Стилiстика мови (мовлення) i культура мови (мовлення)

Розумiння термiнiв стилiстика мови i стилiстика мовлення дає змогу
зрозумiти сутнiсть термiнiв культура мови i культура мов л енн
я.Культура мови як навчальна дисциплiна вiдрiзняється вiд
дисциплiни стилiстика загалом тiльки тим, що навчальним курсом
передбачено вивчення ïï (у вимiрах окремого роздiлу) таких комунiкативно-
стилiстичних властивостей зразкового з усiх поглядiв мовлення, як
нормативнiсть, варiантнiсть, логiчна довершенiсть, простота, стислiсть i
яснiсть, яскравiсть, образнiсть, доречнiсть, етичнiсть, естетичнiсть
(естетика), евфонiя (милозвучнiсть) мовлення, тобто це той комплекс
максимально позитивних якостей мовлення, якi разом формують мистецтво як
усного висловлювання в межах кожного iз стилiв мови, так i висловлювання
писемного. Це обєктивно i достатньо переконує в тому, що цi
двi навчальнi дисциплiни доцiльно обєднати в одну стилiстику мови
або (з меншою мотивацiєю) стилiстику i культуру мови i вивчати
ïï пiсля опанування студентами всiх навчальних мовознавчих
дисциплiн (крiм курсу загального мовознавства). Теорiя
i практика стилiстики зорiєнтованi на оволодiння студентами
знаннями функцiй мовних одиниць, культури ïхньоï мови i
культури мовлення. диний курс стилiстики передбачав би формування такого
рiвня мовноï i мовленнєвоï культури усного й писемного
слова, якого вимагає нинiшня соцiальна, отже, й мовленнєва
ситуацiя в Украïнi.
Культурою мови є ïï високий рiвень розвитку,
нормативностi, всi ïï усталенi ресурси фонетико-ор- фоепiчнi,
лексичнi, фразеологiчнi, граматичнi й стилiстичнi, а культура мовлення
це найрацiональ- нiше, стилiстично вмотивоване користування усiма
мовними одиницями, тобто тим, з чого витворилась культура мови. Отже,
термiни, з одного боку, стилiстика мо ви й с ти лiс тик а мовлення , аз
другого культура мови й культура мовлення належать до синонiмiчних
понять. Синонiмiчними є також окреслюванi ними явища мови, бо
культура мови й культура мовлення це високий рiвень надбань стилiстики
мови й стилiстики мовлення, користування мовою. Вдосконалення технiки
мовлення, як правило, позитивно позначається на його змiстовностi,
є засобом iнтелектуального збагачення кожного з мовцiв, неабиякого
зростання його розумово-мовленнєвоï сутностi. Iнакше кажучи,
будь-який прогрес в iндивiдуальному мовленнi неодмiнно повязаний з
прогресом у мовленнi всього народу, особливо у мовленнi
iнтелiгенцiï.
Людинi властиве природне, часто неусвiдомлюване прагнення до нового в
усьому (дiях, думках, мовленнi), прагнення мати у своєму
розумовому арсеналi i використовувати елементи того, що позитивно
вирiзняє окрему особу серед спiврозмовникiв.
Потрiбно знати не тiльки що сказати, але i як сказати, щоб
репрезентувати себе серед iнших носiïв мови якнайкраще. У мисленнi
й мовленнi завжди взаємодiють такi два визначальнi чинники, як
змiст i форма вираження висловлюваного. Це досягається поступово,
здобувається життєвим досвiдом, особистiсними знаннями,
загальною i професiйною ерудицiєю мовця. Як слушно зауважує
сучасний чеський дослiдник проблем культури мовлення Iржi Томан, щоб
навчитися добре, змiстовно говорити, необхiдно постiйно збагачувати
своï знання й досвiд, удосконалювати освiту, iнакше кажучи,
всебiчно розвивати свою особистiсть.
Чим доречнiше людина висловлюється, тим швидше й легше вона
встановлює контакти з iншими носiями мови. Це певною мiрою
вберiгає ïï вiд самотностi, яка несумiсна зi щастям.
Безперечно, впродовж тривалого часу людина мовленнєво не
контактує з iншими, однак розумово-мовленнєве усамiтнення це
iмовiрнiше вимушена, а не бажана реалiя. Кожен потребує майже
постiйного контактування з iншими, завдяки чому може знаходити
товаришiв, друзiв. Спiлкуючись, людина змiнюється,
вiдмовляється вiд певних звичок у власнiй поведiнцi, передусiм у
мовленнєвiй, бо по-рiзному сказане слово неоднаково впливає
на спiврозмовникiв, по- рiзному ïх налаштовує. Вихована
людина прагне сформувати в собi не будь-якi, а тiльки соцiально й етично
позитивнi мовленнєвi навички, необхiднi для високого рiвня
культури спiлкування.
Формування культури мовлення учнiв суттєво визначається
навчальним змiстом кожного уроку. Конкретний мовний матерiал з фонетики,
лексики, фразеологiï, граматики є основою формування
мовленнєвоï культури iнтелiгентноï особи. Висловлюватись
нормативно може й та особа, яка не навчалась у школi й не вмiє
писати, але з дитинства обдарована чуттям мови, мовленнєвим
хистом, здiбностями. Проте ïï мовлення функцiонально обмежене
переважно рамками одного стилю мови розмовно-побутового, а висловитись у
параметрах iншого стилю (наукового, офiцiйно-дiлового, публiцистичного
чи художньо-лiтературного) вона не може через вiдсутнiсть спецiальних
знань.
Отже, розмежування, водночас i обєднання в однiй науковiй галузi i
навчальнiй дисциплiнi, стилiстики мови (мовлення) i культури мови
(мовлення) уявляється доцiльним, бо, крiм iншого, те, що прийнято
називати культурою мови (мовлення), не має окремого мовного
Матерiалу, послуговується теорiєю i практикою всiх iн-
ïпих роздiлiв науки про мову (фонетики, лексикологiï,
фразеологiï, граматики i стилiстики).