Iмя поета: Сосюра Володимир Миколайович

Творчiсть В.М.Сосюри є однiєю з найяскравiших,
найоригiнальнiших сторiнок в антологiï укр. поезiï 20
столiття. Ïх змiст можна визначити як органiчне поєднання
романтики боротьби та кохання . В центрi уваги внутрiшнiй свiт людини,
людини, моральне право кожного на стрпждання i радiсть, любов i
ненавiсть, минуле i майбутнє . В.Сосюра належить до сучасних
класикiв в укр. поезiï, що витоками всоïми мали народнопiсеннi
джерела, недарма його Називають соловєм Украïни. I як бе не
оцiнювали протягом творчого шляху поета його вiршi та поеми, для читача
вiн залишатиметься нiжним лiриком, що чарує своєю щирiстю i
задушевнiстю.
Iмя поета стало вiдомим i популярним уже пiсля виходу його збiрок
Поезiï (1921) та Червона зима (1923). Твори цих збiрок розкрили
Сосюру як митця, що володiє природним даром поетичного
самовираження, талантом передавати словом найтоншi вiдтiнки почуттiв.
Лiричний герой вiршiв Сосюри того перiоду це полумяний патрiот, людина з
глибокими i сильними почуттями. Таким вiн постає зi сторiнок
лiроепiчноï поеми Червона зима. За словами автора, вона вилилась на
папiр одним сонячним акордом. Перед читачем широке коло подiй: вiд
згадки про дитинство, перше кохання до революцiйних подiй 20-х рокiв.
Спогади, почуття й переживання лiричного героя мають багато спiльного з
авторським я. Шлях звичайного шахтарчука в революцiю був типовим для
бiльшостi робiтничоï молодi, яка пiшла за гаслами бiльшовикiв. З
розмахом змальована епiчна картина збору у похiд i тонко вiдтворено
особистi почуття героя. Метафори радiсть лоскотно бентежить, серце iнодi
тривожно защемить передають молодечу завзятiсть i передчуття болю. Вана
бадьорить, пiдносить дух: I сам собi здаюсь таким мiцним, мiцним. I
образи, i почуття, i строфiка все пiдпорядковане, за словами самого
митця, однiй метi: Стати пiснею моєю, нашоï юностi.
В.Сосюра вiдомий читачевi не тiльки як автор епiчних поем. Вiн бiльши
знаний як поет-лiрик. Його iнтимна лiрика вiдтворює найнiжнiшi
порухи серця, той настрiй, що переповнює все єство людини,
закоханоï у свiт, у природу, у людство. Гiперболiчнi й поетичнi
алегорiï, так характернi для нього, сприймаються читачем
життєвими i реальними:
Гей ви зорi яснi!.. Тихий мiсяцю мiй!
Де ви бачили бiльше кохання?
Я для неï зiрву Орiон золотий,
Я поет робiтничоï ранi.
Таке органiчне поєднання людини, природи, всесвiту з почуттями
автора змушує читача переживати разом з поетом страждати, плакати,
радiти, кохати:
Розливається кров i по жилах тече,
Нiби пахне вона лободою.
Здається, що в поезiï Так нiхто не кохав все звичне: образи
вже використовувались в лiтературi (розцвiтає весна, яснi зорi
вяне серце). Але читач переповнюється незбагненними почуттями. Вiд
передачi чуттєвоï картини свiту поет переходить до фiлософсько-
морального осмислення змiсту людського буття (Коли потяг у даль
загуркоче, Бiлi акацiï будуть цвiсти, Ластiвки на сонцi). Такi ж
звичнi образи, традицiйнi метафори i порiвняння, однак автор майстерно
виводить ïх у новi поетичнi контексти, i таке несподiване
використання створює новi оригiнальнi образи: Днi пройшли.
Одлетiла тривога. Лиш любов як у серцi багнет. Згаданi поезiï
полонять читача гармонiєю почуття i слова, думки i образу,
єднiстю зовнiшньоï форми вiрша з його внутрiшньою формою, з
його внутрiшньою силою:
Бiлi акацiï будуть цвiсти,
В мiсячнi ночi жагучi;
Промiнь морями заллє золотий
Рiчку, i верби, i кручi. У вiршi Бiлi акацiï будуть цвiсти
зявляється новий образ своєрiдна метафора символ: В тебе i
губи, i брови твоï, як у моєï Вкраïни. Митець
пiдносить свою поезiю на новий рiвень фiлософського узагальнення,
ототожнюючи кохану i батькiвщину. Незмiрна сила почуття до коханоï
жiнки така ж нездоланна, як i сила синiвськоï любовi до рiдноï
Украïни. Високе патрiотичне почуття поєднується у
Сосюри з найдорожчим почуттям кохання.
Андрiй Малишко згадував, що всi твори Сосюри це нiби один великий твiр
про людину i свiт. Кожен рядок його вiршiв наповнений любовю до
Украïни, болем за ïï страждання. Особливо виразно
вiдчувається це в поезiï Любiть Украïну, написанiй у
1944р. Цей вiрш вважався на тi часи нацiоналiстичною крамолою, бо
вихваляти можна було тiльки єдиний i непорушний СРСР. У цiй
поетичнiй сповiдi митця подано вишневий образ Украïни, яку безмежно
люблять тi, хто вирiс на цiй землi, радiв разом з нею i страждав:
Любiть Украïну, як сонце, любiть,
Як вiтер, i трави, i води,
В годину щасливу, i в радостi мить,
Любiть у годину негоди.
Вiрш Любiть Украïну вважається справжнiм подвигом поета, адже
у тоталiтарнi часи пiдносить почуття синiвськоï любовi до
рiдноï землi. Поет переконує сучасникiв i нащадкiв: Без
неï нiщо ми, як дим. У словах цього вiрша закладено актуальну i
сьогоднi iдею єдностi, сили i нездоланностi укр. народу:
Всiм серцем любiть Украïну свою, —
I вiчнi ми будемо з нею.
В.Сосюра. нiжно й трепетно люблячи Украïну, любив ïï
соловïну мову. З великим синiвським почуттям говорить вiн про красу
й силу рiдного слова поезiï О мово моя!. Вiрш закiнчується
проникливими рядками: О мово вкраïнська! Хто любить ïï,
той любить мою Украïну. Трагедiю власного народу, втрату ним мови,
культури, iсторiï поет сприймає як особисту. У вiршi До
брата, який став своєрiдною вiдповiддю тим хто звинувачував
украïнцiв у нацiональному безпамятствi, хто не вiрив у здоровi сили
народу, поет писав:
Невже народ мiй мову губить?
Не вiрю я! Це не народ
Окремi люди.
У поезiях Як не любити рiдну мову, Я знаю силу слова поет закликає
памятати, що мова це душа народу, а сила художнього слова є
гострою зброєю в руках митця. I вiн забовязаний користуватися нею
на благо читачевi як сосюринськiх. Соковитi епiтети (кароокий вечiр,
золотокрилий день, гнiдий небосхил), мальовничi й новаторськi метафори
(лiхтарi, мов золоте намисто, як зорi, грають очi) це художня палiтра
лiрики Сосюри. Але найперше, що вирiзняє його вiршi серед iнших,
— це тонка й задушевна iнтонацiя його творiв.
Творчiсть В.Сосюри досягнення не лише укр. лiт. Загальнолюдське
прагнення до гармонiï, краси й любовi, якi вiдбивають найкраще
вiршi, душевний лiризм поезiï зробили iмя митця всесвiтньовiдомим.
Своïми кращими творами В.Сосюра досяг вершин свiтовоï лiрики,
кожним рядком пiдтверджуючи написане ним в одному з вiршiв:
Про все моï пiснi пiд сивий бiг хвилин