Твiр роздум: Мiй випускний бал
У другiй половинi червня випадає кiлька святкових днiв, зi вiрнiше ночей, якi певною категорiєю люду проводяться в безсоннi.; Подiбно до того, як ото в давнi-предавнi часи богомiльнi люди справляли по раннiй веснi всеношну, сподiваючись дiждатись дива, побачив ти в небi ясних i непорочних янголiв, якi в отакий день щорiчно веселяться, стрiчаючи воскресiння не кого-небудь, а самого Бога. Сього днi з'явилась нова чисельна аудиторiя людей, що один раз на рiк одна з ночей оголошують своєрiдною всеношною це випускники середнiх шкiл. Стала ця нiч неповторною подiєю, бо не щорiчно ця подiя.А для молодоï людини вiдбувається, а всього-на-всього один раз у життi. Як дитинство, як молодiсть, як легендарнi вiсiмнадцять лiт. А як вiдомо, подiя велична i прекрасна, що стрiчається тiльки раз у життi, не забудеться нiколи. Школярська безсонна нiч'у наш час сталЯ святом серед найрадiснiших, найромантичнiших, найнезабутнiших свят… Так уже трапилось, що випадає воно на одну з найкоротших ночей. Нiч найкоротша, а пiсня найдовша, бо то юна пiсня, пiсня прощання людини з дитинством, iз солодкою залежнiстю вiд батька- матерi, вiд учительства, бо то стрiча з волею-воленькою дiвочою, з парубочою незалежнiстю. Прощай, солодка колиско, прощай, тепле гнiздечко, прощай, школо наша, прощайте, днi незабутнi, неповторнi. Всеньку нiч колобродить вчорашня школярська молодь, хороводить по мiстах i селах, полохає спокiй на вулицях, будить соннi поля, тривожить замрiянi рiки, кидає виклик пригаслому небу, розбуркує своïми замрiями-чарами сонце, примушує його прокинутись найранiше в той день i показати свiй ясний лик зачудованому свiтовi. Гей, думи школярськi, гей, днi веснянi неповторнi, молодосте швидкоплинна. Як то радiсно тебе стрiчати, як важко прощатися- проводжати…
Рано-поранесеньку стає на обрiï сонце. Летять його швидкi гiнцi-променi золотими стрiлами по свiту, ловлять ïх, перших- найиерших у ранковiй, туманцем прибитiй задумi, молодi очi. Того ранку, незвичайного ранку, новiтнi язичники-сонцепоклонники визбирують те золото широко вiдкритими очима, стоячи на берегах морiв, рiк i озер, на бортах пароплавiв i високих узгiр'ях, на пагорбах i узлiссях, у степових i напiвпустельних безмежжях, у лiсах i пралiсах, всюди-повсю-ди, де тiльки хороводиться веселою ватагою школярська братiя, яка вже цього дня стане не школярською…
- Здрастуй, сонце! Добрий день, сонце! вiтають його рiзними, але однаково дзвiнкими й однаково спiвучими, однаково прекрасними й улюбленими мовами, вiтають сьогоднi його, свого нового вчителя i наставника, бо вже нiколи не вiтатимуть у своєму класi наставникiв-людей.