Речення i судження
Основною одиницею мислення судження. Воно тричленне, складається з
суб'єк та, предиката i звязки. Судження завжди виражається
реченням i буває стверджу вальним або заперечним, наприклад: Тим
часом у темрявi за спиною у себе ми чуємо пiдозрiле шурхотiння (О.
Гончар); За кiлька хвилин у с i сидiли на верандi за столом (К.
Пiсоцький); Сергiй брiв посеред величезного кривого поля (В.
Тарнавсысий). Пiд мет (група пiдмета) вiдповiдає субєктовi,
присудок (група присудка) — предикатовi, роль звязки виконують
закiнчення дiєслiв-присудкiв. Iз граматичного погляду в ре ченнях
видiляють головнi та другоряднi члени. В еквiвалентах речень (сло- вах-
реченнях) Гак, Нi суб'єкт i предикат виражаються одним
компонентом. На вiдмiну вiд судження, речення-висловлення
характеризується бiльшою кiлькiстю варiацiй. Це зумовлено тим, що
реченням передається емоцiйний стан мовця. Специфiка речення i
судження виявляється в тому, що: судження завжди є реченням,
а речення не завжди виражає судження (не є судженнями
питальнi, спонукальнi, бажальнi речення, в яких нiчого не ствер
джується i не заперечується, а також переважно слова-
речення); судження — логiчна категорiя, а речення — мовна;
iстиннiсть судження завжди перевiряється практикою; одне судження
може виражатись рiзними реченнями (Я сумую — М енi сумно);
судження завжди трикомпонентне (суб'єкт, предикат i звязка), а
речення скла дається з головних i другорядних членiв; 330 у
судженнi завжди наявнi два головнi члени, а речення може складатися й з
одного або взагалi бути нечленоваиим; граматичний пiдмет речення i
субєкт судження можуть не збiгатися, оскiльки субєкт може
виражатися формою непрямого вiдмiнка, який iз синтаксичного погляду
є додатком, наприклад: Роман було написанд письменником. Письмен
ником логiчний i семантичний субєкт, а з граматичного погляду
— додаток. У кожнiй мовi граматичнi форми членiв речення
специфiчнi, а закони i форми мислення — загальнолюдськi. Речення i
судження становлять дiалектичну єднiсть, що випливає з
єдностi мови й мислення, граматики i логiки, але не є
тотожними, мають власну специфiку.