Простий дiєслiвний присудок
Простий дiєслiвний присудок — це найтиповiша форма присудка
двоскладного речення, оскiльки саме дiєслово є найбiльш
пристосованою формою для вираження присудка. Простий дiєслiвний
присудок виражається: формами дiєслiв теперiшнього, минулого
i майбутнього часiв, наказового та умовного способiв, наприклад:
Пролiтала зозуленька через ясний бiр, завiтала дiвчинонька до козака в
двiр (Олена Пчiлка); Ластiвки тiкають iз вропи (Л. Костенко); Багрянцями
осенi вкрились лiси (О. Гончар); Ти не йди в пишний дiм, де музика
бринить (Леся Украïнка); Вiн оддав би ïх (золотi роги) за
стебло єдине… (Д, Павличко); вигуково-дiєслiвними
формами типу бух, хап, блись, стук, клац, скiк, зирк та iн., якi
набувають у текстi значення дiєслiв минулого часу доконаного виду,
на приклад: Аж дверi рип у хату iз сiней (Л. Глiбов); Олень знову стук
та стук 350 (Д. Павличко); Жив, дiд сто лiт, кремезний тил — все
диб та диб (Я. Перво- майський); фразеологiзмами дiєслiвного тилу,
наприклад: Стара напнула ïï мокрим ряднам (М. Стельмах);
Соломiя не вiдривала очей вiд берега (М. Коцюбинський); Поту пивши очi.
Вадим пiк ракiв (Ю. Збанацький); iнфiнiтивом, який с еквiвалентом
особового дiєслова i виконує функцiю прос того
дiєслiвного присудка, наприклад: Я ïй розказувати, а вона
смiятись та радiти (Марко Вовчок). Рiзновидом простого iнфiнiтивного
присудка є iнфiнiтивнi демiнутиви (лат. (iетiпШтiга —
зменшення), шо передають значення пестливостi суфiксами -ки, -оньки, -
очки, -унечки, -ученьки, -унi, -усi, -унцi, наприклад: Отака серйозна
тема, а ви хахоньки! (О. Ковiнька). Це iнфiнiтиви ïстоньки,
питоньки, спатоньки тощо. Простий дiєслiвний присудок може
ускладнюватись частками було, бувало, давай. повтором присудка,
додаванням ще одного дiєслова в препозицiï в тiй самiй формi,
порiвняльними частками як, мов. нiби, наче, немовби, наприклад: От.
сидячи за столам, як вже поприймали страву, давай тодi Василь дiвчат
розглядами (Г. Квгт- ка-Основяненко); Спiвала, спiвала пташечка, та й
затихла (О. Сторожеюї); Коли як вискочать з двору двi собаки (I. Нечуй-
Левицький); А хтось вiзьми i пусти чутку (М. Стельмах); А ми взяли та й
збудували в майбутнє калиновий мiст (С. Крижа нi вський).
Ускладнює форму дiєслiвного простого присудка частка собi,
наприклад: Улiтку наша рiчка обмiлiла, пливе собi лiниво (М. Рильський);
От собi й читаю, що на скелi наковано (Т. Шевченко). Часто вживаються
однi часовi форми в значеннi iнших, зокрема теперiшнього i майбутнього
часу в значеннi минулого; однi способовi форми в значеннi iнших,
наприклад: То збоку ускубне, то спереду поцупить (П. Гулак-
Артемовський); Прийди Тарас вчасно, все було б добре (Л. Костенко). В
украïнськiй мовi iснують описовi дiєслiвно-iменнi звороти, що
формуються навколо таких дiєслiв, пробити, наддавати, вiддавати,
справляти, чинити, стати, виявляти, мати, зазнавати, набувати,
дiставати, прийти та iн., наприклад: Ворог чинив дедалi упертiший опiр
(О. Гончар); Правдою слово багате менi надавало наснаги (М. Нагнибiда).
Поширений у двоскладних реченнях простий нульовий присудок, що
позбавлений формальних ознак, оскiльки не має лексичного
вираження. Такi речення є двосклад ними. У них звичайно наявна
обставина мiсця, що вказує на синтаксичний звязок з морфологiчно
невираженим, тобто нульовим присудком, наприклад: Вгорi — перлистi
переливи хмар, яких нема на небесах чужини (М. Рильський); Найдорожче i
найважче попереду (О. Довженко); Санiтарнi пiдводи внизу лiворуч (О.
Гончар). У наведених двоскладних реченнях присудок морфологiчно не
виражений. Такi речення є ва рiантами двоскладних речень з
матерiально вираженим присудком.
