Стилiстика мови (мовлення) i культура мови (мовлення)

Розумiння термiнiв стилiстика мови i стилiстика мовлення дає змогу зрозумiти сутнiсть термiнiв культура мови i культура мов л енн я.Культура мови як навчальна дисциплiна вiдрiзняється вiд дисциплiни стилiстика загалом тiльки тим, що навчальним курсом передбачено вивчення ïï (у вимiрах окремого роздiлу) таких комунiкативно- стилiстичних властивостей зразкового з усiх поглядiв мовлення, як нормативнiсть, варiантнiсть, логiчна довершенiсть, простота, стислiсть i яснiсть, яскравiсть, образнiсть, доречнiсть, етичнiсть, естетичнiсть (естетика), евфонiя (милозвучнiсть) мовлення, тобто це той комплекс максимально позитивних якостей мовлення, якi разом формують мистецтво як усного висловлювання в межах кожного iз стилiв мови, так i висловлювання писемного. Це обєктивно i достатньо переконує в тому, що цi двi навчальнi дисциплiни доцiльно обєднати в одну стилiстику мови або (з меншою мотивацiєю) стилiстику i культуру мови i вивчати ïï пiсля опанування студентами всiх навчальних мовознавчих дисциплiн (крiм курсу загального мовознавства). Теорiя
i практика стилiстики зорiєнтованi на оволодiння студентами знаннями функцiй мовних одиниць, культури ïхньоï мови i культури мовлення. диний курс стилiстики передбачав би формування такого рiвня мовноï i мовленнєвоï культури усного й писемного слова, якого вимагає нинiшня соцiальна, отже, й мовленнєва ситуацiя в Украïнi.
Культурою мови є ïï високий рiвень розвитку, нормативностi, всi ïï усталенi ресурси фонетико-ор- фоепiчнi, лексичнi, фразеологiчнi, граматичнi й стилiстичнi, а культура мовлення це найрацiональ- нiше, стилiстично вмотивоване користування усiма мовними одиницями, тобто тим, з чого витворилась культура мови. Отже, термiни, з одного боку, стилiстика мо ви й с ти лiс тик а мовлення , аз другого культура мови й культура мовлення належать до синонiмiчних понять. Синонiмiчними є також окреслюванi ними явища мови, бо культура мови й культура мовлення це високий рiвень надбань стилiстики мови й стилiстики мовлення, користування мовою. Вдосконалення технiки мовлення, як правило, позитивно позначається на його змiстовностi, є засобом iнтелектуального збагачення кожного з мовцiв, неабиякого зростання його розумово-мовленнєвоï сутностi. Iнакше кажучи, будь-який прогрес в iндивiдуальному мовленнi неодмiнно повязаний з прогресом у мовленнi всього народу, особливо у мовленнi iнтелiгенцiï.
Людинi властиве природне, часто неусвiдомлюване прагнення до нового в усьому (дiях, думках, мовленнi), прагнення мати у своєму розумовому арсеналi i використовувати елементи того, що позитивно вирiзняє окрему особу серед спiврозмовникiв.
Потрiбно знати не тiльки що сказати, але i як сказати, щоб репрезентувати себе серед iнших носiïв мови якнайкраще. У мисленнi й мовленнi завжди взаємодiють такi два визначальнi чинники, як змiст i форма вираження висловлюваного. Це досягається поступово, здобувається життєвим досвiдом, особистiсними знаннями, загальною i професiйною ерудицiєю мовця. Як слушно зауважує сучасний чеський дослiдник проблем культури мовлення Iржi Томан, щоб навчитися добре, змiстовно говорити, необхiдно постiйно збагачувати своï знання й досвiд, удосконалювати освiту, iнакше кажучи, всебiчно розвивати свою особистiсть.
Чим доречнiше людина висловлюється, тим швидше й легше вона встановлює контакти з iншими носiями мови. Це певною мiрою вберiгає ïï вiд самотностi, яка несумiсна зi щастям. Безперечно, впродовж тривалого часу людина мовленнєво не контактує з iншими, однак розумово-мовленнєве усамiтнення це iмовiрнiше вимушена, а не бажана реалiя. Кожен потребує майже постiйного контактування з iншими, завдяки чому може знаходити товаришiв, друзiв. Спiлкуючись, людина змiнюється, вiдмовляється вiд певних звичок у власнiй поведiнцi, передусiм у мовленнєвiй, бо по-рiзному сказане слово неоднаково впливає на спiврозмовникiв, по- рiзному ïх налаштовує. Вихована людина прагне сформувати в собi не будь-якi, а тiльки соцiально й етично позитивнi мовленнєвi навички, необхiднi для високого рiвня культури спiлкування.
Формування культури мовлення учнiв суттєво визначається навчальним змiстом кожного уроку. Конкретний мовний матерiал з фонетики, лексики, фразеологiï, граматики є основою формування мовленнєвоï культури iнтелiгентноï особи. Висловлюватись нормативно може й та особа, яка не навчалась у школi й не вмiє писати, але з дитинства обдарована чуттям мови, мовленнєвим хистом, здiбностями. Проте ïï мовлення функцiонально обмежене переважно рамками одного стилю мови розмовно-побутового, а висловитись у параметрах iншого стилю (наукового, офiцiйно-дiлового, публiцистичного чи художньо-лiтературного) вона не може через вiдсутнiсть спецiальних знань.
Отже, розмежування, водночас i обєднання в однiй науковiй галузi i навчальнiй дисциплiнi, стилiстики мови (мовлення) i культури мови (мовлення) уявляється доцiльним, бо, крiм iншого, те, що прийнято називати культурою мови (мовлення), не має окремого мовного Матерiалу, послуговується теорiєю i практикою всiх iн- ïпих роздiлiв науки про мову (фонетики, лексикологiï, фразеологiï, граматики i стилiстики).