Стилiстична спроможнiсть прикметникiв

Особистiсна сутнiсть людини, ïï фiзiологiчна й духовна
iндивiдуальнiсть, винятковiсть, неповторнiсть i окремiшнiсть усього
живого й неживого в природi, всiх пiзнаних людиною iстот i предметiв
створюється певною сукупнiстю тих якостей, ознак, якi властивi будь-
кому i будь-чому. Серед них розрiзняють постiйнi ознаки (у прикметниках)
або ознаки динамiчнi, змiнюванi в часi (у дiєприкметниках), пор.:
бiле волосся i побiлiле волосся.
Прикметники це рiзновид повнозначних слiв, якi виражають, називають
ознаки, якостi людей, тварин, речей, явищ. Найчастiше прикметники
використовуються у звичайному (базовому) ступенi порiвняння, виражаючи
найстабiльнiшi, усталенi, водночас i розрiзнювальнi, iндивiдуальнi
властивостi предметiв. Такою семантичною ознакою один субєкт,
обєкт чи обставина вiдрiзняється вiд усiх iнших: чорний,
бiлий, зелений тощо. Своєрiдною є також морфологiчна
сутнiсть прикметникiв, ïх закiнчення в кожному вiдмiнку, родi, в
обох числах (однинi i множинi): веселий, весела, веселого, веселi.
Змiст усiх трьох семантичних груп прикметникiв вiдносних (ïх у мовi
найбiльше), якiсних i присвiйних незмiрно широкий. Вiд бiльшостi
iменникiв можна утворити прикметник: книга — книжний, озеро >
озерний, радiсть радiсний, синь синiй, Марiя > Марин, канiкули >
канiкулярний.
Стилiстична наснага й важливiсть прикметникiв особливо очевиднi тодi,
коли вони:
створюють у реченнi групу однорiдних членiв: Безлюдна, безводна,
безлiсна земля розлягається навкруги (О. Гончар);
вживаються тропеïчно, передусiм метафорично, через що стають
засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епiтети, якi бувають
вiдносними i якiсними, невiдокремленими i вiдокремленими: На галявi
озерце кришталеве люстерце (Т. Коломiєць); Звичайна хмара, сiра i
осiння, пропише раптом барви золотi (Л. Костенко); Любили один одного,
щасливi, просвiтлiлi й сумнi (М. Стельмах); Пахло медом, i здавалось, що
це шумить весняний молодий дощик, запашний i веселий (С. Васильченко).
Вiдноснi прикметники мiнеральнi добрива, мовний аналiз, арнiка гiрська,
паперовий кораблик вказують одночасно i на якiсть, i на звязок з
предметом, вiд якого вони утворилися (мiнеральний вiд мiнерал), але у
сполученнi слiв надзвичайний i повноважний посол прикметник надзвичайний
походить вiд прикметника звичайний; повноважний має форми бiльш
поважний, повноважнiший.
Досить поширеним в усiх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому,
є процес термiнологiзацiï прикг метникiв, переважно якiсних.
Прикметник у таких назвах вказус на власне якiсну ознаку предмета, яка
могла б сприйматися з рiзним ступенем вияву (вищого й найвищого), але
сприймається як ознака постiйна, стандартна, вiдносна. Це також
досягається тим, що такий прикметник у сполученнi з iменником
усталився на другому мiсцi в сполученнi слiв: полин гiркий (назва),
порiчки червонi, синюха блакитна, бузина ЧОДШЬ-
Вiд складних прикметникiв (яскраво-червоний, пiвденно-схiдний,
захiдноукраïнський, украïнсько-нiмець- ко-французький) форми
вищого й найвищого ступенiв утворюються тодi, коли основи складного
прикметника належать до якiсних прикметникiв (яскраво-червонi- ший, яскраво-найчервонiший);-
ступенi порiвняння не утворюються вiд вiдносних чи присвiйних
прикметникiв: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий,
самодержавний. Форми самодiяльнiший, найсамодiяльнiший; зелено-бiлiший,
бiлiшо-зелений є напiвнормативними i вживаються переважно в розмовно-
побутовому мовленнi.
Зовсiм неможливi ступенi порiвняння вiд тих складних прикметникiв, якi
утворилися вiд двох вiдносних: громадсько-полiтичний дiяч, ранньовесняна
городина. Основна стилiстична вимога до таких прикметникiв по-
‘Лягає в тому, щоб використовувати ïх вдумливо i з
урахуванням мовленнєвих вимог стилю. Складнi прикметники
найактивнiше побутують у книжних стилях мови.
Помiтною є стилiстична своєрiднiсть обох форм вищого й
найвищого ступенiв порiвняння прикметникiв: сильнiший i бiльш сильний
(форми вищого ступеня), найсильнiший i найбiльш сильний (форми найвищого
ступеня). Простi однослiвнi (синтетичнi) форми вищого й найвищого
ступенiв порiвняння економнiшi, iсторично традицiйнi, давнi, вони
використовуються в усiх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому i
художньому: Стає для мене ширшим синiй обрiй (Т. Коломiєць);
Ольга була вища, нiж я памятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич);
Обнiмiте ж, брати моï, Найменшого брата (Т. Шевченко). Натомiсть
складенi (двослiвнi, аналiтичнi) форми вищого й найвищого ступенiв
порiвняння прикметникiв хоча й побутують в усiх стилях мови, все ж
природнiшi для книжних стилiв, особливо наукового й офiцiйно-дiлового.
Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичнi форми
ступенiв порiвняння прикметникiв менш нейтральнi, бiльш емоцiйнi, нiж
паралельнi ïм аналiтичнi форми, позначенi вiдтiнком книжностi.
Важливим є також iнтонування прикметника в реченнi, видiлення його
логiчним наголосом. Цим актуалiзується лексичне значення
прикметника, а на цiй основi також i його стилiстична вагомiсть.
У мовленнi, зокрема радiо i телебачення, трапляються такi прикметниковi
утворення, як бiльш чорнiший, бiльш зрозумiлiший, у яких слово бiльш
зайве, алогiчне.
Унаслiдок зростання загальноï мовленнєвоï культури
працiвникiв усiх сфер розумовоï дiяльностi, особливо науковцiв,
журналiстiв i творцiв художнього слова, частiше стали використовуватись:
прикметники з префiксами архi-, ультра-, гiпер-, над-: архiсерйозний,
ультрависокий, гiперзвуковий, надзвуковий (бiльше, нiж найвищий вияв
ознаки);
слова iз суфiксами -єн-, -енн-, -езн-, -анн- та iн.: довершений,
здоровенний, величезний, старанний, незрiвнянний;
рiзноструктурнi i рiзнофункцiональнi складнi прикметники: радiофiзичний,
народнопоетичний, ви- щепiдписаний, давньоверхньонiмецька (мова),
двадцятиповерховий.
Це свiдчить про зростання й ускладнення атрибутивного (означального)
мислення мовцiв.
Деякими особливими стилiстичними якостями позначенi повнi й короткi
прикметники. Майже всi прикметники в украïнськiй мовi повнi,
кожному з них властиве певне закiнчення: -ий, -а, -е, -i; -iй, -я, -
є, -ï: голубий, голуба, голубе, голубого, голубi; синiй,
синя, синє, синi i т. iн.
Повнi прикметники з неоднаковою активнiстю використовуються в усiх
стилях мови. Серед них найзвич- нiшими i найчастотнiшими є
стягненi форми повних прикметникiв повнiстю нормативнi i мiжстильовi.
Крiм них, у фольклорi, в розмовно-побутовому мовленнi i в деяких жанрах
художнiх текстiв широко вживаються й нестягненi форми прикметникiв:
зелений — зеленая зеленеє зеленiï. Вживання нестягнених
форм прикметникiв у сучасному лiтературному мовленнi стилiстично
обмежене, якоюсь мiрою вiдтворює собою певну украïнську
мовленнєву минувшину, нацiонально забарвлену й оригiнальну,
самобутню: Гори моï високiï! Простiть високiï, менi!
Високiï i голубiï! Найкращi в свiтi й найсвятiï! (Т.
Шевченко); Ви щасливi, пречистiï зорi, Вашi променi ваша розмова;
Якби я вашi променi мала, Я б нiколи не вимовила слова, Ви щасливi,
високiï зорi… У серцi моïм переможнiï спiви лунають
(Леся Украïнка) або: Ночi безмiрнiï, ночi безсоннiï, Горе
моє! Мозок наляжуть думки невгамовнiï, В серцi грижа, мов
павук той, полоннiï Сiтi снує (I. Франко).
Короткими прикметниками є слова незмiннi, кожне з яких має
тiльки одну форму. Це невелика кiлькiсть широковживаних лексем: годен,
дрiбен, зелен, красен, ладен, певен, славен та iн. У словниках короткi
прикметники звичайно подаються разом з повними прикметниками. Короткi
прикметники вживаються:
iз синтаксично означальною функцiєю: За ворiтьми зелен явiр, там я
буду на тебе ждати (Нар. творчiсть);
iз синтаксично предикативною функцiєю, коли акцентується
певна означувана якiсть особи, предмета, явища: Там повен двiр
любистку… (М. Рильський); Я не годен з тобою змагатися (Нар.
творчiсть).
Стилiстично вагомим, емоцiйно виразним, очевидним є прикметниковий
зворот поєднання прикметника як синтаксично незалежного слова iз
синтаксично залежним вiд нього словом чи сполученням слiв: Пiд самою
кручею застигло болото, повне пташиного галасу (О. Копиленко).
Отже, прикметники це дуже важливий матерiал для стилiстики мовлення.
Вони часто використовуються як художнi означення (метафори, епiтети),
якi суттєво впливають на розум, на почуттєву сферу людини.