власний життєвий досвiд дозволяють дитинi придбати
знання, необхiднi для нормального життя в суспiльствi.
Тому встановлення вiкових границь вiдповiдальностi за своє
поводження припускає, що по досягненнi певного вiку вже розумiють,
що добре й що погано, що робити не можна, у яких випадках
ïхньоï дiï можуть заподiяти шкоду. Отже, неповнолiтнiм
зiзнаються особи, яким за часом здiйснення злочину здiйснилося
чотирнадцять, але не здiйснилося вiсiмнадцяти рокiв. Судам необхiдно
мати на увазi, що у вiдповiдностi зi статтею 329 Кримiнально-
Процесуального Кодексу РСФСР установлення вiку неповнолiтнього входить
до числа обставин, що пiдлягають доведенню по справах неповнолiтнiх
При цьому потрiбно враховувати, що особа вважається достигшим
вiку, з якого наступає кримiнальна вiдповiдальнiсть, не в день
народження, а пiсля закiнчення доби, на якi доводиться цей день, тобто з
нуля годин наступноï доби. А при встановленнi вiку судово-медичною
експертизою вдень народження пiдсудного слiд уважати останнiй день того
року, що названий експертами, i при визначеннi вiку мiнiмальною й
максимальною кiлькiстю рокiв суду варто виходити з передбачуваного
експертизою мiнiмального вiку такоï особи
У Кримiнальному Кодексi РФ уперше в iсторiï росiйського права
питанням вiдповiдальностi й покарання неповнолiтнiх, що зробили суспiльно-
небезпечнi дiяння, забороненi карним законом, присвячений спецiальний
роздiл V у Кримiнальному Кодексi РФ. Разом з тим, карне законодавство
Росiï й закордонний краïн завжди передбачало норми, що
вiдзначають правовi наслiдки за злочини, доконанi дорослими особами й
неповнолiтнiми. Отже, як уже було сказано вище, досягнення встановленого
законом вiку — один з обов'язкових ознак суб'єкта злочину. I
очевидно, що при визначеннi вiку, з досягненням якого особа може бути
притягнуте до кримiнальноï вiдповiдальностi, за основу береться
рiвень свiдомостi людини, його здатнiсть розумiти характер чинених
ïм дiй, ïхню суспiльну небезпеку й значення, а також
можливiсть керувати ними. Варто також ураховувати, що вiдповiдно до
частини 3 статтi 20 Кримiнального Кодексу РФ якщо неповнолiтнiй досяг
вiку, з якого вiн може бути притягнутий до кримiнальноï
вiдповiдальностi, але має не пов'язане iз психiчним розладом
вiдставання в психiчному розвитку, що обмежує його здатнiсть
усвiдомлювати фактичний характер i суспiльну небезпеку своïх дiй
(бездiяльностi) або керувати ними, вiн не пiдлягає кримiнальнiй
вiдповiдальностi.
Законодавець установив, що при наявностi даних, що свiдчать про розумову
вiдсталiсть неповнолiтнього пiдсудного, у силу статей 78 i 79 Кримiнально-
Процесуального Кодексу РСФСР призначається судова комплексна психолого-
психiатрична експертиза для рiшення питання про наявнiсть або
вiдсутнiсть у неповнолiтнi вiдставання в психiчному розвитку. При цьому
в обов'язковому порядку повинен бути поставлений питання про ступiнь
розумовоï вiдсталостi неповнолiтнього, iнтелектуальне розвиток
якого не вiдповiдає його вiку.
Як установлення вiку, так i психiчного, розумового розвитку
неповнолiтнього є необхiдно стадiєю в карному процесi при
розглядi справи в судi. Адже встановлення цих обставин можуть iстотно
впливати на ступiнь провини й, зрозумiло, на мiру покарання
У випадку здiйснення суспiльно небезпечного дiяння особою, що не досягло
вiку кримiнальноï вiдповiдальностi, або неповнолiтнiм, що достигли
цього вiку, що внаслiдок вiдставання в психiчному розвитку не мiг
усвiдомлювати характер i небезпеку доконаного ïм дiяння, вiдсутнi
ознаки суб'єкта злочину, тобто пiдстава для кримiнальноï
вiдповiдальностi. У цьому випадку примусовi заходи виховного впливу
застосовуються до цих осiб не в порядку, передбаченим адмiнiстративним
законодавством
Особливостi психiки неповнолiтнього i його соцiального статусу
припускають особливостi застосовуваних до нього мер карного покарання:
мiри цi бiльше м'якi, бiльшою мiрою орiєнтованi на виховний вплив
i вiдбивають умови життя неповнолiтнього в суспiльствi. До
неповнолiтнього не застосовуються найбiльш суворi мiри карного
покарання. Так, у вiдповiдностi зi статтею 59 Кримiнального Кодексу РФ,
страта не може бути застосована особам, що зробили злочину у вiцi до
вiсiмнадцяти рокiв, i чоловiкам, що досягли до моменту винесення вироку
шiстдесятирiчного вiку. Також до неповнолiтнього не може бути
застосована така мiра карного покарання, як довiчне позбавлення волi.
Позбавлення волi неповнолiтнiм не може бути призначене понад десять
рокiв (ст. 88 Кримiнального Кодексу РФ). Карний закон не
передбачає застосування до неповнолiтнiх покарань, застосування
яких неможливо або недоцiльно через особливостi соцiального статусу
неповнолiтнього (позбавлення права займати певнi посади, конфiскацiя
майна, обмеження волi й покарання, застосовуванi до
вiйськовослужбовцiв). Примiром, за злочини проти вiйськовоï служби,
чиненi рядовим i сержантським складом вiдповiдно до Закону РФ вiд 11
лютого 1993 р. Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу, можуть
вiдповiдати особи, що досягли 18-лiтнього вiку, а вiдносно офiцерського
складу вiковий потовк пiднiмається ще вище. Суб'єктом
злочинiв проти правосуддя, чинених, наприклад, суддями, може бути особа,
що досягла 25-лiтнього вiку. Поряд iз цими суб'єктами деяких
злочинiв, пов'язаних з особливим характером дiй, можуть бути тiльки
повнолiтнi, наприклад, при залученнi особи, що не достигли 18 рокiв, у
здiйсненнi злочинiв або iншу антигромадську дiяльнiсть (ст. 150 i 151
Кримiнального Кодексу РФ). Не коливає цiєï вiковоï
планки й появи в цивiльному правi iнституту емансипацiï (ст. 27
Цивiльного Кодексу РФ). У силу статей 21 i 27 Цивiльного Кодексу й ст.
13 Судового Кодексу РФ самостiйну вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду
несуть неповнолiтнi, якi в момент заподiяння шкоди, а також у момент
розгляду судом питання про вiдшкодування шкоди мали повну
дiєздатнiсть у порядку емансипацiï або одружилися до
досягнення 18-лiтнього вiку. Штраф неповнолiтнiм призначається в
розмiрi вiд 10 до 500 мiнiмальних розмiрiв оплати працi або в розмiрi
заробiтноï плати або iншого доходу неповнолiтнього за перiод вiд
двох тижнiв до шести мiсяцiв. Штраф призначається неповнолiтньому
тiльки при наявностi в нього самостiйного заробiтку або майна, на яке
може бути звернене стягнення. Майно це повинне належати неповнолiтньому
на правi власностi, тобто повинне бути ïм придбано правомiрно (див.
ст. 218 Цивiльного Кодексу). Визначаючи розмiр штрафу суд повинен
ураховувати, що це покарання не повинне перешкоджати ресоциализации
неповнолiтнього, котрий не повинен втрачати необхiдних для нормального
життя матерiальних благ.
Вiдповiдно до частини третин ст. 88 Кримiнального Кодексу обов'язковi
роботи призначаються на строк вiд 40 до 160 годин, полягають у виконаннi
робiт, посильних для неповнолiтнього, i виконуються ïм -у вiльне
вiд навчання або основноï роботи час. Тривалiсть виконання даного
виду покарань особам у вiцi до 15 рокiв не може перевищувати двох годин
у день, а особам у вiцi вiд 15 до 16 рокiв — трьох годин у день.
Застосовуючи це покарання, суд повинен ураховувати, що вiльне вiд
навчання час не включає час, необхiдний неповнолiтньому для
самопiдготовки, виконання домашнiх завдань, варто враховувати й факт
додаткового навчання (музичнi школи, спортивнi секцiï й т.п.). При
призначеннi цього покарання працюючий неповнолiтньому необхiдно
враховувати характер i вагу працi його по мiсцю основноï роботи
Виправнi роботи призначаються неповнолiтнiм на строк до одного року.
Покарання це приймається тiльки до працюючоï неповнолiтнього.
Дане покарання не повинне по можливостi перешкоджати соцiальному
розвитку неповнолiтнього (наприклад, надходження в навчальний заклад).
Арешт призначається неповнолiтнiм у вiдповiдностi зi ст. 88
Кримiнального Кодексу РФ, маючи при цьому у видi, що в силу ст. 393 Кримiнально-
Процесуального Кодексу РСФСР, така сила припинення може бути вибрана
лише у виняткових випадках як єдино можлива в даних умовах, коли
це викликається вагою доконаного злочину, при наявностi пiдстав,
зазначених у ст. 89, 91 i 96 Кримiнально-Процесуального Кодексу РСФСР. У
судовiй практицi нерiдко зустрiчаються випадки
необґрунтованоï затримки й залучення до кримiнальноï
вiдповiдальностi пiдлiткiв. Тому Пленум Верховного Суду РФ вiд 14 лютого
2000 р. визнав, що арешт (висновок пiд варту) неповнолiтнього носить
винятковий характер. Це означає, що неповнолiтнiй у вiцi вiд 14 до
16 рокiв може бути пiддадуть арешту у випадку здiйснення вбивства,
крадiжки, грабежу, розбою
Але при цьому покарання не може перевищувати десяти рокiв позбавлення
волi. Неповнолiтнiй у вiцi вiд 16 до 18 рокiв може бути пiддадуть арешту
по всiх складах, перерахованим (як уже було зазначено вище) у ст. 96 Кримiнально-
Процесуального Кодексу РСФСР за мотивами однiєï лише
небезпеки злочину. Якщо зазначенi вище вимоги органами наслiдки не
дотриманi, то неповнолiтнiй пiдлягає звiльненню судом з пiд стражи
в залi суду в безперечному порядку. Однак з урахуванням конкретних
обставин i даних про особистiсть суд може застосувати iнший запобiжний
захiд, зокрема, передати неповнолiтнього пiд догляд батькiв, опiкунiв,
пiклувальникiв, а воспитивающихся в закритих дитячих установах —
пiд нагляд адмiнiстрацiï цих установ
Позбавлення волi призначається неповнолiтнiм засудженим на строк
не понад десять рокiв. Неповнолiтнiм чоловiчоï статi, засудженим
уперше до позбавлення волi, а також неповнолiтнiм жiновий статi
покарання вiдбувають у виховних колонiях загального режиму. А
неповнолiтнi чоловiчоï статi, що ранiше отбивали покарання
отбивается у виглядi позбавлення волi в колонiях посиленого режиму
При призначеннi покарання неповнолiтньому варто мати на увазi, що
вiдповiдно до ч. 4 ст. 18 Кримiнального Кодексу РФ, судимостi за
злочини, доконанi особою до 18 рокiв, не враховуються при визнаннi
рецидиву злочинiв, у тому числi у випадках, коли судимiсть не знята або
не погашена. Також не враховуються судимостi, знятi або погашенi в
порядку, передбаченому ст. 86 Кримiнального Кодексу РФ. У той же час
варто мати на увазi, що судимостi за злочини, доконанi в неповнолiтньому
вiцi, не знятi й не погашенi у встановленому законi порядку, утворять
квалiфiкуюча ознака неодноразовостi (наприклад, пункт б ст. 158, ч. 2
Кримiнального Кодексу РФ) i судимостi (наприклад, п. в ч. 3 ст. 158
Кримiнального Кодексу РФ).
Особливостi призначення покарання неповнолiтнiм передбаченi ст. 89
Кримiнального Кодексу. Керуючись загальними початками призначення
покарання, суд, призначаючи покарання неповнолiтньому, ураховує
умови його життя й виховання, рiвень психiчного розвитку, iншi
особливостi особистостi, а також впливу на нього старших за вiком осiб.
Справедливим покаранням у вiдношеннi неповнолiтнього є покарання,
що щонайкраще забезпечує його виправлення.
