Заробiтчанськi та робiтничi пiснi

Новi соцiальнi умови, пов´язанi з обезземеленням селян, що
спричинили ïх зубожiння, примушували шукати нових способiв
заробiтку. Не маючи жодних засобiв для iснування, селяни покидали
домiвки i йшли найматися на роботу в промисловi райони, де будiвництво
фабрик i заводiв створювало новi робочi мiсця. У II половинi 19 ст.
постiйним мiсцем заробiтчанства стали Таврiя i Бессарабiя. Крiм
помiщицьких латифундiй, там була велика кiлькiсть винокурень,
смолокурень, цукроварень, ґуралень, шахт, тому туди тисячами
збирались розоренi селяни у надiï заробити на шматок хлiба.
Сподiвання на великi заробiтки часто виявлялися марними: тяжка
виснажлива праця забирала здоров´я, несправедливий розрахунок
заганяв людей у ще бiльшi злиднi.
Заробiтчанськi пiснi, що генетично та тематично пов´язанi з
бурлацькими, наймитськими, строкарськими, мають i своï особливостi.
Попри змалювання важких умов життя (праця з раннього ранку до
пiзньоï ночi, напiвголодне iснування, ночiвля у холодних бараках та
iн.) з´являється тема виробничого калiцтва, започаткована
окремими елементами вже у строкарських пiснях. Нерiдко траплялись i
смертнi випадки:
Засвистала машиночка  Молотила машиночка,
Треба рано встати,  Молотила жито,
Вже десята годиночка  Не ïдного строкарика
Нема що снiдати.  Затягнула, вбито…
Незвичнi до роботи коло промисловоï технiки селяни замiсть того,
щоб заробити, ставали калiками, нiкому непотрiбними, до кiнця життя
приреченими на поневiряння.
У заробiтчанських пiснях звучать й iншi, бiльш традицiйнi теми:
ностальгiï за домом, душевнi страждання вiд розлуки з милою,
тривога за майбутнє , нарiкання на гiрку долю. Подекуди
з´являються мотиви соцiального протесту, що виявляється у
руйнуваннi заводських машин. Переконливим прикладом поєднання цих
тем i мотивiв є пiсня Ой чи воля, чи неволя:
… Соловейку сизокрилий,  А хазяïн його лає: Скажи
правду, де мiй милий?  Зачим, парень, в тебе роботи немає?
  А твiй милий на роботi  Як поïхав хазяïн iз дому,
У сахарному заводi!  Наробили хлопцi лому,
  Що вiн робить? Роботає, Розпустили пару по заводу, Аж пiт
очi заливає.  Пiшла слава по народу…
Подiбнi пiснi пiзнiшого походження стали основою для виникнення
робiтничого фольклору. Такою перехiдною ланкою мiж традицiйною
селянською лiрикою i робiтничими пiснями є твори на зразок Як
наймали, вговоряли:
Ой як наймали, вговоряли: Будем чаєм наповать. Ей, раз, два, люлi,
Будем чаєм наповать, Ще й булками годовать. Ей, раз, два, люлi, Ще
й булками годовать.
Ой як найняли ж, найняли, Хлiба солi не дали (Рефрен). …Ой як
наварили бурякiв Для сезонних дуракiв (Рефрен). Ой як наварили галушок,
Стягнем пана з подушок. Возьмем пана за петельки: Оддай деньги до
копейки…
Маршовий ритм, не властивий для iнших соцiально-побутових пiсень (окрiм
солдатських), приспiв Ей, раз, два, люлi, який повторюється майже
через кожнi 23 рядки, надають пiснi iншого характеру звучання. Тут
з´являється ще одна нова риса, що виявляється у
лексичних зворотах, запозичених з росiйськомовного робiтничого
середовища. Пiзнiше вона спостерiгається у робiтничих пiснях.
Вiдiрванi вiд нацiонального ґрунту селяни, перебуваючи в
iншомовному (а по сутi й iншокультурному чи субкультурному) середовищi,
творять тексти, що вiдходять вiд украïнськоï народноï
традицiï, позбавленi нацiональноï символiки та архетипноï
образностi.
Робiтничi пiснi, що, як i весь робiтничий фольклор, творились у
пролетарському середовищi, лише умовно можна назвати продовженням
нацiональноï традицiï. Хоч у них є часткове
засвоєння i трансформацiя суспiльно-побутовоï лiрики
попереднiх вiкiв (вiд крiпацьких до заробiтчанських пiсень), але це за
своєю суттю абсолютно нове явище в уснiй народнiй творчостi .
Поряд з традицiйними мотивами (вiдображення важкого становища робiтникiв
на заводi, скарги на нелегку працю, погану ïжу, знущання господаря,
малi заробiтки i т. iн.), з´являються мотиви протесту, заклики до
зброï, кривавоï розправи, погрози вбити всiх (i панiв, i
попiв); висловлюється недовiра царевi (сидить дурак на престолi,
порядку немає). Основний мотив ненавистi (названий в критичнiй
лiтературi радянськоï доби мотивом народного гнiву) до
пануючоï верхiвки i всiх, причетних до неï. Пiснi пройнятi
гострим сарказмом i зневагою, особливо гнiвно звинувачувались прикажчики
та економи, з якими робiтники безпосередньо мали справу при розрахунках,
стягненнi штрафiв, контролю та нагляду за робочою дисциплiною: Ой горе
нам, молодим, з цим прикажчиком дурним….
На заводах i шахтах Схiдноï Украïни була велика частина
росiйських робiтникiв, тому робiтничий фольклор переважно
росiйськомовний. Бунтарськi, революцiйнi настроï пiдтримувались
пролетарськими пiснями, привезеними з Росiï. Власне
украïнських текстiв практично нема, бо вони створенi суржиком з
використанням ро сiйських жаргонiзмiв. У середовищi постiйно зростаючих
промислових районiв, де було скупчення тисяч людей, вiдiрваних вiд
нацiонального корiння, творилась нова масова субкультура. У текстах
робiтничого фольклору, на думку багатьох украïнських дослiдникiв
початку 19 ст., проявились першi ознаки денацiоналiзацiï та
деморалiзацiï людей пролетарського середовища.