Простий дiєслiвний присудок

Простий дiєслiвний присудок — це найтиповiша форма присудка двоскладного речення, оскiльки саме дiєслово є найбiльш пристосованою формою для вираження присудка. Простий дiєслiвний присудок виражається: формами дiєслiв теперiшнього, минулого i майбутнього часiв, наказового та умовного способiв, наприклад: Пролiтала зозуленька через ясний бiр, завiтала дiвчинонька до козака в двiр (Олена Пчiлка); Ластiвки тiкають iз вропи (Л. Костенко); Багрянцями осенi вкрились лiси (О. Гончар); Ти не йди в пишний дiм, де музика бринить (Леся Украïнка); Вiн оддав би ïх (золотi роги) за стебло єдине… (Д, Павличко); вигуково-дiєслiвними формами типу бух, хап, блись, стук, клац, скiк, зирк та iн., якi набувають у текстi значення дiєслiв минулого часу доконаного виду, на приклад: Аж дверi рип у хату iз сiней (Л. Глiбов); Олень знову стук та стук 350 (Д. Павличко); Жив, дiд сто лiт, кремезний тил — все диб та диб (Я. Перво- майський); фразеологiзмами дiєслiвного тилу, наприклад: Стара напнула ïï мокрим ряднам (М. Стельмах); Соломiя не вiдривала очей вiд берега (М. Коцюбинський); Поту пивши очi. Вадим пiк ракiв (Ю. Збанацький); iнфiнiтивом, який с еквiвалентом особового дiєслова i виконує функцiю прос того дiєслiвного присудка, наприклад: Я ïй розказувати, а вона смiятись та радiти (Марко Вовчок). Рiзновидом простого iнфiнiтивного присудка є iнфiнiтивнi демiнутиви (лат. (iетiпШтiга — зменшення), шо передають значення пестливостi суфiксами -ки, -оньки, - очки, -унечки, -ученьки, -унi, -усi, -унцi, наприклад: Отака серйозна тема, а ви хахоньки! (О. Ковiнька). Це iнфiнiтиви ïстоньки, питоньки, спатоньки тощо. Простий дiєслiвний присудок може ускладнюватись частками було, бувало, давай. повтором присудка, додаванням ще одного дiєслова в препозицiï в тiй самiй формi, порiвняльними частками як, мов. нiби, наче, немовби, наприклад: От. сидячи за столам, як вже поприймали страву, давай тодi Василь дiвчат розглядами (Г. Квгт- ка-Основяненко); Спiвала, спiвала пташечка, та й затихла (О. Сторожеюї); Коли як вискочать з двору двi собаки (I. Нечуй- Левицький); А хтось вiзьми i пусти чутку (М. Стельмах); А ми взяли та й збудували в майбутнє калиновий мiст (С. Крижа нi вський). Ускладнює форму дiєслiвного простого присудка частка собi, наприклад: Улiтку наша рiчка обмiлiла, пливе собi лiниво (М. Рильський); От собi й читаю, що на скелi наковано (Т. Шевченко). Часто вживаються однi часовi форми в значеннi iнших, зокрема теперiшнього i майбутнього часу в значеннi минулого; однi способовi форми в значеннi iнших, наприклад: То збоку ускубне, то спереду поцупить (П. Гулак- Артемовський); Прийди Тарас вчасно, все було б добре (Л. Костенко). В украïнськiй мовi iснують описовi дiєслiвно-iменнi звороти, що формуються навколо таких дiєслiв, пробити, наддавати, вiддавати, справляти, чинити, стати, виявляти, мати, зазнавати, набувати, дiставати, прийти та iн., наприклад: Ворог чинив дедалi упертiший опiр (О. Гончар); Правдою слово багате менi надавало наснаги (М. Нагнибiда). Поширений у двоскладних реченнях простий нульовий присудок, що позбавлений формальних ознак, оскiльки не має лексичного вираження. Такi речення є двосклад ними. У них звичайно наявна обставина мiсця, що вказує на синтаксичний звязок з морфологiчно невираженим, тобто нульовим присудком, наприклад: Вгорi — перлистi переливи хмар, яких нема на небесах чужини (М. Рильський); Найдорожче i найважче попереду (О. Довженко); Санiтарнi пiдводи внизу лiворуч (О. Гончар). У наведених двоскладних реченнях присудок морфологiчно не виражений. Такi речення є ва рiантами двоскладних речень з матерiально вираженим присудком.