Спектр i тембр звука

Тембром зазвичай називають iндивiдуальну особливiсть звука (якiсть), яка
визна чається характером обертонiв, що нашаровуються на основний
тон. Уявiть струну, що коливається. З одного боку, вона
коливається вся, що дає основний тон ïï звучання,
з другого — коливаються ïï частини, у результатi чого
виникають додатковi тони, або обертони. У сукупностi обертони
сприймаються як те чи iнше забарвлення звука, або тембр. Отже, струна чи
будь-яке iнше тiло здiйснюють складнi коливання, утворюючи рiзнi звуки
зi своïм особливим набором обертонiв. Частота обертонiв, або
гармонiк, завжди вища вiд частоти основного тону, а сила (iнтенсивнiсть)
слабша вiл частоти. Людськi голосовi звязки — це своєрiднi
струни, що здiйснюють складнi коливан ня. За тембром ми визначаємо
голоси друзiв i близьких, дiтей i дорослих, чоловiкiв i жiнок,
носiïв мови та iноземцiв, а також представникiв тих чи iнших
говiрок певних регiонiв. Спiввiдношення основного тону може змiнюватися
в резонаторi. Резонатором може бути порожня кiмната, корпус гiтари,
труба органа та iн., що є тiлом, яке надiлене певною формою,
обємом i характеризується наявною частотою. Пiд час
взаємодiï джерела звука з резонатором виникає новий
звук з iншою струк турою. Резонатор пiдсилює однi гармонiки, якi
близькi до його частоти, i приглушує iншi. У результатi посилення
однiєï з гармонiк спектр набуває формантноï
структури й новоï якостi. Спектр звука — це сукупнiсть
однорiдних, але вiдмiнних його акус тичних ознак. Одна з гармонiк
порiвняно з основним тоном виявляє найбiльш iнтен сивно форманту
звука. З характеристикою форманти i повязана нова якiсть звука, його
тембр. Якщо в музицi або вiршах немилозвучно поєднуються звуки,
тодi таке поєднання болiсно вражає слух. У лiнгвiстицi
немилозвучне сполучення звукiв називається какофонiєю.
Поняття тембр трактується в мовознавствi по-рiзному.
1. Тембр — це iндивiдуальне забарвлення звука, що виникає
внаслiдок накладання на основний тон додаткових тонiв, створюваних у
надгортанних порожнинах (.Н. Тоцька).
2. Тембр є основною акустичною ознакою кожного окремого звука
мови, який несе iнформацiю про те, як твориться певний звук, що його
чує слухач (/. Ющук).
3. Особливо важливим для звукiв людськоï мови є тембр (вiд
фр. timbre — дзвi ночок) — звукове забарвлення. Тембр
виникає внаслiдок накладання на основний тон додаткових тонiв,
якi є вищими вiд основного. Такi тони, що є вищi за
основний, нази ваються обертонами (вiд нiм. ober — верхнiй,
вищий). Якщо основний тон до рiвнює 100 герцам, то виникають
обертони в 200,300,400 герцiв (За М. Кочерганам).