Художнi засоби милозвучностi мови

Милозвучнiсть (або евфонiчнiсть) — якiсть усного мовлення, яка
проявляється в його плавностi, мелодiйностi, iнтонацiйнiй
виразностi, у вiдсутностi звукосполучень, якi були б неприємнi для
слуху. У фонетичному арсеналi кожноï мови є своï засоби
евфонiчностi. В украïнськiй мовi це спрощення в групах приголосних
(честь чесний, бризкати бризнути), наявнiсть слiв iз приставним
приголосним i без нього, що дає можливiсть вибору (вогонь —
огонь, вуста — уста), варiантiв префiксiв (пiд- — пiдi-, з-
— зi- — iз-, вiд- — вiдi- — од- — одi-),
варiантiв дiєслiвних суфiксiв (-ти i -ть, -ся i -сь): вчитися -
учитись. Художня мова використовує фонетичнi засоби усного
мовлення i прагне видобути додатковий експресивний ефект навiть iз тих
евфонiчних засобiв, якi надає ïй норма:
1) рiвнозначнi за смислом варiанти слiв (вольний — вiльний, одна
— єдина);
2) паралельнi форми часток (би-б, же-ж);
3) звукопис — переданi фонетичними засобами мови звуки природи чи
навко лишньоï дiйсностi (Ш-ш-иi — зашепотiв очерет);
4) вживання певних звукiв з художньою метою (наприклад, плавних я, м, н
для створення враження мякостi, нiжностi: Неначе ляля в льолi
бiлiй… — Т. Шевченко);
5) ритм — рiвномiрне чергування спiвмiрних елементiв;
6) пауза — засiб емоцiйностi тексту, розкриття психологiчного
стану мовця;
7) повтор однiєï приголосноï фонеми — алiтерацiя
(Гуртуються вiтри в степу… - В. Земляк);
8) повтор голосних фонем — асонанс (Iдiть iз ночi в сяйво
дня… — Олександр Олесь). Пишучи власний твiр, будуйте
речення так, щоб на межi слiв не виникали неми лозвучнi збiги звукiв
на зразок: цi цiкавi книги; не допускайте римування у прозi: любов
людини до батькiвщини; уникайте набридливого повтору, нагнiтання
близьких за вимовою звукiв та звукосполучень у словах:
Самовiдданiсть, скром-
. нiсть, людянiсть i принциповiсть Свирида пiдкреслюється у
багатьох мiсцях роману (враження сичання); добирайте звуковi повтори
вiдповiдно до мети впливу твору на читача: А сурми сумно плакали (П.
Тичина).