Речення i судження
Основною одиницею мислення судження. Воно тричленне, складається з суб'єк та, предиката i звязки. Судження завжди виражається реченням i буває стверджу вальним або заперечним, наприклад: Тим часом у темрявi за спиною у себе ми чуємо пiдозрiле шурхотiння (О. Гончар); За кiлька хвилин у с i сидiли на верандi за столом (К. Пiсоцький); Сергiй брiв посеред величезного кривого поля (В. Тарнавсысий). Пiд мет (група пiдмета) вiдповiдає субєктовi, присудок (група присудка) — предикатовi, роль звязки виконують закiнчення дiєслiв-присудкiв. Iз граматичного погляду в ре ченнях видiляють головнi та другоряднi члени. В еквiвалентах речень (сло- вах- реченнях) Гак, Нi суб'єкт i предикат виражаються одним компонентом. На вiдмiну вiд судження, речення-висловлення характеризується бiльшою кiлькiстю варiацiй. Це зумовлено тим, що реченням передається емоцiйний стан мовця. Специфiка речення i судження виявляється в тому, що: судження завжди є реченням, а речення не завжди виражає судження (не є судженнями питальнi, спонукальнi, бажальнi речення, в яких нiчого не ствер джується i не заперечується, а також переважно слова- речення); судження — логiчна категорiя, а речення — мовна; iстиннiсть судження завжди перевiряється практикою; одне судження може виражатись рiзними реченнями (Я сумую — М енi сумно); судження завжди трикомпонентне (суб'єкт, предикат i звязка), а речення скла дається з головних i другорядних членiв; 330 у судженнi завжди наявнi два головнi члени, а речення може складатися й з одного або взагалi бути нечленоваиим; граматичний пiдмет речення i субєкт судження можуть не збiгатися, оскiльки субєкт може виражатися формою непрямого вiдмiнка, який iз синтаксичного погляду є додатком, наприклад: Роман було написанд письменником. Письмен ником логiчний i семантичний субєкт, а з граматичного погляду — додаток. У кожнiй мовi граматичнi форми членiв речення специфiчнi, а закони i форми мислення — загальнолюдськi. Речення i судження становлять дiалектичну єднiсть, що випливає з єдностi мови й мислення, граматики i логiки, але не є тотожними, мають власну специфiку.
