Вираження патрiотичних почуттiв за творами Лесi Украïнки

Леся Украïнка найвiдомiша украïнська поетеса. Все своє
життя вона присвятила служiнню рiдному народовi. Ïï вiршi
сповненi любовi до простих людей, закоханостi в украïнську
природу, вiри в щасливе майбутнє Батькiвщини. Для поетеси нема
нiчого милiшого за неньку Украïну:

Ой, чи так красно в
якiй краïнi, Як тут на нашiй рiднiй Волинi!

Все
ïй любе: i зелений гай, i бiленькi хатки, i мiсячне сяйво, i
солов'ïнi спiви. Ось грає промiнням роса, ось розпустилася
розкiшна троянда вся природа навкруги обряджається у весняне
вбрання. Але у серцi поетеси панує осiнь холодная, осiнь
вiльготна, бо не може вона забути про горе та лихо, що поселилися серед
людей. Здається, що природа та народ iснують у рiзних вимiрах: у
тбй час, коли ласкаве сонячне промiння осяває, зiгрiває
землю, в життi украïнцiв панує зимовий холод лихолiття. Iз
жалем питає Леся Украïнка:

Чом я не маю огнистого
слова, Палкого, чому? Може б, та щира, гарячая мова Зломила зиму!

Але, не зважаючи на страждання i поневiряння, поетеса не
погоджується шукати кращоï долi на чужинi, залишити на
самотi свiй народ та Батькiвщину, бо це ïï життя:

Та хоч би й крила менi солов'ïнi, I воля своя, Я б не
лишила тебе в самотинi, Краïно моя!