Формування лiтературноï мови. Писемна й усна форми украïнськоï лiтературноï мови
Лiтературна мова — це мова, оброблена майстрами слова, вченими.Вiд дiалектноï мови вона вiдрiзняється тим, що має
певнi кодифiкованi (зафiксованi у словниках та пiдручниках) норми щодо
вимови, слововживання, граматичних форм, яких повиннi дотримуватися
мовцi. Це своєрiдний зразок, еталон правильного користування
мовою. Лiтературна мова iснує в уснiй та писемнiй формах i
характеризується стилiстич ним розмаïттям. У сучасному
мовленнi однаково поширенi обидвi форми украïнськоï
лiтературноï мови — усна й писемна. Обом ïм однаково
властивi лексичнi й граматичнi норми, проте южна з них має
своï специфiчнi особливостi. Усна форма лiтературноï мови
переважно обслуговує поточнi потреби спiлкування лкздей,
безпосередньо повязаних мiж собою. Кiлькiсть учасникiв усного
спiлкування обмежена. Усне мовлення сприймається органами слуху,
виражається за допомогою звукiв. За походженням це первинна форма
iснування мови. Усне мовлення спон танне, здебiльшого непiдготовлене.
але воно бiльш виразне в емоцiйному вiдношеннi, супроводжується
iнтонацiєю, жестами, мiмiкою. Воно' переважно дiалогiчне: бесiда,
дiалог, публiчна лекцiя, виступ, дискусiя тощо. Писемна форма
лiтературноï мови — це мовлення, зафiксоване на якомусь мате
рiалi за допомогою певних графiчних знакiв, що позначають звуковi
одиницi мов лення i сприймаються органами зору. Це — вторинна
форма iснування мови. Писемна форма лiтературноï мови
обслуговує потреби народу в галузi науки, культури, полi тики,
господарства i права. Писемне мовлення монологiчне. У ньому
використовуються переважно повнi ре чення. а в усному (дiалогiчному)
дуже поширенi неповнi речення. У писемному мов леннi частiше
використовуються складнi речення, що викликано потребою оформити й повно
розгорнути складну думку, а в усному спiлкуваннi переважають простi ко
роткi речення, оскiльки висловлене може доповнюватися мiмiкою, жестами.
Писемне мовлення лексично багатше, слова добираються вимогливо, з ураху
ванням лiтературноï традицiï, широко вживаються книжна,
абстрактна лексика, термiни.
I. Котляревський, Г. Квiтка-Основяненко, П. Гулак-Артемовський, .
Гребiнка, поети-романтики багато зробили для становлення
украïнськоï лiтературноï мови на народно-нацiональнiй
основi. Тарас Шевченко успадкував ïхнi надбання. Поет звер
тався до рiзних джерел рiдноï мови. У лiтературну мову вiн увiв
багато ранiше не вжи ваних слiв з уснопоетичних творiв та розмовно-
побутовоï мови. Широко викорис товував церковнословянiзми, не
цурався iншомовних слiв, створював сам новi слова (широкополi
(лани), ревучий (Днiпро), худорослi (воïни) тощо). Цiлий ряд
таких авторських неологiзмiв закрiпився в нашiй мовi. Удосконалював
Шевченко i синтаксичний лад украïнськоï мови: спростив
будову речень, наблизив ïх за структурою до народнопоетичних та
розмовних конструкцiй. Звучання текстiв стало мелодiйним,
злагодженим.
* Мова i мовознавство Збагачуючи й удосконалюючи украïнську
лiтературну мову. Кобзар пiднiс ïï до рiвня розвинених
лiтературних мов свiту, вiдкрив новi шляхи i способи дальшого
розвитку. Ось чому Тараса Шевченка вважають основоположником, творцем
украïн ськоï лiтературноï мови.
