Обєктивне i субєктивне в стилiстицi

Реалiï обєктивне й субєктивне становлять постiйну
ознаку всього того, що наявне i сприймається людиною в
навколишньому свiтi, отже, i в мовi, яка виявляється в мовленнi.

Обєктивне в стилiстицi це те, що iснує поза волею людини, не
залежить вiд неï, не пiдвладне ïï бажанням;
субєктивне в стилiстицi осо- бистiсне, iндивiдуальне, повязане з
дiями окремоï особи, те, що вiдображає ïï думки,
переживання, почування, якi зумовленi певними зовнiшнiми явищами,
подiями. На такiй фiлософськiй характеристицi обєктивного й
субєктивного має ґрунтуватись i розумiння
обєктивностi та субєктивностi в iндивiдуальному мовленнi.

До обєктивних явищ стилiстики як вчення про най- рацiональнiше
використання мови належать такi позамовнi й мовнi реалiï:

суспiльна свiдомiсть громадян, ïхнє ставлення до мови,
розумiння ними мiсця, питомоï ваги i функцiй мови для себе i для
iнших;

стан мовних знань i мовленнєвоï усноï й писемноï
культури носiïв мови (пор. неоднаковий стан культури
украïнського i росiйського мовлення в Украïнi; культура
дiалогiв, полiлогiв, монологiв);

рiвень стильового й стилiстичного членування мови, ïï
утвердження i вияв у нiй усiх стилiв i жанрiв мови, вiдпрацьованiсть у
кожному стилi мовленнєвоï технiки, стилетвiрних засобiв
структурних, значеннєвих i функцiональних.

До субєктивних .явищ стилiстики належать такi, якi виявляються в
iндивiдуальному усному й писемному мовленнi i залежать вiд чинникiв,
повязаних iз мовцем, зокрема вiд:

рiвня освiти, професiï, характеру, темпераменту мовця;

настрою мовця в момент мовлення;

усвiдомлення мовцем мети свого висловлювання;

фiзiологiчного i психiчного стану, самопочуття мовця;

особистiсноï орiєнтацiï на когось або на щось пiд час
мовлення;

розумово-емоцiйноï налаштованостi того, хто висловлюється.

Тiльки субєктивнi ознаки мовлення iндивiдуалiзують мовлення
кожного учасника комунiкативного процесу. Вони виявляються в усiх
складниках мови у фонетичнiй системi, лексицi, фразеологiï,
граматичнiй будовi. Навiть окремо вимовлена фонема, а ще з бiльшою
очевиднiстю окреме слово чи речення, своєрiдно виявляє кожне
окреме Я. Мовець i його спiврозмовник усвiдомлюють цю реалiю i
вiдповiднi послуговуються нею у своïй мовленнєвiй дiяльностi.

Отже, обєктивне i субєктивне в мовленнi, гармонiйне
поєднання ïх забезпечує досягнення того, що прийнято
називати культурою слова кожного Я.