109. Загальнi вiдомостi про прийменник
П р и й м е н н и к и це клас службових незмiнюва- них слiв, за допомогою яких виражається синтаксичний зв'язок iменника (або його еквiвалента), залежного вiд iнших слiв у словосполученнi i реченнi. У традицiйнiй граматицi прийменники трактуються як клас слiв, якому властива службова функцiя: вираження семантико- синтаксичних вiдношень на основi пiдрядного зв'язку керуван- ня. Вiдповiдно до функцiï пiдпорядкування iншому слову iмен- ника прийменниковi надається статус окремого слова у при- йменниково-вiдмiнковому комплексi, де граматичне значення вiдмiнка виражене флексiєю, а прийменник доповнює або моди- фiкує його залежно вiд лексичного значення поєднуваних слiв. Наприклад: у строфi вiрша Л. Костенко вжито три прийменни- ково-вiдмiнковi форми iменникiв (знахiдного, орудного i родо- вого): Лежить городiв гарбузова Мекка. У тихе небо струменить тепло, I над стареньким комином лелека Пiсля дощу просушує крило. Форма знахiдного вiдмiнка iменника небо при дiєсловi зi зна- ченням перемiщення за допомогою прийменника виражає не об'єктне, а обставинне значення спрямування руху вгору {у небо). Прийменниково-вiдмiнкова форма орудного над ко- мином виражає вiдношення просторових координат (розмiщення зверху чогось), а родовий з прийменником пiсля виражає ча- совi вiдношення (стану пiсля дощу). Характеристика прийменникiв як окремого лексико-грама- тичного класу слiв, що вiдрiзняються вiд повнозначних частин мови вiдсутнiстю в них самостiйного лексичного значення або послабленого, яке виражається тiльки у зв'язку з iменником, не дiстала загального визнання. На вiдмiну вiд традицiйноï грама- тики прийменники трактуються як самостiйнi слова, або як прислiвники високого ступеня узагальнення (I. К. Кучеренко), 258або як службовi слова, що мають не тiльки граматичнi, а й лексичнi значення (О. С. Ахманова, В. М. Жирмунський, В. М. Ярцева та iн.). Згiдно з iншою концепцiєю щодо статусу прийменника вiн розглядається як особлива морфема. Пiдставою для такоï ква- лiфiкацiï (намiченоï у працях О. О. Потебнi, I. О. Бодуена де Куртене, О. М. Пєшковського та iнших мовознавцiв i чiтко сформульованоï . Куриловичем) є наявнiсть у прийменникiв лише семантико-граматичних i власне граматичних значень, з одного боку, i вiдсутнiсть лексичних значень, з iншого, а також те, що поза субстантивами, якi прийменник як аналi- тична синтаксична морфема переводить у прислiвникову по- зицiю, вiн не iснує окремо вiд лексичних одиниць повно- значного iменника 1 . Такий пiдхiд до квалiфiкацiï слова, коли семантико-синтак- сичний критерiй домiнує над лексико-семантичним, заслуго- вує на увагу саме у межах застосування чотирикомпонентноï системи частин мови iменника, прикметника, дiєслова i при- слiвника. Якщо ж розглядати роль слова у механiзмi репре- зентацiï парадигматичних i синтагматичних вiдношень в ак- тах мовлення, то бiльш правомiрним є видiлення приймен- никiв в окремий лексико-граматичний клас слiв. Формо- творчий репертуар мови уможливлює необмеженi функцiï вiдмiнкових словоформ для вираження семантико-синтаксич- них вiдношень у словосполученнi i реченнi. Парадигматичнi вiдношення мiж пов'язуваними словами реалiзуються у фор- мах словозмiни граматичними афiксами. В iменнику вони ви- ступають у вiдмiнкових формах. Синтагматичнi вiдношення виражаються на основi об'єднання слiв i словоформ у лiнiйнiй послiдовностi, яка визначається структурною схемою слово- сполучення чи речення та складом ïх семантичних компо- нентiв. Службове слово прийменник разом з вiдмiнко- вою формою iменника (займенника, субстантивованого сло- ва) вiдображає вiдношення мiж предметами, явищами, дiями, станом i є не компонентом морфологiчноï форми вiдмiнка, а складовою комплексного засобу вираження (прийменник + iменник у вiдповiдному непрямому вiдмiнку), де обидва ком- 1 Вихованець I. Р. Прийменникова система украïнськоï мови. К., 1980. С 5859. 259поненти взаємодiють у межах пiдрядного зв язку з керую- чим словом. Прийменники допомагають виявити значення вiдповiдноï форми iменника i синтаксичну роль ïï у реченнi. За допомогою прийменникiв виражаються багатоманiтнi вiдношення до предмета просторовi, часовi, цiльовi, умови, допустовi i причиновi, способу дiï (поïхати до мiста, сидiти до вечора, боротись для щастя, продовжити роботу всу- переч наказу, скривитися вiд болю, розсипатися з трiском) та рiзнi об'єктнi вiдношення (узяти за руку, турбуватися про друга). Наприклад: Серед гаю, пiд горою, старий дуб стоïть (Кул.); / через море дивнi зорi до мене з пiвночi пливуть (Мас). Якщо керуючим словом виступає iменник, то за допомогою прийменника виражаються переважно атрибутивнi вiдношен- ня: дiвчина з косою, стежка через гору, вiкна на балкон, кiмната для малят, iнодi об'єктнi: iнтерес до науки, потяг до знань, дума про тебе. Наприклад: Я ненавиджу брехню у всякiй одежi… (Рил.). Якщо в ролi керуючого слова виступає займенник або при- кметник, числiвник, дiєприкметник, то прийменниково-вiдмiнко- ва форма разом з керуючим словом є одним членом речення: дехто з нас, хтось iз них, троє з них (складенi пiдмети); рожевий вiд сонця, зроблений у цеху (поширенi означення). Наприклад: / кожен з нас те знав, що слави нам не буде (Фр.); На сто думок замислена Полтава (Кост.).
