Розвиток украïнськоï драматургiï другоï половини XIX ст
Постiйнi переслiдування украïнства не сприяли розвиткудраматургiï, адже, крiм аматорських театральних труп, упродовж
багатьох десятирiч Украïна не мала професiйного нацiонального
театру. Певне пожвавлення в розвитку сценiчного мiгетецтва
розпочинається з кiнця 50-х рокiв XIX ст., коли в рiзних регiонах
Украïни у Немировi, Кам'янцi-Подiльському, Чернiговi,
Єлисаветградi, Кременчуцi, Києвi, Одесi аматорськi трупи
починають виставляти п'єси украïнських драматургiв.
Оскiльки репертуар був обмеженим, самi театральнi дiячi змушенi були
братися за перо, щоб поповнити його п'єсами на украïнськi
теми . Марко Кропивницький, Михайло Старицький , Iван Карпенко-Карий
пишуть чимало оригiнальних драм, комедiй, водевiлiв, iсторичних
п'єс.
З iнiцiативи М. Кропивницького та М. Садовського наприкiнцi 1881 р. в
Кременчуцi, Харковi, Полтавi, Києвi акторами росiйськоï трупи
Григорiя Ашкаренка було з успiхом поставлено кiлька украïнських
драм.
1881 р. (1882 р. — за деякими джерелами) рiк утворення першоï
украïнськоï професiйноï трупи (засновник — Марко
Кропивницький, м. Єлисаветград), яка ставила своïм завданням
створення на сценi реалiстичних образiв. Типовою рисою театральних
вистав цiєï доби також був побутовий реалiзм, але бiльш
поглиблений. До складу трупи ввiйшли три брати Тобiлевичi Микола
Садовський (театральний псевдонiм вiд дiвочого прiзвища матерi), Iван
Карпенко-Карий (вiд iменi батька та прiзвища улюбленого героя з
Шевченковоï драми Назар Стодоля), Панас Саксаганський (вiд назви
мiсцевоï рiчки Саксагань), а також ïхня сестра Марiя Садовська-
Барiлоттi, Марiя Заньковецька (стала дружиною Миколи), Софiя Тобiлевич
(дружина Iвана пiсля смертi Надiï Тарковськоï), Олександра
Вiрина. Багато зусиль для матерiального змiцнення трупи,
органiзацiï оркестру доклав М, Старицький.
Украïнському професiйному театру довелось зiткнутися Iз значними
труднощами: продовжував дiяти Емський указ 1876 р., за яким заборонялися
сценiчнi вистави украïнською мовою, друкування текстiв до музичних
нот;
Заборонялося порушувати проблеми соцiального характеру, вiдображати нацiонально-
визвольний рух народу;
Заборонялося iнсценування п'єс iноземних авторiв; тяжке
матерiальне становище.
Театр другоï половини XIX ст. прийнято називати театром
корифеïв. (У давньогрецькiй трагедiï корифеєм називали
керiвника хору або заспiвувача, що вiв за собою iнших спiвакiв.)
V Сучасному розумiннi корифеєм називають людину, яка
є видатним дiячем у певнiй сферi мистецтва.
Михайло Старицький (1840 — 1904) прославився як талановитий
режисер. Проте, болiсно вiдчуваючи обмеженiсть украïнського
сценiчного репертуару, Старицький створив низку п'єс за сюжетами
iнших авторiв (наприклад, за мотивами творiв М. Гоголя на
украïнськi теми були створенi п'єси Рiздвяна нiч.
Сорочинський ярмарок, Тарас Бульба та iн.).
Творча спадщина
Старицький збагатив украïнську драматургiю i лiтературу взагалi
такими вiдомими оригiнальними творами:
Драми (Не судилось, У темрявi, Ой не ходи, Грицю, та й на
вечорницi, Талан);
Бушi, Остання нiч);
Чарiвний сой);
Кармелюк); Поезiï (Iзнов нудьга…, На спомин
Шевченка, Поету, До I. Бiлика, До Миколи Лисенка, Артисту М. К.
Садовському, Гетьман, На спомин Котляревського, Мiсто спить, Швачка,
Поклик до братiв-слов'ян та iн.).
Серед iнтимно-особистих поезiй Старицького (Не сумуй, моя зiрко кохана,
триптих Монологи про кохання, О, дякую, що ти прийшла-таки)
виокремлюється вiрш Виклик (Нiч яка, Господи, мiсячна,
зоряна…), який завдяки щиростi висловлених почуттiв, емоцiйно-
схвильованiй тональностi, яскравiй образностi став народною пiснею.
Тематично соцiально загострена драматургiя М. Старицького
подiляється на кiлька груп:
1) про класове розшарування пореформеного села; 2) про долю
демократичноï сiльськоï iнтелiгенцiï в умовах
самодержавноï Росiï;
2) про трагiчну долю людини мистецтва в буржуазному суспiльствi;
3) про участь демократичноï iнтелiгенцiï в класовiй боротьбi
напередоднi першоï росiйськоï революцiï 1905 1907 рр.
У драмi Не судилось (перша назва Панське болбто) автор
торкається традицiйноï теми нещасливого кохання
селянськоï дiвчини Катрi та панича Михайла Ляшенка. Драма
висвiтлювала не тiльки мерзеннiсть панського болота, але й переконливо
спростовувала нiкчемнiсть популярноï тодi в дворянському середовищi
iдеï про злиття пана з мужиком. Новий аспект порушених у
п'єсi проблем: принципове осудження iнтелiгентом-демократом Павлом
Чубанем розбещеноï панськоï моралi, носiєм якоï
виявився його приятель, студент Михайло Ляшенко.
Драма Ой не ходи, Грицю, та й на вечорницi Написана за мотивом
пiснi напiвлеген-дарноï полтавськоï пiснетворки Марусi Чурай.
Багатий пiдстаркуватий Хома, якому впала в око 18-рiчна Маруся,
незважаючи на вiдразу дiвчини до нього, прагне будь-що одружитися з нею,
намагається грiшми поборотись з красою. Дiючи мерзенними засобами,
багатiй розбиває щастя закоханих Марусi й Грицька, спричиняє
отруєння парубка i божевiлля дiвчини. За законами мелодрами,
злодiй також гине у фiналi твору.
Драма Талан Присвячена Марiï' Заньковецькiй. Це перший твiр в
украïнськiй лiтературi, у якому звернено увагу на життя, складнi
творчi буднi акторiв професiйноï нацiональноï трупи. Описуючи
життєвий шлях талановитоï актриси Марiï Лучицькоï,
Ста-рицький порушує низку актуальних соцiальних, мистецьких, морально-
етичних питань, що стосуються мiсця i ролi творчоï
iнтелiгенцiï в суспiльствi, яке роздирається гострими
суперечностями. Нелегко було Лучицькiй прийти на сцену, але ще важче
ïй реалiзувати свiй мистецький талант.
Марко Кропивницький (1840 — 1910) Це талановитий украïнський актор, режисер i драматург, iнiцiатор i засновник професiйноï украïнськоï театральноï трупи (1881 р. або 1882 р.), до якоï ввiйшли М. Заньковецька, М. Садовський, М. Старицький. Останнiй став керiвником трупи, а М. Кропивницький провiдним режисером, поки трупа не розпалася на два колективи. Творча спадщина
Для поповнення репертуару М. Кропивницький багато зусиль вiддає
драматургiчнiй творчостi. Вiн пише оригiнальнi п'єси;
1863 р. Дай серцю волю, заведе в неволю;
1882 р. Доки сонце зiйде, роса очi виïсть, Глитай, або ж Павук;
1889 р. Двi сiм'ï; 1891 р. Олеся; 1895 р. Замуленi джерела та iн. А
також iнсценiзує твори iнших авторiв:
- Тараса Шевченка (Невольник, Глум i помста);
- Олекси Стороженка (Вуси); Миколи Гоголя (Пропавша грамота);
Євгена Гребiнки (Чайковський, або Олексiй Попович).
Драма Дай серцю волю, заведе в неволю (1863) створена пiд впливом
Наталки Полтавки. Показуючи чисте й свiтле кохання Семена й Одарки,
ïхнє вiрне подружнє життя, драматург високо пiдносив
народну мораль. Iз симпатiєю змальовує автор наймита Iвана
Непокритого, який заради щастя Семена пiшов замiсть нього в солдати й
повернувся додому скалiченим. Позитивним героям драми протиставлено сина
багача Микиту Гальчука, жорстокого, егоïстичного, який заради
власних iнтересiв готовий пiти на будь-якi мерзеннi вчинки.
У п'єсi Доки сонце зiйде, Роса очi Виïсть М.
Кропивницький порушує проблему соцiальних взаємин у
пореформеному селi. Драматург акцентує увагу на тому, що очiкувана
i закрiпаченими селянами, I передовими освiченими колами реформа 1861 р.
не виправдала пов'язаних з нею сподiвань. Iнакше кажучи, з проголошеним
звiльненням селян не зiйшло для них сонце радiсного життя. Драматург
викриває всю потворнiсть життя панськоï сiм'ï Воронових,
якi i в пореформених умовах не вiдмовилися вiд крiпосницького способу
життя.
У Драмi Глитай, або ж Павук Драматург дослiджує соцiально-
економiчнi умови жит-пореформеного села. Багатiй Йосип Бичок
позичками грошей i хлiба розорює селян, руй-
Господарство можливих конкурентiв, забезпечує себе майже дармовою
робочою силою. чок внiс розлад i в сiм'ю бiдняка Андрiя Кугута. У той
час як селянин далеко вiд рiдноï и заробляє кривавою працею
копiйки, глитай обдурює його дружину Олену, що призить до
ïï передчасноï смертi. У тенетах цього павука опинилися
не тiльки односельцi,
Й трудiвники iз сусiднiх сiл, представники мiсцевоï влади, суддя i
шинкар.
Драматургiя — сукупнiсть драматичних творiв певного письменника,
народу, iсторичноï епохи.
Драматичний твiр 1) твiр, побудований у формi дiалогу без
авторськоï мови i призначений для сценiчного виконання; 2) лiтературно-
театральний твiр серйозного, але не героïчного змiсту (на вiдмiну
вiд трагедiï i комедiï).
Драма 1) один з основних родiв лiтератури, який, на вiдмiну вiд епосу та
лiрики, розкриває життєвi явища та людськi характери через
розмови дiйових осiб (дiалоги та монологи) i призначений для сценiчного
втiлення; 2) один iз трьох основних жанрiв драматургiï; 3)
драматичний твiр, в основу якого покладено гострий конфлiкт, напружену
боротьбу та складнi переживання героïв, але розв'язка не має
трагiчного характеру.
За жанрами драми (п'єси) подiляються на побутовi, iсторичнi,
психологiчнi мелодрами.
Найхарактернiшi жанри драми: Трагедiя драматичний твiр, в основу якого
покладено дуже гострий, непримиримий i життєво важливий для
певноï епохи конфлiкт, незвичайний герой потрапляє у
безвихiдне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в данiй
ситуацiï силами i часто гине (I. Карпенко-Карий Сава Чалий).
Комедiя драматичний твiр, у якому сатиричними й гумористичними засобами
вiдображається смiшне в життi, висмiюються потворнi суспiльнi й
побутовi явища, негативнi риси людей (М. Кропивницький Пошились у
дурнi),
Власне драма драматичний твiр, в основу якого покладено гострий
життєвий конфлiкт, напружену боротьбу й складнi переживання
персонажiв, але розв'язка не має трагiчного характеру, вiдсутня
свiдома настанова на комiчне (Т. Шевченко Назар Стодоля, I. Франко
Украдене щастя).
Мелодрама повчально-моралiзаторський, пiдкреслено емоцiйний драматичний
твiр з гострою фабулою, в якому персонажi рiзко дiляться на добрих i
лихих; незвичайна доля позитивних персонажiв, винятковi почуття i
страждання викликають розчулення, щаслива кiнцiвка — почуття
радостi (М. Кропивницький Дай серцю волю…). Водевiль —
невелика, часто одноактна весела п'єса, в основу якоï
покладено анекдотичну подiю i в якiй розмови героïв чергуються з
жартiвливими пiснями, танцями; характернi проста композицiя, динамiчний
сюжет, дотепнiсть, гострота реплiк. Трагiкомедiя — драматичний
твiр, у якому поєднанi риси трагедiï i комедiï (I. Карпенко-
Карий Мартин Боруля).
