109. Загальнi вiдомостi про прийменник

П р и й м е н н и к и це клас службових незмiнюва- них слiв, за
допомогою яких виражається синтаксичний зв'язок iменника (або його
еквiвалента), залежного вiд iнших слiв у словосполученнi i реченнi. У
традицiйнiй граматицi прийменники трактуються як клас слiв, якому
властива службова функцiя: вираження семантико- синтаксичних вiдношень
на основi пiдрядного зв'язку керуван- ня. Вiдповiдно до функцiï
пiдпорядкування iншому слову iмен- ника прийменниковi надається
статус окремого слова у при- йменниково-вiдмiнковому комплексi, де
граматичне значення вiдмiнка виражене флексiєю, а прийменник
доповнює або моди- фiкує його залежно вiд лексичного
значення поєднуваних слiв. Наприклад: у строфi вiрша Л. Костенко
вжито три прийменни- ково-вiдмiнковi форми iменникiв (знахiдного,
орудного i родо- вого): Лежить городiв гарбузова Мекка. У тихе небо
струменить тепло, I над стареньким комином лелека Пiсля дощу
просушує крило. Форма знахiдного вiдмiнка iменника небо при
дiєсловi зi зна- ченням перемiщення за допомогою прийменника
виражає не об'єктне, а обставинне значення спрямування руху
вгору {у небо). Прийменниково-вiдмiнкова форма орудного над ко- мином
виражає вiдношення просторових координат (розмiщення зверху
чогось), а родовий з прийменником пiсля виражає ча- совi
вiдношення (стану пiсля дощу). Характеристика прийменникiв як окремого
лексико-грама- тичного класу слiв, що вiдрiзняються вiд повнозначних
частин мови вiдсутнiстю в них самостiйного лексичного значення або
послабленого, яке виражається тiльки у зв'язку з iменником, не
дiстала загального визнання. На вiдмiну вiд традицiйноï грама- тики
прийменники трактуються як самостiйнi слова, або як прислiвники високого
ступеня узагальнення (I. К. Кучеренко), 258або як службовi слова, що
мають не тiльки граматичнi, а й лексичнi значення (О. С. Ахманова, В. М.
Жирмунський, В. М. Ярцева та iн.). Згiдно з iншою концепцiєю щодо
статусу прийменника вiн розглядається як особлива морфема.
Пiдставою для такоï ква- лiфiкацiï (намiченоï у працях О.
О. Потебнi, I. О. Бодуена де Куртене, О. М. Пєшковського та iнших
мовознавцiв i чiтко сформульованоï . Куриловичем) є наявнiсть
у прийменникiв лише семантико-граматичних i власне граматичних значень,
з одного боку, i вiдсутнiсть лексичних значень, з iншого, а також те, що
поза субстантивами, якi прийменник як аналi- тична синтаксична морфема
переводить у прислiвникову по- зицiю, вiн не iснує окремо вiд
лексичних одиниць повно- значного iменника 1 . Такий пiдхiд до
квалiфiкацiï слова, коли семантико-синтак- сичний критерiй
домiнує над лексико-семантичним, заслуго- вує на увагу саме
у межах застосування чотирикомпонентноï системи частин мови
iменника, прикметника, дiєслова i при- слiвника. Якщо ж розглядати
роль слова у механiзмi репре- зентацiï парадигматичних i
синтагматичних вiдношень в ак- тах мовлення, то бiльш правомiрним
є видiлення приймен- никiв в окремий лексико-граматичний клас
слiв. Формо- творчий репертуар мови уможливлює необмеженi
функцiï вiдмiнкових словоформ для вираження семантико-синтаксич-
них вiдношень у словосполученнi i реченнi. Парадигматичнi вiдношення мiж
пов'язуваними словами реалiзуються у фор- мах словозмiни граматичними
афiксами. В iменнику вони ви- ступають у вiдмiнкових формах.
Синтагматичнi вiдношення виражаються на основi об'єднання слiв i
словоформ у лiнiйнiй послiдовностi, яка визначається структурною
схемою слово- сполучення чи речення та складом ïх семантичних компо-
нентiв. Службове слово прийменник разом з вiдмiнко- вою формою iменника
(займенника, субстантивованого сло- ва) вiдображає вiдношення мiж
предметами, явищами, дiями, станом i є не компонентом
морфологiчноï форми вiдмiнка, а складовою комплексного засобу
вираження (прийменник + iменник у вiдповiдному непрямому вiдмiнку), де
обидва ком- 1 Вихованець I. Р. Прийменникова система
украïнськоï мови. К., 1980. С 5859. 259поненти
взаємодiють у межах пiдрядного зв язку з керую- чим словом.
Прийменники допомагають виявити значення вiдповiдноï форми iменника
i синтаксичну роль ïï у реченнi. За допомогою прийменникiв
виражаються багатоманiтнi вiдношення до предмета просторовi, часовi,
цiльовi, умови, допустовi i причиновi, способу дiï (поïхати до
мiста, сидiти до вечора, боротись для щастя, продовжити роботу всу-
переч наказу, скривитися вiд болю, розсипатися з трiском) та рiзнi
об'єктнi вiдношення (узяти за руку, турбуватися про друга).
Наприклад: Серед гаю, пiд горою, старий дуб стоïть (Кул.); / через
море дивнi зорi до мене з пiвночi пливуть (Мас). Якщо керуючим словом
виступає iменник, то за допомогою прийменника виражаються
переважно атрибутивнi вiдношен- ня: дiвчина з косою, стежка через гору,
вiкна на балкон, кiмната для малят, iнодi об'єктнi: iнтерес до
науки, потяг до знань, дума про тебе. Наприклад: Я ненавиджу брехню у
всякiй одежi… (Рил.). Якщо в ролi керуючого слова виступає
займенник або при- кметник, числiвник, дiєприкметник, то прийменниково-вiдмiнко-
ва форма разом з керуючим словом є одним членом речення: дехто з
нас, хтось iз них, троє з них (складенi пiдмети); рожевий вiд
сонця, зроблений у цеху (поширенi означення). Наприклад: / кожен з нас
те знав, що слави нам не буде (Фр.); На сто думок замислена Полтава
(Кост.).