Влада грошей у романах Бальзака

Оноре де Бальзак почав писати трохи пiзнiше Стендаля. Славi передувала юридична ера й робота журналiста. Бальзак навiть встиг вiдкрити власну друкарню, що згодом прогорiла. Вiн узявся створювати романи заради заробiтку. I дуже швидко здивував мир абсолютною зрiлiстю свого стилю. Останнiй шуан, або Бретань в 1800 роцi (1829) i Сцени приватного життя (1830), навiть, викликали думку: пiсля цих творiв Бальзак уже бiльше не рiс як художник, а просто випускав у мир один добуток за iншим, за два тижнi створюючи черговий роман. Як би там не був, Останнiй шуан — перший твiр Бальзака, пiдписане його сьогоденням iм'ям, убирає в себе всi складовоï творчостi письменника, що почав як автор сугубо комерцiйних романiв про вампiрiв (Бирагская спадкоємиця, Арденский вiкарiй, Столiтнiй старець) i раптом вирiшив створити серйозний роман
У вчителя собi Бальзак обрав В. Скотта й Ф. Купера. У Скотта його залучав iсторичний пiдхiд до життя, але не задовольняли тьмянiсть i схематизм характерiв. Молодий письменник вирiшує пiти у своïй творчостi шляхом Скотта, але показувати читачам не стiльки моральний зразок у дусi власного етичного iдеалу (як це робив Скотт), а живописати пристрасть, без якоï не iснує по-справжньому генiального утвору. Взагалi, вiдношення до пристрастi в Бальзака було суперечливим: убивство страстей означало б убивство суспiльства, — говорив вiн; i додавав: пристрасть є крайнiстю, вона є злом. Т. е. Бальзак повною мiрою усвiдомлював грiховнiсть своïх персонажiв, але й не думав вiдмовлятися вiд художнього аналiзу грiха, що його дуже цiкавив i, практично, становив основу його творчостi
Романтик Мюссе говорив про свою нацiленiсть на вивчення зла. I в тiм, як Бальзак цiкавиться людськими пороками, безумовно, вiдчувається певна доля романтичного мислення, що було властиве великому реалiстовi завжди. Але людський порок Бальзак, на вiдмiну вiд романтикiв, розумiв не як зло онтологiчне, а як породження певноï iсторичноï епохи, певного вiдрiзка iснування краïни, суспiльства. Т. е. порок для Бальзака є явищем набагато бiльше зрозумiлим, чим для романтикiв
Мир романiв Бальзака несе в собi чiтку визначенiсть матерiального свiту. Приватне життя дуже тiсно пов'язана з життям офiцiйноï, тому що бiльшi полiтичнi рiшення не з пiднебiння спускаються, а осмислюються й обговорюються у вiтальнях i нотарiальних конторах, у будуарах спiвачок, зiштовхуються з особистими й сiмейними вiдносинами. Соцiум дослiджений у романах Бальзака настiльки детально, що, навiть, сучаснi економiсти й соцiологи вивчають стан суспiльства по його романах. Бальзак показував взаємодiю мiж людьми не на тлi Бога, як це робив Шекспiр, вiн показував взаємодiю мiж людьми на тлi економiчних вiдносин. Суспiльство в нього виступає у виглядi живоï iстоти, єдиного живого органiзму. Це iстота постiйно рухається, змiнюється, як античний Протей, але суть його залишається незмiнноï: бiльше сильнi поïдають бiльше слабких. Звiдси й парадоксальнiсть полiтичних поглядiв Бальзака: глобальний реалiст нiколи не приховував своïх роялiстських симпатiй i iронiзував над революцiйними iдеалами. У нарисi Двi зустрiчi за один рiк (1831) Бальзак нешанобливо вiдгукнувся на революцiю 1830 р. i на ïï досягнення: Пiсля битви наступає перемога, пiсля перемоги наступає розподiл; i тодi переможцiв виявляється набагато бiльше чим тих, кого бачили на барикадах. Подiбне вiдношення до людей взагалi є характерним для письменника, що вивчав людство так, як бiологи вивчають тваринний мир
Однiєï iз самих серйозних страстей Бальзака, починаючи з дитячого рокiв, була фiлософiя. У шкiльному вiцi вiн ледве не збожеволiв, коли в католицькому пансiонi познайомився зi стародавньою монастирською бiблiотекою. Вiн не почав серйозну письменницьку роботу, поки не простудiював роботи всiх бiльш-менш видатних фiлософiв старих i нових часiв. Тому й виникли Фiлософськi етюди (1830 — 1837), якi можна вважати не тiльки художнiми творами, а й досить серйозними фiлософськими роботами. ДО Фiлософських етюдiв належить i роман Шагренева шкiра( 1830-1831), фантастичний i одночасно глибоко реалiстичний
Фантастика, взагалi, є явищем характерним для Фiлософських етюдiв. Вона вiдiграє роль deus ex machine, тобто виконує функцiю центральноï сюжетноï посилки. Як, наприклад, шматок давньоï, напiвзруйнованоï шкiри, що випадково дiстається бiдному студентовi Валантену в крамницi антиквара. Покритий давнiми письменами шматок шагренi виконує всi бажання свого володаря, але при цьому стискується й тим самим скорочує життя щасливчика. Шагренева шкiра, як i багато iнших романiв Бальзака, є присвяченiй темi втрачених iлюзiй. Всi бажання Рафаеля були виконанi. Вiн мiг купити все: жiнок, коштовнi речi, вишукане оточення, вiн не мав тiльки природному життю, природнiй молодостi, природнiй любовi, i тому не мав змiсту жити. Коли Рафаель довiдається, що став спадкоємцем шести мiльйонiв, i бачить, що шагренева шкiра знову зменшилася, прискорюючи його старiсть i смерть, Бальзак вiдзначає: Мир належав йому, вiн мiг усе — i не хотiв уже нiчого.
Втраченими iлюзiями можна вважати й пошуки штучного алмаза, у жертву яким Вальтасар Клаас приносить власну дружину й дiтей ( Пошуки Абсолюту ), i створення супер-твору мистецтва, що здобуває значення манiакальноï пристрастi для художника Френхофера й втiлюється в хаотичному об'єднаннi мазкiв.
Бальзак говорив, що дядько Тобi з роману Л. Керма Тристрам Шенди став для нього зразком того, як потрiбно лiпити характер. Дядька Тобi був диваком, у нього був ковзан — вiн не хотiв одружуватися. Характери бальзакiвських героïв — Гранд (Євгенiя Гранд), Гобсек (Гобсек), Горио (Батько Горио) побудованi за принципом ковзана. У Гранд таким ковзаном (або манiєю) є нагромадження грошей i цiнностей, у Гобсека — збагачення власних банкiвських рахункiв, у батька Горио — батькiвство, служiння дочкам, якi вимагають усе бiльше грошей
Бальзак охарактеризував повiсть Євгенiя Гранд (1833) як буржуазну трагедiю без отрути, без кинджала, без пролиття кровi, але для дiючих осiб бiльше жорстока, чим всi драми, якi вiдбувалися в знаменитому родi Атридов.
Влади грошей Бальзак боявся бiльше, нiж влади феодалiв. На королiвство вiн дивився, як на єдину сiм'ю, у якiй король є батьком, i де iснує природний стан речей. Що до правлiння банкiрiв, що почалося пiсля революцiï 1830 р., те тут Бальзак побачив серйозну погрозу для всього живого на землi, тому що вiдчув залiзну й холодну руку грошових iнтересiв. А влада грошей, що вiн викривав постiйно, Бальзак ототожнював iз владою диявола й протиставив ïï влади Бога, природному ходу речей. I тут з Бальзаком важко не погодитися. Хоча погляди Бальзака на суспiльство, якi вiн висловлював у статтях i листах, не завжди можна сприймати серйозно. Адже вiн уважав, що людство є своєрiдною фауною, зi своïми породами, видами й пiдвидами. Тому й цiнував аристократiв як представникiв кращоï породи, що нiбито вивелася в основу культивацiï духовностi, що зневажає користю й низьким розрахунком
Бальзак у пресi пiдтримував нiкчемних Бурбонов як менше зло i пропагував елiтарну державу, у якому заможнi привiлеï будуть недоторканими, а виборче право буде поширюватися тiльки на тi, хто має грошi, розум i талант. Бальзак, навiть, виправдував крiпосництво, що бачив в Украïнi, i яким захоплювався. Погляди Стендаля, що цiнував культуру аристократiв тiльки на рiвнi естетики, виглядають у цьому випадку набагато бiльше справедливими
Бальзак не сприймав нiяких революцiйних виступiв. Пiд час революцiï 1830 р. вiн не перервав вiдпочинку в провiнцiï й не поïхав у Париж. У романi Селяни, висловлюючи спiвчуття до тих, хто є великим через своє важке життя, Бальзак говорить про революцiонерiв: Ми поетизували злочинцiв, ми любувалися катами, i ми майже створили кумир iз пролетаря!.