Короткий термiнологiчний словник

Абзац (нiм. Absatz перерва, пауза, вiдступ) частина тексту (або весь
текст) вiд одного вiдступу до другого, яка мiстить одне, кiлька чи й
багато повязаних логiчно речень, що становлять певне вiдносно завершене
семантичне i граматичне цiле.
Абсурдне (лат. absurdus безглуздий, вiд ab вiд i surdus глухий) мовлення
мовлення безглузде, неiстинне, позбавлене будь-якого змiсту,
рацiональностi; мовленнєва нiсенiтниця, дурниця (переважно в розмовно-
побутовому мовленнi).
Автор (лат. au©tor створювач) особа, яка сама створила певний писаний
твiр: науковий, художнiй, мистецький тощо; особа, якiй належить певний
винахiд, проект i т. iн.
Авторськi слова слова, якими автор вводить у текст пряму мову
(мовлення); слова, якi належать певному авторовi i не пiдлягають змiнам.
Аграматизм (грец. agrammatos нерозбiрливий) порушення граматичних норм
мови у мовленнi, що виявляється в неправильному використаннi форм,
одиниць мови.
Адаптацiя (лат. adaptatio пристосування) мовлення певнi змiни в усному
мовленнi, в друкованому текстi (скорочення, спрощення та iн.), якi
зумовленi тим, що одна особа пристосовує своє мовлення до
мовлення iнших залежно вiд ïхнього вiку, професiï, характеру
тощо.
Активний (лат. activus дiяльний) словник запас слiв, якi мовець
найповнiше розумiє i найчастiше використовує в своєму
усному й писемному мовленнi.
Актуалiзацiя (лат. actualis дiяльний) змiстове та iнтонацiйне
виокремлення мовних одиниць з певною комунiкативною метою.
Акцентологiчна (лат. accentus наголос) стилiстика галузь лiнгвiстичних
знань про норми i стилiстично-функцiональну важливiсть усталеного в
лiтературнiй мовi наголошування слiв: наголошування голосних у складi
слiв i логiчне видiлення слова в контекстi, в реченнi.
Алегорiя (грец. allegoria iносказання) спосiб художньо-стилiстичного
зображення, який має в своïй основi приховування
конкретноï особи (осiб), явищ, предметiв пiд певними конкретними
художнiми образами: осел тупа впертiсть.
Алiтерацiя (лат. ad до, при i littera лiтера) поетично-стилiс- тичний
прийом добору слiв, який полягає в повтореннi однотипних за певною
ознакою приголосних звукiв в одному чи кiлькох рядках з метою посилення,
пiдвищення iнтонацiйноï виразностi вiрша, а на цiй основi i його
емоцiйностi, значеннєвоï важливостi.
Алогiзм (грец. а префiкс, що означає заперечення, вiдсутнiсть, i
logismos судження, вислiв) що-небудь нелогiчне, нерозумне, навiть
безглузде; сполука суперечливих понять, порушення логiчних звязкiв задля
створення певного смислового й стилiстичного ефекту.
Амплiфiкацiя (лат. amplificatio збiльшення, розширення) стилiстичний
прийом, який полягає в зумисному нагромаджуваннi, нанизуваннi
однотипних мовних засобiв (синонiмiв, епiтетiв, порiвнянь, антонiмiв
тощо) для пiдсилення характеристики когось або чогось, доповнення,
збагачення висловлюваного.
Аналогiя (грец. analogia вiдповiднiсть) стилiстичний прийом, за якого
одне явище розкривається через iнше, близьке до нього за певною
ознакою.
Анафора (грец. anaphora пiднесення), або єдинопочаток, ”
стилiстичний прийом, створюваний рефреном, який полягає в
повтореннi тих самих звукiв, слiв (iнколи й речень) на початку двох або
кiлькох сумiжних рядкiв.
Антитеза (грец. antithesis протиставлення) мовний зворот, вислiв, у
якому рiзко протиставляються думки, явища, риси характеру, поведiнка
особи тощо з метою посилення враження вiд мовленого сказаного чи
написаного.
Антифраза, антифразис (грец. antiphrasis затемнення) прийом
стилiстичного вживання слiв i виразiв у протилежному значеннi, часто з
iронiчним забарвленням, переважно в художньо-гумористичних i сатиричних
творах.
Антонiми (грец. anti проти i onyma iм'я) пари слiв, якi семантично
протилежнi одне одному.
Арготизми (франц. argot жаргон, первiсно жебрацтво) ненормативнi слова,
сполучення слiв у мовленнi осiб, яких характеризує аморальна,
навiть злочинна поведiнка: блатний, по блату та iн.
Архаïзми (грец. archaios давнiй) застарiлi слова, сполучення слiв,
морфологiчнi форми слiв i синтаксичнi конструкцiï, якi належать до
пасивноï лексики, використовуються зрiдка з певною стилiстичною,
функцiонально-виражальною метою.
Асонанс (лат. assono вiдгукуюсь) мовно-художнiй повтор однiєï
чи кiлькох голосних фонем у словах, розмiщених поряд або з певним
вiддаленням одна вiд одноï.
Афереза (грец. apheresso букв, позбавлення) випущення у деяких словах
початкового звука з метою уникнення збiгу голосних: з певною стилiстично-
зображувальною метою …три сини вояки, да не ‘днакi, що
‘дин за бiдних, другий за багатих (П. Тичина).
Афiксальна стилiстика теорiя i практика стилiстичного використання
афiксальних слiв, знання функцiй (функцiï), якi закрiпились за
кожним iз афiксiв суфiксом, префiксом, флексiєю.
Афоризм (грец. aphorismos визначення, вислiв) короткий влучний,
оригiнальний вислiв, узагальнена глибока думка, зручна для
запамятовування: Поспiшай повiльно (Октавiан Август).
Бажальнi речення синтаксичнi структури, якими мовець виражає
своє бажання що-небудь зробити, сказати, написати, осягнути.
Безособовi речення речення, головний член яких означає стихiйну
дiю чи стан природи або таку дiю чи стан особи, якi трапляються з нею
незалежно вiд ïï волi.
Варваризми (грец. barbarismsos, вiд barbaros чужоземець) iншомовнi
слова, якi не до кiнця засвоєнi лiтературною мовою, зовнiшньо
певною мiрою суперечать ïï лексико-граматичним нормам, але не
мають власне украïнськоï нацiонально-мовленнєвоï
замiни.
Вигуки особливi, морфологiчно незмiннi слова, якi виражають почуття,
емоцiï, волевиявлення людини.
Вiдмiнок властива iменним частинам мови граматична (морфологiчна)
категорiя слiв, яка виражає рiзнi синтаксичнi звязки i семан- тико-
синтаксичнi вiдношення мiж словами в словосполученнi й реченнi.
Внутрiшнє мовлення мовлення-мислення кожноï особи про себе,
про iнших, але тiльки для себе.
Вульгаризми (лат. vulgaris простий, грубий) непристойнi, лайливi слова,
якi з моральних причин перебувають поза нормами лiтературноï мови.
Вживаються переважно в художнiх творах для надання ïм побутового
колориту i є ознакою низького морального рiвня дiйових осiб:
Хулiгани? Одержать по мордасах! (П. Загре- бельний).
Гармонiя (грец. harmonia звязок, спiвзвучнiсть, злагодженiсть) мовлення
естетично-стилiстична якiсть мовлення, в якому органiчно поєднанi
його змiст i форма, а також обєктивне i субєктивне.
Гiпербола (грец. hyperbole перебiльшення) стилiстичний прийом надмiрного
перебiльшення позитивних або негативних якостей особи (осiб), предмета,
дiï задля художнього увиразнення ïх.
Градацiя (лат. gradatio поступове пiдвищення, посилення) стилiстична
фiгура, спосiб мовлення, яким забезпечується його логiчна й
емоцiйна єднiсть, поступовiсть, i рiвномiрнiсть у розгортаннi
подiй, образнiсть i виразнiсть: Так, мабуть, i в часи Бояна квiтчалася
пора весняна, I накрапали молодi дощi, I хмари насувалися в Таращi, I
яструби на обрiй углибали, I дзвiнко озивалися цимбали… (В.
Мисик).
Гумор (лат. humor волога, рiдина) стилiстичний прийом комiчного
сприймання й вiдображення смiшного в життi, характерi людини найчастiше
в доброзичливому, жартiвливому тонi.
Двоскладне речення речення, у якому наявнi два головнi члени речення
(пiдмет i присудок).
Демiнутиви (лат. сiетiпiДиз зменшений) виразнi стилiстичнi засоби усного
й писемного емоцiйного мовлення iз семантикою зменшеностi, пестливостi,
голубливостi, згрубiлостi, зневажливостi, iнтимностi: матуся,
ïстоньки, дiдище.
Дiалектизми (грец. сiiаiекiюз нарiччя, говiрка) нелiтературнi,
ненормативнi мовнi одиницi, використання яких надає мовленню,
зокрема художньому, мiсцевого колориту, характеризує особу,
особливо ïï лiтературно-мовленнєву зрiлiсть: Тут же не
покушаєш анi жен- тицi, анi будза, анi бриндзи, анi бануша (I.
Франко).
Дiалог (грец. сiiа^оз розмова, бесiда) форма усного й писемного мовлення; розмова мiж двома особами.
Дiєслово повнозначне слово, яке позначає дiю, стан предмета
як процес.
Доречнiсть мовлення неодмiнна ознака стилiстично досконалого,
довершеного, бездоганного за своïм змiстом i структурою мовлення,
яка найбiльше вiдповiдає тiй конкретнiй ситуацiï, за
якоï i задля якоï реалiзується мовлення.
Евфемiзми (грец. еирЬетiбтоБ, вiд еи гарно, добре i рИетi говорю, кажу)
слово чи сполучення слiв, вислiв, якi найчастiше сприймаються з
позитивною чуттєвiстю; милозвучнi мовнi одиницi. Ними за певних
ситуативних умов замiнюють лексеми (слова) непристойнi, неввiчливi, з
неприємним забарвленням: говорите неправду, вигадуєте
замiсть брешете.
Екзотизми (грец. ехогiков чужий, iноземний) обмежено використовуванi
зрозумiлi iншомовнi слова, якi слугують стилiстичним засобом створення
особливого колориту: аул, бай, фазенда та iн.
Експресивнi рiзновиди мовлення своєрiдний вияв мовлення в усiх
стилях i жанрах мови. Розрiзняють мовлення найбiльш звичне (звичайне),
урочисте, офiцiйне, фамiльярне, iнтимно-ласкаве, гумористичне,
сатиричне, саркастичне.
Експресiя (лат. ехргезБIо вираження) iнтенсивна виразнiсть, емоцiйнiсть
мовлення, створювана певними фонетичними, лексичними, граматичними
засобами мови, якi стилiстично, функцiонально завжди перебувають поза
межами мислено-почуттєвоï нейтральностi.
Елатив (лат. еIа1:из пiднесений) стилiстичний засiб
мовленнєвоï iнтенсивностi, створюваноï виражально-
експресивними суфiксами, зрiдка префiксами: розумненька дитина,
чистiсiнька правда.
Елiпс, елiпсис (грец. еНеiрвiє нестача) семантична й синтаксична
нестача (але не пропуск) у реченнi повного його члена, який зрозумiлий,
сприймається синонiмiчно; один iз засобiв мовленнєвоï
економiï, стислостi: На головi хустиночка. На руках дитина (Т.
Шевченко).
Емотивне (емоцiйне) мовлення мовлення неконтрольоване, породжуване
короткочасними бурхливими переживаннями людини (ïï люттю,
гнiвом, жахом, вiдчаєм або ж раптовою великою радiстю).
Емфаза (грец. етрИазiа виразнiсть) повторення певного слова (найчастiше
початкового) в реченнi для його значеннєво-емоцiйного, отже, й
стилiстичного видiлення, акцентування: Осiннiй день, осiннiй день,
осiннiй… (Л. Костенко).
Епiтет (грец. epitheton прикладка) рiзновид метафори, образне,
здебiльшого прикметникове означення: чорнi днi, веселi рони.
Епiфора (грец. epiphora перенесення, повторення) стилiстичний прийом,
протилежний анафорi; повторення однакових звукосполучень, слiв,
сполучень слiв наприкiнцi вiршованих рядкiв з метою посилення
виразностi, мелодiйностi висловлюваного.
Жаргон (франц. jargon, вiд галло-романського gargone базiкання)
специфiчнi слова чи вирази, якi характернi для певного жаргону, тобто
мовлення якоïсь соцiальноï чи професiйноï групи людей.
Розрiзняють студентський жаргон, дитячий жаргон тощо.
Займенники слова, якi вказують на предмети, ознаки i кiлькостi, але не
називають ïх.
Звертання iнтонацiйно видiлене в реченнi слово або сполучення слiв (не
член речення), що ним називається iстота або персонiфiкований
предмет, до якого адресується мовлення в його уснiй i писемнiй
формах.
Звуконаслiдувальнi слова вiдображення звукiв навколишньоï дiйсностi
через використання мовцем спецiально дiбраних звукiв.
Iменники слова самостiйноï частини мови, назви предметiв, iстот,
явищ тощо.
Iмiтацiя (лат. imitatio наслiдую) мовленнєва своєрiдно-осо-
бистiсне наслiдування, повторення сказаного чи написаного будь- ким;
спосiб маскування пiд мовлення iнших.
Iмператив (лат. imperativus владний) стилiстичний засiб, яким
виражається розумово-мовленнєва беззастережнiсть,
категорична вимога, велiння, наказ.
Iнверсiя (лат. inversio перестановка) мовленнєво-стилiстич- ний
засiб, який полягає в змiнi звичайного, усталеного порядку слiв у
реченнi. Певний член речення (iнверсований, протиставлений) iнтонацiйно
видiляється i сприймається мовцями як особливо важливий.
Iнтонацiя (грец. intonare голосно вимовляти) обовязковий елемент i засiб
мови пiд час ïï реалiзацiï в усному мовленнi; постiйний
засiб вираження не тiльки певного змiсту, а й експресивно-емоцiйних
вiдтiнкiв сказаного окремою особою, певне стилiстичне спрямування
сутностi ïï мовлення. Формується iнтонацiя такими
засобами, складовими мовлення, як його мелодика, iнтенсивнiсть,
тривалiсть звучання, наголошене видiлення певного складу в словi,
логiчний наголос, ритм, тембр, темп, пауза.
Iнфiнiтивнi речення односкладнi речення, якi мають синтаксично
незалежний iнфiнiтив у ролi головного члена: Тiльки зирнути, радо
заплакать, Раз пригорнути, раз побалакать (П. Грабовський).
Iнформацiя (лат. informatio роз'яснення) комунiкативно-сти- лiстичний
спосiб мислення-мовлення, що виявляється у структурах розповiдних
речень, якими виражається повiдомлення про якi-небудь подiï,
чиюсь дiяльнiсть, про все пiзнаване чи вже пiзнане людиною.
Iронiя (грец. еiгопеiа букв, удаване незнання) прихований глум,
глузування; стилiстичний прийом, який полягає в невiдповiдностi
мiж прямо висловленим змiстом i тiєю його прихованою сутнiстю, що
легко вгадується.
Iсторизми слова застарiлi або тi, що старiють, якi перейшли чи
переходять до пасивноï лексики через дуже обмежене використання
ïх у мовi у звязку iз зникненням предметiв, явищ, понять, якi вони
позначають, iсторизми використовуються переважно в художнiх текстах, у
яких вiдтворюється минувшина.
Каламбур (франц. calembour гра слiв) дотеп, стилiстичний прийом, основу
якого становить використання рiзних значень якогось одного слова або
кiлькох семантично рiзних слiв, якi схожi фонетично, своïм
звучанням: А хай ïй грець, тiй Грецiï! (Лiна Костенко).
Калька (франц. calque копiя) слово (зрiдка сполучення слiв), яке
утворюється буквальним перекладом морфемних частин слова з
iншоï мови: укр. вiд-мiн-ник з рос. от-лич-ник.
Клiше (франц. clich вiдбиток) стереотипне, готове сполучення слiв, яке
використовується в певних мовленнєвих ситуацiях, контекстах.
Функцiонально вони досить активнi (особливо в публiцистичному мовленнi),
в багатьох випадках не позбавленi виразностi: високi договiрнi сторони,
з метою пiдвищення якостi продукцiï тощо.
Койне (грец. koin dialektos спiльне нарiччя) варiант певноï мови,
яка сформувалась на базi кiлькох нарiч; не зовсiм нормативне утворення,
засiб спiлкування рiзномовних груп населення. У Давнiй Грецiï
своєрiдне койне становила так звана загальнонародна грецька мова.
Композицiя (лат. compositio складання, розташування) будова, структура,
розташування i взаємний звязок складових частин певного цiлого,
найчастiше художнього твору, в якому його частини, складовi, образи,
пейзажнi малюнки поєднанi в одне тематичне цiле, сприймаються
компактно.
Комунiкативно-стилiстичнi функцiï комплекс тих якостей (ознак,
прикмет, особливостей) мовлення, яких досягають найдоцiльнiшим з усiх
поглядiв використанням мови, ïï ресурсiв у кожнiй конкретнiй
мовленнєвiй ситуацiï.
Комунiкацiя (лат. communico спiлкуюся з кимось) спiлкування двох,
кiлькох чи багатьох осiб, пiд час якого передаються певнi знання,
iнформацiя.
Конотацiя (лат. соп разом i notatio позначення) додатковий семантико-
стилiстичний вiдтiнок, який накладається на основне значення
слова, надає йому певного експресивного, емоцiйного забарвлення
урочистостi, невимушеностi, фамiльярностi тощо.
Контекст (лат. contextus тiсний зв'язок, з'єднання) частина
тексту, в якiй будь-яке слово чи речення реалiзується сповна,
виявляє свiй комунiкативний (спiлкувальний) потенцiал,
конкретизується, iндивiдуалiзується семантично й
стилiстично.
Культура мови високий рiвень розвитку, нормативностi мови, всi
ïï усталенi ресурси фонетико-орфоепiчнi, лексичнi,
фразеологiчнi, граматичнi й стилiстичнi.
Культура мовлення найрацiональнiше, стилiстично вмотивоване користування
усiма мовними одиницями, тобто тим, з чого витворилась культура мови.
Лексика (грец. lexikos словесний) украïнськоï мови вся
сукупнiсть наявних в украïнськiй мовi слiв лiтературно-нормативних
i дiалектних.
Лексика архаïчна сукупнiсть застарiлих слiв (власне архаïзмiв
та iсторизмiв), якi використовуються в сучаснiй мовi пасивно, тiльки з
певною зображувально-стилiстичною метою, переважно в наукових працях з
iсторiï i в художнiх текстах.
Лексика емоцiйна стилiстично найбiльш забарвлена, стосується
почуттєвоï сфери людини.
Лексика загальновживана слова й лексичнi сполучення слiв, якими
користується кожен, хто володiє певною мовою.
Лексика iншомовна лексика, запозичена з iнших мов, здебiльшого
являє собою термiни, тобто слова однозначнi, тому позбавлена
виразноï емоцiйностi.
Лексика книжна сукупнiсть слiв, якi характернi переважно для офiцiйно-
дiлового i бiльшостi жанрiв наукового стилю мови. Вона має
своєрiдну й виразну стилiстичну спрямованiсть,
зорiєнтованiсть.
Лексика офiцiйно-дiлова лексика офiцiйно-дiлових документiв. Стилiстичнi
функцiï цiєï групи лексики обмеженi.
Лексика пасивна сукупнiсть рiдко вживаних слiв i сполучень слiв термiнiв
i застарiлих слiв (архаïзмiв), деяких iнших шарiв лексики
(професiоналiзмiв тощо).
Лексика професiйно-виробнича назви виробничих процесiв, матерiалiв,
знарядь працi та iн.
Лексика розмовна лексика щоденного побутового використання, характерна
переважно для розмовно-побутового стилю мови i мовлення.
Лексика термiнологiчна сукупнiсть наукових, науково-технiчних тощо
термiнiв, якi стилiстично найбiльш нейтральнi i з виразною стилiстичною
метою використовуються тiльки епiзодично.
Лексика фамiльярна слова, якi використовуються в мовленнi безцеремонно,
без дотримання етичних норм, усталених позитивних якостей мислення,
свiдомостi.
Лексико-семантичнi групи слiв такi групи повнозначних слiв, кожна з яких
своєрiдна лексично, семантично i за виконуваними стилiстичними
функцiями.
Лексична стилiстика вчення про функцiï, зумовленi семантикою слiв;
комплекс знань про стилiстичне використання повнозначних i
неповнозначних слiв i вигукiв.
Лiтота (грец. litotes простота) один iз засобiв увиразнення мовлення,
який полягає в применшеннi якоï-небудь ознаки предмета.
Логiчний наголос знак особливого видiлення голосом певного слова в
реченнi, чим пiдкреслюється його смислова важливiсть у структурi
речення.
Логiчнiсть мовлення продумане, виважене, семантично й структурно
впорядковане мовлення, сутнiсть якого вiдповiдає усталеним реалiям
життя.
Маркованi (франц. marquer вiдмiчати) слова слова, якi вживаються
переважно в одному чи двох стилях мови, тобто функцiонально обмеженi,
напр.: рiчечка, рiченька (значення зменшеностi, голубливостi), рiчище
(значення згрубiлостi, зневажливостi). Особливо типовi для художнього й
розмовно-побутового стилiв мовлення.
Мелодика (грец. meldos спiвучий) мовлення iнтонацiйне оформлення
мовленого, говореного, сказаного, яке полягає в змiнi висоти
голосу усного мовлення, що надає мовленню певного iнтонацiйного
забарвлення, тональностi.
Менталiтет сукупнiсть психiчних, iнтелектуальних, релiгiйних, естетичних
та iнших особливостей мислення народу, соцiальноï групи або
iндивiда, що виявляються в культурi, мовi, поведiнцi тощо.
Метафора (грец. metaphora перемiщення, вiддалення) найпоширенiше
тропеïчне використання мовних одиниць; художнiй засiб, який
полягає в переносному вживаннi слiв або сполучень слiв. Таким
способом образно, отже й стилiстично, змальовується сутнiсть одних
осiб, явищ, предметiв через iншi за схожiстю чи контрастнiстю.
Методика стилiстики сукупнiсть взаємопов'язаних способiв i
прийомiв найдоцiльнiшого вивчення й засвоєння стилiстичних функцiй
кожноï iз структурних одиниць лiтературноï мови.
Методологiя стилiстики найзагальнiше вчення про методи, способи пiзнання
й використання усталених у стилiстичнiй системi мови стилiстем (функцiй
мовних одиниць), науково-фiлософське осмислення ïх, трактування,
пояснення.
Метонiмiя (грец. metonymia перейменування) лексико-се- мантичне
перенесення назви з однiєï групи осiб, предметiв, явищ на
iншу, яке перебуває з ним у певному зв'язку: читати Франка замiсть
читати твори Франка.
Мова особлива специфiчна система знакiв, з допомогою яких люди
спiлкуються, обмiнюючись з iншими своïми думками й почуваннями.
Мовлення iмпровiзоване (лат. improvisus несподiваний, непередбачений)
мовлення, тематично й стилiстично зорiєнтоване, але попередньо не
пiдготовлене (наприклад, виступи на зборах тощо), породжене конкретнiстю
мовленнєвоï ситуацiï.
Мовнi одиницi рiзнотипнi елементи мови, кожен з яких представлений
певною мовною матерiєю i виконує тiльки йому властиву
стилiстичну функцiю.
Мовознавство, або лiнгвiстика (лат. lingua мова), одна з гуманiтарних
галузей знань, об'єктом якоï є мова в повному обсязi
ïï властивостей, функцiй усiх мовних одиниць.
Монолог (грец. monos один i logos слово, вчення) мовлення окремоï
особи, мовлення iз самим собою; розгорнуте мовлення в драматичному
творi, яке адресується передусiм глядачам.
Морфологiчна стилiстика вчення про стилiстичне використання
морфологiчних (граматичних) форм слiв (синовi i сину i т. iн.), про
стилiстичну своєрiднiсть i важливiсть слiв з певними
морфологiчними категорiями, значеннями (вiдмiнка i т. iн.).
Наголос елемент усного мовлення, видiлення найбiльш звучноï частини
слова, який у багатьох випадках використовують для розрiзнення семантики
слiв iз тих самих фонем, звукiв (приклад i приклад).
Народна етимологiя (грец. etymologia, вiд etymon iстина i logos слово,
вчення) виразно стилiстичне явище, яке повязане з переосмисленням i
ненормативною перебудовою iншомовних (зрiдка й рiдних) слiв за зразком
фонетично близьких слiв рiдноï мови. Звязок мiж парами таких лексем
суто зовнiшнiй: гульвар (ненормативне слово) i бульвар, полуклiнiка i
полiклiнiка, скупилянт i спекулянт i т. iн.
Невласне пряме мовлення граматично й стилiстично своєрiдне
мовлення, в якому по-особливому поєднуються прямий i непрямий
способи висловлювання: Кирило вийшов у сад… Природа зiтхнула
повними грудьми, зiтхнув i Кирило. Невже вiн (пор. я) сього нiколи не
бачив? (М. Коцюбинський).
Неозначено-особовi речення односкладнi речення, у яких виконувач
дiï мислиться неозначено, а головний член речення виражений формою
3-ï особи множини теперiшнього, майбутнього часу або ж формою
множини минулого часу чи множинною формою умовного способу.
Неологiзми (грец. neos новий i logos слово, вчення) новi слова, якi
з'являються в мовi для того, щоб позначити, назвати новi поняття, явища,
процеси.
Неповнi речення речення, одна з ланок внутрiшньосинтаксич- ноï
будови яких (один чи кiлька членiв речення, навiть частина одного з
членiв речення) не вимовляється (не пишеться), але
усвiдомлюється, повнiстю чи достатньо зрозумiла.
Нестилетвiрнi ознаки стилю всемовнi ознаки, якi властивi всiм стилям
мови (фонеми, ïх варiанти, найуживанiшi морфеми, слова, структури
речень тощо).
Номiнативнi (називнi) речення односкладнi речення, в яких iдеться про
буття предмета, особи чи явища. Головний член речення у них
виражається iменником, iменниковим займенником або субстан-
тивованим словом у називному вiдмiнку.
Норма, нормативнiсть мови й мовлення (лат. norma правило) найважливiша
сутнiсть, ознака всенародноï лiтературноï мови i мовлення
окремоï особи; сформоване у кожного вмiння всебiчно користуватись
мовою в ïï соцiально усвiдомлюваних i усталених формах, кожна
з яких має статус лiтературноï норми.
Обєкт стилiстики система стилiстичних функцiй (стилiстем), якi
властивi всiм мовним одиницям (фонемам, морфемам, словам, реченням i т.
iн.).
Образнiсть мовлення спосiб передавання певних понять через художнi
образи, якими вiдтворюється не зовсiм звичне бачення, сприймання
людиною навколишнього свiту i себе самоï в ньому.
Однорiднi члени речення члени речення, якi виконують однакову
синтаксичну функцiю (певного головного або другорядного члена речення),
перебувають у тих самих синтаксичних вiдношеннях з якимсь iншим членом
речення i поєднуються мiж собою сурядним зв'язком.
Односкладнi речення речення з одним головним членом, якi для вияву
повноти i своєрiдностi своєï синтаксичноï будови й
обєктивно-субєктивного змiсту не потребують доповнення
ïх другим головним членом речення.
Означено-особовi речення комунiкативнi структури, в яких виконувач
дiï мислиться означено, а головний член речення виражається
дiєсловом у формi 1-ï або 2-ï особи однини чи множини
теперiшнього, майбутнього часу або наказового способу.
Оказiоналiзми (лат. occasionalis випадковий) в усiх випадках стилiстично
виразнi, iндивiдуально-авторськi неологiзми, лексеми, якi всенародно
(навiть у всiх жанрах певного стилю) не використовуються. До них
найчастiше вдаються в художнiх текстах.
Окличнi речення функцiонально виразнi експресивно-емоцiйнi синтаксичнi
конструкцiï. За змiстом, структурою i особливою стилiстичною
функцiєю це речення або розповiднi (розповiдно-ок- личнi), або
питальнi (питально-окличнi), або спонукальнi (спонукально-окличнi).
Оксюморон (грец. oxymoron дотепно-безглузде) стилiстично незвичне
поєднання семантично протилежних чи вiддалених слiв, якими
створюється i виражається нове контрастне поняття, уявлення:
гiрка радiсть, дзвiнка тиша, красномовне мовчання.
Омографи (грец. homos однаковий i grapho пишу) слова з рiзною
семантикою, якi розрiзняються лише наголосом.
Омонiми (грец. homos однаковий i onyma iмя) слова, якi мають рiзне
лексичне значення, але однакове написання i звучання.
Омофони (грец. omophones однозвучний, вiд homos однаковий i phone звук)
слова, якi утворенi з однакових фонем, але вiдрiзняються семантично i
написанням.
Ораторське (лат. orator, вiд ого говорю) мистецтво мовлення висока
стилiстична майстернiсть, досконалiсть виголошуваних промов,
використання задля цього лексичних, граматичних (особливо синтаксичних),
iнтонацiйних, жестикуляцiйних, мiмiчних, пантомiмiчних мовних засобiв,
якi одночасно поєднують у собi i глибоку логiку, i таку ж
почуттєвiсть, емоцiйнiсть висловлювання.
Орнаментацiя (лат. ornamentum оздоба, прикраса) мовлення ознака
мовлення, яка створюється сукупнiстю таких мовностилiстичних
засобiв, особливо лексичних, синтаксичних i ритмомелодiйних, якими
оздоблюється мовлення в усiх його стилях (крiм офiцiйно-дiлового
стилю в його писемнiй формi). Орнаментацiя мовлення має бути
стилiстично виваженою, вмотивованою.
Орфографiчнi (грец. orthos правильний i grapho пишу) мовнi норми
iсторично сформоване, усталене написання мовних одиниць, яке
представлене всiєю системою правописних правил: написанням слiв з
малоï лiтери, з великоï, через дефiс i т. iн.
Орфоепiчна (грец. orthos правильний i epos мовлення) стилiстика вчення,
яке передбачає вивчення й застосування в мовленнi нормативноï
вимови тих фонем, з яких сформувалося слово. Обєктом
орфоепiчноï стилiстики є вимова всiх фонем окремого слова i
слова в певному фонетичному контекстi, в поєднаннi його з iншими
словами.
Орфоепiчнi мовнi норми усталенi способи, зразки вимови окремого звука,
найрiзноманiтнiших поєднань звукiв, якi характеризуються,
пояснюються у формi мовноорфоепiчних правил.
Паралелiзм, паралельнi мовнi одиницi (грец. parallelos той, що
рухається поряд) стилiстичний засiб, фiгура однаковоï
синтаксичноï побудови, розмiщення схожих за певною ознакою членiв
речення або речень, своєрiдне дублювання чого-небудь: Як ми
кохалися, як голубiв пара, Тепер розiйшлися, як чорная хмара (Л.
Костенко).
Парафраза, парафразис (грец. paraphrasis описовий зворот) троп,
стилiстична фiгура переказування своïми словами чужих думок,
текстiв: творецьКобзаря(замiсть 7. Шевченко).
Паронiми (грец. para бiля, поряд i nyma iм'я) однокоре- невi слова, якi
належать до тiєï самоï частини мови, мають рiзне або
частково iнше лексичне значення, однак близькi мiж собою фонетично,
рiзняться афiксом (афiксами) чи окремими звуками або тiльки одним звуком
(фонемою).
Парцеляцiя (лат. particula частка) синтаксичне та iнтонацiйне видiлення
певних слiв речення i оформлення ïх в окреме (окремi) речення з
метою функцiонального-стилiстичного посилення ïх змiсту, семантики:
Повiтря тремтить вiд спеки, i в срiбнiм маревi танцюють зеленi тополi.
Широко, гарно, спокiйно (М. Коцюбинський).
Пауза (грец. pausis припинення) тимчасова, але завжди стилiстично вагома
зупинка, перерва у мовленнi.
Перiод (грец. period рух по колу) багатослiвна синтаксична конструкцiя й
стилiстична фiгура з двох значеннєво-iнтонацiйних частин
(висхiдноï i нисхiдноï), розмежованих тривалою паузою, яка в
писемному мовленнi найчастiше позначається комою i тире: Коли в
грудях моïх тривога То потухає, то горить: Коли загублена
дорога, А на устах любов тремтить; Коли уся душа трiпоче, як бiлий парус
на човнi, / Тодi рука моя не хоче Пером виводити пiснi (М. Рильський).
Персонiфiкацiя (лат. persona особа i fasio роблю) троп, стилiстичний
прийом надiлення неживих предметiв, явищ природи якостями людини.
Питальнi речення речення, якими мовець у питальнiй формi, питальною
iнтонацiєю спонукає когось до вiдповiдi, щоб дiзнатися про
когось або про щось вiд спiврозмовника.
Питання риторичне реченнєва фiгура з виглядi запитання, якою не
передбачається вiдповiдь.
Повтор, повторення стилiстична фiгура, яка полягає в повтореннi
того ж самого слова з метою видiлення якого-небудь явища, ознаки. У
поетичному мовленнi це рефрен.
Полiлог (грец. poly багато i logos слово, вчення) прямий обмiн думками
мiж кiлькома, багатьма особами.
Полiсемiя (грец. poly багато i sema знак, значення) слiв ” наявнiсть у
семантичнiй структурi мовноï одиницi двох, кiлькох чи багатьох
значень.
Порiвняння троп, стилiстичний прийом, який полягає у поясненнi
одного предмета через iнший, близький до нього за певною ознакою
(ознаками). Порiвнювальна частина речення починається здебiльшого
сполучником (як, мов, немов, наче, неначе, буцiм, нiби та iн.).
Правильнiсть мовлення повна вiдповiднiсть мовлення нормам
лiтературноï мови, одна з основ мовленнєвоï культури.
Предмет стилiстики комплекс лiнгвiстичних знань (найсистем- нiше й
найповнiше ïх фiксують друкованi працi iз стилiстики) про
обєкт стилiстики, тобто знань про стилiстеми.
Прийменники службовi слова, якi в поєднаннi з повнозначними
словами виражають залежнiсть ïх вiд iнших слiв у реченнi або в
словосполученнi.
Прикметники рiзновид повнозначних слiв, якi виражають, називають ознаки,
якостi людей, тварин, речей, явищ.
Прикметниковий зворот поєднання прикметника як синтаксично
незалежного слова iз синтаксично залежним вiд нього словом чи
сполученням слiв.
Прислiвники повнозначнi слова, якими виражається якiсна або
кiлькiсна ознака дiï чи стану, ознака iншоï ознаки (тобто
ступiнь або мiра вияву iншоï ознаки). Вони виконують доповнювальну,
проте дуже важливу стилiстичну функцiю.
Просторiччя сукупнiсть лексем, якi не входять до складу
лiтературноï мови, але в багатьох випадках близькi до лiтературно-
мовленнєвоï нормативностi. Використання ïх не обмежене
певною територiєю: квартал (зам. квартал).
Професiоналiзми (лат. ргоТевзiо (ргоТевзiопiз) офiцiйно визнане заняття,
спецiальнiсть) слова або вислови, притаманнi мовленню певноï
професiйноï групи осiб.
Пряма мова, пряме мовлення дослiвне вiдтворення сказаного чи написаного
ким-небудь. Стилiстична сутнiсть його (як i непрямого мовлення) завжди
визначається змiстом, способом реалiзацiï, iнтонацiйним
оформленням тощо.
Пунктуацiйнi (лат. рипегит крапка) норми мови усталенi правила вживання
роздiлових знакiв.
Реплiка (грец. герiiсо повертаю назад, вiдбиваю) окреме висловлювання
особи, яка бере участь у розмовi в дiалозi чи полiлозi.
Речення основна комунiкативна мовна одиниця, для категорiальних ознак
якоï характернi предикативнiсть, модальнiсть, вiдносна закiнченiсть
змiсту, логiчна сутнiсть, структурно-синтаксична органiзованiсть,
iнтонацiйна оформленiсть.
Рима одна з фонетико-стилiстичних ознак мовлення, його iнтонацiйного
оформлення. Сутнiсть рими полягає в дотриманнi певноï
милозвучноï узгодженостi в розташуваннi однакових чи близьких
звукiв у кiнцi слiв. Розрiзняють рими чоловiчi, жiночi, бiднi, багатi,
парнi, перехреснi та iн.
Ритм (грец. гИиШтоБ розмiренiсть, узгодженiсть) рiвномiрне
поєднання у мовленнi таких його iнтонацiйних ознак, як прискоре-
нiсть та уповiльненiсть, напруга й послаблення, довгота й короткiсть,
схоже й рiзне; рiвномiрне чергування елементiв мови (звукових,
морфемних, словесних тощо).
Ритмiка (грец. гЬуИïтiкоз рiвномiрний) наука про ритми; сукупнiсть
усiх конкретних виявiв ритму.
Риторика (грец. гИеЮгiке ораторське мистецтво) роздiл стилiстики, теорiя
i практика мовленнєвого красномовства, ораторського мистецтва.
Розмовна мова вияв всенародноï лiтературноï мови в
ïï роз- мовно-побутовому стилi мовлення.
Розповiднi речення найпоширенiший i найбiльш стилiстично нейтральний комунiкативно-
iнтонацiйний рiзновид речень (як i стверджувальних i заперечних слiв-
речень), якi мiстять iнформацiю про кого-, що-небудь.
Саркастичне (грец. вагказтоз, вiд Багкаго букв, розриваю мясо) мовлення
мовлення вïдливе, викривальне (особливо у формi дошкульноï
насмiшки), часто сповнене крайньоï ненавистi, гнiвного презирства,
якi виявляються не приховано, а прямо (як, наприклад, тодi, коли йдеться
про iронiю).
Семема повнозначне слово з властивим йому лексичним значенням,
семантична одиниця мови.
Синекдоха (грец. synekdoche спiввiднесення) троп, рiзновид
метонiмiï, завжди досить виразне мовленнєво-стилiстичне
явище, сутнiсть якого полягає в перенесеннi значення з одного
слова на iнше за певною ознакою.
Синонiми (грец. synonymos однойменний) слова (зрiдка сполучення слiв),
якi тотожнi або близькi за своєю семантикою, але вiдрiзняються
матерiально, тобто звуковим складом.
Синтаксична стилiстика вчення про стилiстичнi функцiï всiх
рiзновидiв словосполучень, речень, членiв речення, синтаксично не-
членованих конструкцiй i тих особливих складових речення, якi не мають
статусу членiв речення (звертання, вставнi слова i т. iн.).
Складнi речення речення з рiзною кiлькiстю найрiзноманiтнiших
предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним словом чи
тiльки iнтонацiйно.
Сленг (англ. slang жаргон) — сукупнiсть своєрiдних
жаргонiзмiв, лексичний i стилiстичний шар розмовних, напiвнормативних
слiв, якими позначається грубувато-фамiльярне, iнколи й
гумористичне ставлення мовця до обєкта мовлення: гуру (знаюча
людина).
Слова-паразити стилiстично, функцiонально зайвi, небажанi,
значеннєво безплiднi слова, сполучення слiв, якi затемнюють
смисловий сенс сказаного чи написаного: ну…, теє-то як його
та iн.
Слово найпоширенiша одиниця мови й мовлення з певним лексичним значенням
(повнозначнi слова), або iз значенням релятивним, вiдносним (службовi
слова), або слова iз здатнiстю виражати певне волевиявлення людини,
ïï почуття, яке при цьому не називається (вигуки).
Стилiстично найважливiшими є слова повнозначних частин мови.
Словосполучення лексико-семантична й граматична цiлiсть щонайменше двох
повнозначних слiв, поєднаних пiдрядним або сурядним звязком. З
погляду стилiстичного тiльки потенцiйно вагоме, комунiкативноï
функцiï воно не виконує.
Службовi слова неповнозначнi слова (прийменники, сполучники, частки),
якi по-особливому доповнюють, поєднують, уточнюють те, що в
реченнi виражається повнозначними словами.
Сполучники неповнозначнi (службовi) слова, якими поєднуються в
одне семантико-синтаксичне цiле однорiднi члени речення або предикативнi
(реченнєвi) частини складного речення.
Спонукальнi речення найбiльш (порiвняно з розповiдними i питальними
реченнями) стилiстично виразнi речення, якими виражається
спонукання когось до чогось (наказ, вимога, заклик, запрошення,
заборона, застереження, умовляння, благання тощо).
Старословянiзми слова, запозиченi iз старослов'янськоï мови
(фонетичнi старословянiзми, морфологiчнi, семантичнi). Вони стилiстично
виразнi, забарвлюють мовлення вiдтiнком минувшини, старовини,
урочистостi або й гумору, iронiï: Умре муж велiй в власяницi [одяг
з волосся тварин] (T. Шевченко).
Стилетвiрнi ознаки стилю особливi стильовi ознаки (переважно лексичнi,
фразеологiчнi, граматичнi), певною й особливою сукупнiстю яких
створюється мовна й мовленнєва своєрiднiсть кожного
окремого стилю, його очевидна й менш виразна iндивiдуальнiсть.
Стилi (лат. stilus букв, паличка для письма) лiтературноï мови
особливi лексичнi, граматичнi рiзновиди мови, кожен з яких становить
вiдносно окрему пiдсистему мови з усiма властивими ïй мовними
одиницями i стилiстичними функцiями (стилiстемами).
Стилiзацiя стилiстичний засiб свiдомого переймання й використання
своєрiдних мовних засобiв, переважно лексичних i граматичних, якi
властивi певному стилю, жанровi.
Стилiстема окрема стилiстична функцiя кожноï окремоï
мовноï одиницi вiд фонеми i до тексту. За словом, яке не становить
термiна (здебiльшого за багатозначним словом), закрiпилась, усталилась у
мовi не одна, а двi, кiлька чи навiть багато стилiстем.
Стилiстика (лiнгвостилiстика) роздiл науки про мову; лiнгвiстичне вчення
про функцiонування й використання мови.
Стилiстика загальна стилiстика, яка має своïм обєктом
усi лiтературнi мови, властивi рiзноструктурним одиницям усiх
лiтературних мов спiльнi, тотожнi або однаковi комунiкативно-стилiстичнi
функцiï; загальна теорiя стилiстики.
Стилiстика украïнськоï мови стилiстичний матерiал мови в межах
усiх ïï стилiв i жанрiв, вiдпрацьованiсть стилiстичних функцiй
кожноï мовноï одиницi; ïï здатнiсть виражати певний
комплекс думок i почувань, у яких мають потребу всi, хто
послуговується украïнською мовою.
Стилiстика украïнського мовлення найтиповiше, зразкове, нормативне
й комунiкативно доречне використання мовцем, усього того, що
позначається термiном стилiстика мови.
Стилiстика порiвняльна галузь знань, у якiй дослiджується й
витлумачується спiльне й специфiчне в стилiстичнiй системi
спорiднених (найчастiше) або й неспорiднених мов.
Стилiстика часткова — галузь знань про стилiстичнi функцiï
мовних одиниць окремоï мови.
Стилiстична норма усталена й суспiльно усвiдомлювана функцiя
(функцiï) мовноï одиницi.
Стилiстична система украïнськоï лiтературноï мови вся
сукупнiсть стилiстичних функцiй, якi усталились у мовi за всiма
ïï одиницями i якi закономiрно пов'язанi мiж собою,
взаємно доповнюють одна одну.
Стилiстична структура украïнськоï лiтературноï мови
комплекс ïï стилiстичних функцiй, якi зумовленi структурною
своєрiднiстю всiх одиниць сучасноï украïнськоï
лiтературноï мови, одиниць, якими вона вiдрiзняється вiд усiх
iнших мов, навiть близькоспорiднених росiйськоï i бiлоруськоï
(наприклад, формами кличного вiдмiнка iменникiв, формами вищого ступеня
порiвняння прикметникiв i т. iн.)
Стилiстичний синтаксис рiзновид стилiстики, галузь знань про
функцiï словосполучень, членiв речення, речень i синтаксично нечле-
нованих конструкцiй (слiв-речень стверджувальних, заперечних, питальних,
спонукальних, емоцiйно-оцiнних та iн.).
Стилiстично обмежена лексика лексика, яка використовується
переважно тiльки в певнiй сферi мовлення (лексика офiцiйно-дiлова, професiйно-
виробнича тощо).
Суржик рiзновид нормативного мовлення, яке певною мiрою
супроводжується спотвореними словами рiдноï мови або iнших
мов, зокрема росiйськоï: бельйо, бумага, без надобностi та iн.
Табу (франц. таЬои, вiд полiнезiйського tapu заборонений, священний)
словесне слова i сполучення слiв, використання яких заборонене або
обмежене певними позамовними чинниками, причинами (моральними,
релiгiйними, полiтичними та iн.) марновiрством, пересудами, забобоннiстю
тощо або прагненням уникнути в мовленнi слiв грубих, вульгарних,
неетичних i т. iн.): дiдько замiсть чорт.
Тавтологiя (грец. tautologia, вiд tautos те саме i logos слово, вчення)
стилiстичний прийом, який полягає в спецiальному чи
непередбаченому повтореннi тих самих, спiльнокореневих або близьких за
значенням слiв: раненько-раненько.Тавтологiя може бути семантично, отже
й стилiстично, хибною: перший дебют.
Текст (лат. textum сплетiння, побудова, звязок) писемний або усний
мовленнєвий масив, найчастiше багатослiвна семантична й граматична
єднiсть, утворена одним чи кiлькома реченнями, що виражає
завершену думку; поєднання слiв вiд крапки до крапки або певний
словесний вiдрiзок мовлення, який графiчно розчленований кiлькома чи
багатьма крапками.
Темп (лат. tempos час) мовлення швидкiсть вимови елементiв мови,
ïï одиниць. Стилiстично важливий мовленнєвий засiб, який
по-рiзному впливає на слухачiв.
Термiни (лат. terminus межа) здебiльшого слова з найменш виявленою
стилiстичною функцiєю; ïх визначальна ознака однозначнiсть,
через що термiни найбiльшою мiрою використовуються в мовленнi науковому.
Без певноï сукупностi спецiальних термiнiв неможливе наукове
мислення, жодна iз сфер точних i усвiдомлюваних мовцями знань.
Точнiсть мовлення одна з визначальних комунiкативних ознак мовлення, яка
полягає в тому, що кожну з мовних одиниць потрiбно використовувати
з тим лексичним значенням, яке вже усталилось у всенароднiй
мовленнєвiй практицi. Вона найбiльше пов'язана з його
нормативнiстю, правильнiстю i логiчнiстю мовлення.
Троп (грец. tropos зворот) мовностилiстичний засiб, який полягає у
вживаннi слова чи сполучення слiв у переносному значеннi.
Узагальнено-особовi речення односкладнi конструкцiï, в яких дiя
(стан) сприймається узагальнено, як така, що за певних умов може
стосуватись кожноï особи.
Ускладненi простi речення речення з однорiдними членами речення, з
вiдокремленим членом речення, iз звертанням, iз вставним або вставленим
елементом. Стилiстичнi функцiï ïх рiзнотипнi й рiзноманiтнi,
пiдлягають окремому функцiональному аналiзовi.
Фольклоризми (англ. оIК-Iоге букв, народна мудрiсть) стилiстично
оригiнальнi й виразнi мовленнєвi одиницi усноï народноï
творчостi, якi використовуються не тiльки в народно-дiалектному мовленнi
(щоденному, невимушеному мовленнi переважно селян), а й у художнiх
текстах, у яких iдеться, зокрема, про свiтосприймання минулого й
сучасного: чорнiï брови, карiï очi.
Фонема найменша мовна й мовленнєва одиниця, яка нi окремо, нi в
словi чи реченнi не має лексичного значення i, отже, окремоï
самодостатньоï комунiкативностi.
Фонетична стилiстика лiнгвiстичне вчення про функцiю (функцiï)
окремоï фонеми i про поєднання фонем у словах i мiж словами в
межах усiєï мовноï системи, а також про функцiональний
вияв норма- тивно-лiтературноï вимови слiв, про наголошування слiв,
про типову iнтонацiю мовних одиниць.
Фонетичнi засоби стилiстики засоби, якi виявляються у функцiональному
використаннi потенцiйних можливостей окремоï фонеми (звука) або
фонеми (фонем) у словi, словосполученнi й реченнi; у частотностi
використання фонем у всiх стилях i жанрах мовлення; у найрiзноманiтнiших
фонетичних повторах (у рефренах, алiтерацiï, асонансi, анафорi,
епiфорах, римi, ритмiцi, звуковiдтвореннях, звуконаслiдуван- нях i т.
iн.).
Фразеологiзми (грец. phrasis зворот i logos слово, вчення) семантично й
граматично повязанi сполучення слiв, а також речення, якi
використовуються в мовi як ïï усталенi i здебiльшого легко й
образно сприймуванi одиницi.
Частки слова, якi надають окремим словам, словосполученням, реченням
певних додаткових смислових, модальних i емоцiйно- оцiнних вiдтiнкiв або
використовуються для утворення форм слова (наприклад, форм умовного
способу).
Числiвники слова iз значенням певноï, чiтко визначеноï
кiлькостi найрiзноманiтнiших обєктiв дiйсностi.
Член речення мiнiмальна i найпоширенiша синтаксична одиниця, яка
виражає в реченнi певне поняття, називає якусь особу
(особи), предмет, дiю, стан людини або явища, ознаку, ознаку ознаки
(прислiвники) або кiлькiсть.
Штамп мови, мовлення (нiм. Stampfe печатка, вiдбиток) лiтературнi слова,
сполучення слiв, якi здебiльшого вживаються традицiйно, за досить
усталеною мовленнєвою звичкою. Це мовнi моделi, звичнi для
мовлення в межах бiльшостi жанрiв публiцистичного стилю: зустрiтися з
метою обговорення питання (пор. зустрiтися, щоб обговорити питання), а
також образнi, але занадто часто вживанi сполучення слiв: бiле золото
бавовна, чорне золото вугiлля чи нафта.
Штучна мова штучно створена мова iз своєрiдною лексикою,
граматикою й фонетичними особливостями. Використовується мовцями
як мова допомiжна i з певною комунiкативною функцiєю (есперанто,
iнтерлiнгва, волапюк, iдо та iн.).