Аналiз роману Iсторiя Тома Джонса, найди

Филдинг вiдкриває своïм романом шлях реалiзму. Вiн сам
називав себе творцем нового виду лiтератури i тому звiльняв себе вiд яких-
небудь правил i канонiв. Головне завдання цього нового виду —
зображення реальноï людини в реал обставинах. Головне письменницьке
завдання — це живописати характер, характер реальний, i
погоджувати вчинки героя з його хар-ром. Письменниковi слiд умiти
пророкувати вчинки людей за тих чи iнших обставин на пiдставi ïхнiй
хар-ров. Филдинг начисто вiдмiтає всяке свавiлля письменника.
Закон реал листа: завжди триматися в рамках можливого.
Филдинг не заперечує, звичайно, романт фантазiй у лiтературi.
Вiдсутнiсть ïх збiднило б ïï. Але для них вiдведена
особлива сфера в мистецтвi, сфера поэтич мрiï. В етичну й эстетич
програму письменника, по Филдингу, ложно входити: 1) людинолюбство, 2)
ученiсть,3) досвiд. Филдинг поставив собi ще трохи, необов'язкових для
iнших завдань: 1) користуватися прийомом контрасту, 2) замовчувати те,
що не можна зобразити досить яскраво, 3) писати сулибкой.
Филдингу однаково далекий i класицизм iз його високою патетикою й
барокко з його надмiрними страстями. З винятковим талантом сатирика вiн
виводив на сцену суддiв — здирникiв, политий шахраïв, скнар.
Филдинг тверезо дивився на мир, не впадаючи в iлюзiï. В 1743 пише
Iсторiю Уайльда Великого. Злодiй, шахрай, рецидивiст Джонатан Уайльд на
сторiнках повести кидає обвинувачення всьому буржуазному
суспiльству
Iсторiя Тома Джонса: найвiдомiший роман Филдинга. Сюжет побудований на
старожитнiй темi: халепах двох героïв. Два люблячi серця не можуть
з'єднатися. Ïм заважають i злi люди, i обставини, i власнi
промахи й помилки. Героï роману Том Джонс i Софiя Вестерн, вихованi
на лонi природи, з дитинства що здружилися, а потiм полюбили один одного
назавжди й безкорисливо, виявляють собою ту полонену пару, що знайома
нам по казках про вiчну любов. Однак, Том аж нiяк не є iдеальним
коханцем, зразком чесноти й взагалi всiх тих якостей, якими автори
надiляли своïх героïв. Тiм при всiй своïй привабливостi(
добротi, безкорисливостi, чесностi) вiдрiзняється самим
неприйнятним для iдеал коханця якiстю — вiн ветрен. Страстi
постiйно грають iз ним злий жарт Цiла галерея лицемiрiв виведена
Филдингом. Перше мiсце серед них займає сестра сквайра Олверти
мисс Бриджет, а потiм мисс Блайфил, що через страх перед пуританською
мораллю втратилася власного щастя й прирекла свого сина Тома на страшну
долю пiдкидька. Далi йде законний син цiєï особи —
мiстер Блайфил — молодший, зразок мерзотника — лицемiра. За
ним iдуть учителя Тома й Блайфила: Кваком i Сквейр, безсердечнiсть i
жорстокiсть яких завжди прикритi пишномовними фразами про моралi й
чесноту
Письменник завжди з недовiрою ставився до бездоганноï чесноти
людей, пiдозрюючи неправду й лицемiрство
Роман завершується щасливим фiналом. Порок карається:
лицемiр Блайфил вигнаний з будинку. Добро трiумфує. Тiм i Софiя
знаходять щастя сiмейного сполучника, народять дiтей i множать своï
багатства
Соц критика його не рiзання, але досить зрима. Його демократичнi
симпатiï очевиднi, разом зi своïм Томом вiн спiвчуває
знедоленим i приниженим бiднякам i вiд усього серця хотiв би полегшити
ïхня доля. Однак ця симпатiя не здобуває присмаку слащавой i
нудотноï розчуленостi. Филдинг не дарує аристократiв. Ледi
Белланстон, пiдступн, брехлива й розпусна, персонiфiкує всi пороки
придворних
Филдинг пише з посмiшкою. Ми вiдчуваємо цю посмiшку практично на
всiх сторiнках роману. Iнодi вона зла й саркастична, коли вiн
викриває за лицемiрною маскою люта особа користi й жорстокостi,
але часто м'яка й добродушна, коли мова йде про человеч слабостi